колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючої судді – Гладія С.В.

суддів Юденко Т.М., Скавроніка В.М.

секретарі Лісному О.О.

за участю прокурора Петрука Ю.О., Юрлової О.О.

захисників ОСОБА_2, ОСОБА_3

засудженого ОСОБА_4

потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_6

представника потерпілих ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальну справу за апеляціями захисників ОСОБА_3, ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_4, на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 02 березня 2010 року,

Цим вироком:

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженець м. Вінниці, українець, громадянин України, освіта

вища, не одружений, не працюючий, зареєстрований за

адресою: АДРЕСА_1,

проживаючий: АДРЕСА_2, раніше не

судимий,

- засуджений за ст. 286 ч. 3 КК України на 8 рік позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки.

Цим же вироком стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по 200 000 гривень моральної шкоди та на користь ОСОБА_6 22 752 грн. 28 коп. в рахунок відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди.

Справа №11 "а" 1075/10 Головуючий у 1-й інстанції: Гриненко О.І.

Категорія 286 ч. 3 КК Доповідач: Гладій С.В.

Відповідно до вироку суду ОСОБА_4 визнаний винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху під час керування транспортним засобом, що спричинило смерть двох осіб, за наступних обставин.

11 серпня 2005 року близько 10 годин 20 хвилин, ОСОБА_4 керуючи технічно справним автомобілем "Mercedes-Benz 230" д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись по Оболонському проспекту зі сторони вул. Малиновського в напрямку Московського проспекту в м. Києві зі швидкістю, яка перевищує максимально допустиму швидкість у населених пунктах 60 км/год., перед виконанням маневру перестроювання праворуч, порушив вимоги п.п. 10.1, 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , не впевнився, що маневр буде безпечним для інших учасників руху, почав перестроюватись з крайньої лівої смуги праворуч, внаслідок чого автомобіль почав рухатись з боковим заносом, виїхав за межі проїзної частини, де скоїв наїзд на дорожній знак та опору міського електроосвітлення, що розташовані навпроти АЗС "ТНК" по пр-ту Оболонському,1. В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажири автомобіля "Mercedes-Benz 230" ОСОБА_8 від отриманих тілесних ушкоджень, чисельних переломів кісток черепа і тулубу, з пошкодженням внутрішніх органів, розвитку крововтрати та шоку помер на місці події, а ОСОБА_9 померла 21 серпня 2010 року в Київській міській лікарні швидкої медичної допомоги від відкритої черепно-мозкової травми.

В апеляціях адвокати ОСОБА_3 та ОСОБА_2, в інтересах засудженого ОСОБА_4, вказують на незаконність та необґрунтованість вироку суду першої інстанції, оскільки на їхню думку висновки суду не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, а сам вирок постановлений з грубими порушеннями вимог кримінально-процесуального законодавства допущених як в ході досудового слідства, так і безпосередньо при розгляді справи в суді, неповноти з'ясування обставин дорожньо-транспортної пригоди, порушення права засудженого на захист, а тому просять вирок суду скасувати, а справу направити на додаткове розслідування.

Інші учасники судового розгляду вирок суду не оскаржили.

Заслухавши доповідача, адвокатів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та засудженого ОСОБА_4 в обґрунтування поданих захисниками апеляцій, потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_6 та їхнього представника ОСОБА_7, які просять апеляції залишити без задоволення, а вирок суду без змін, прокурорів Петрука Ю.О., Юрлову О.О., які вважають вирок суду першої інстанції законним і обґрунтованим, провівши часткове судове слідство, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів не знаходить підстав для їх задоволення виходячи з наступного.

Висновок суду про доведеність вини засудженого ОСОБА_4 в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9, обґрунтований сукупністю досліджених в судовому засіданні й наведених у вироку доказів, яким суд дав належну оцінку.

Так, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показав, що 11 серпня 2005 року близько 10 годин 20 хвилин керуючи автомобілем "Опель-Вектра" д.н.з. НОМЕР_2 та рухаючись по Оболонському проспекту від ст. метро "Оболонь" в напрямку ст. метро "Петрівка" в м. Києві в середній смузі руху зі швидкістю 60-70 км/год, по лівій смузі руху його обігнав автомобіль "Мерседес", який різко почав здійснювати маневр у правий крайній ряд з наміром на його думку заїзду на АЗС, внаслідок чого автомобіль почало заносити та не "вписавшись" в заїзд на АЗС, автомобіль вдарився об бордюрний камінь, від чого його розвернуло та він вдарився лівою стороною в електроопору, яка розташована на тротуарі. В цей час з вказаного автомобіля вилетів водій та впав на проїжджу частину на його смугу руху. З метою уникнути наїзду вивернув кермо свого автомобіля ліворуч, а коли зупинився, підбіг до людини та переконався, що вона жива. Підійшовши до автомобіля "Мерседес", який знаходився на тротуарі, побачив, що попереду нього лежав хлопець, а біля правих дверей дівчина( т. 3 а. с. 82-89 ).

Аналогічні свідчення в частині обставин дорожньо-транспортної пригоди дав по справі свідок ОСОБА_11, який пояснив, що рухаючись 11 серпня 2005 року біля 10 годин 20 хвилин на власному автомобілі "Деу-Ланос" д. н. з. НОМЕР_3 по Оболонському проспекті в напрямку ст. метро "Петрівка" в м. Києві зі швидкістю 50-60 км/год в середній смузі руху, його автомобіль декілька разів намагався обігнати, а потім обігнав автомобіль "Мерседес", який рухався зі швидкістю 100-120 км/год спочатку по правій смузі руху, потім в середній смузі, в крайній лівій смузі. Після чого зазначений автомобіль різко повернув праворуч в напрямку автозаправної станції "ТНК" застосувавши гальмування. Згодом почув удар і побачив, як в різні сторони полетіли скло та частини автомобіля "Мерседес", а також на проїжджу частину, як потім з'ясувалось, водій автомобіля "Мерседес". Зупинившись та підійшовши до вказаного автомобіля побачив попереду нього хлопця, а біля правих дверей дівчину. Після чого приїхали працівники ДАІ та бригада швидкої допомоги ( т. 3 а. с. 92-100 ).

Допитаний в суді свідок ОСОБА_12, працівник автозаправочної станції "ТНК" розташованої по Оболонському проспекту в м. Києві, підтвердив, що перебуваючи 11 серпня 2005 року близько 10 годин 20 хвилин на робочому місці почув звук гальмування та побачив, як автомобіль "Мерседес" на швидкості більше 100 км/год рухався в напрямку заїзду до АЗС залишаючи сліди гальмування. Однак не впоравшись з керуванням, автомобіль вдарився об бордюрний камінь, після чого автомобіль розвернуло по годинниковій стрілці і він ударився об електроопору, яка знаходилась на клумбі заправної станції, після чого з автомобіля на проїжджу частину викинуло водія вказаного автомобіля. Підбігши з вогнегасником до автомобіля "Мерседес", побачив попереду автомобіля молодого хлопця, а біля правих дверей лежала дівчина ( т. 3 а. с. 77-82 ).

Об’єктивно наведені показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, Іванова.Б.Б., підтверджуються протоколами огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 11 серпня 2005 року та від 6 березня 2006 року, планами схемами до них та фототаблицями, якими зафіксовано наявність на проїжджій частині Оболонського проспекту в м. Києва трьох смуг руху в кожному напрямку, розташування автомобіля "Мерседес-Бенц SLK-230" після зіткнення, труп потерпілого ОСОБА_8, зміщення з місця опори електроосвітлення, дорожнього знаку та сліди бокового юзу на проїзній частині чотирьох коліс даного автомобіля, довжина найбільшого з яких становить 60 метрів і який розпочинається на відстані 6,3 метри від правого краю проїзної частини ( т. 1 а. с. 3-13, 172-176 ), а також висновком автотехнічної експертизи № 135 ат від 4 березня 2008 року та висновком повторної автотехнічної експертизи № 8873 від 29 серпня 2008 року відповідно до яких по залишеним слідам бокового юзу автомобіля, з урахуванням витраченої кінетичної енергії на деформування та руйнування його деталей, деформування та зміщення з місця опори міського електроосвітлення, зміщення дорожнього знаку, дає змогу стверджувати, що швидкість руху автомобіля "Мercedes-Benz SLK 230" перед ДТП була більше 92,4-105 км/год. Згідно цих же експертиз у вказаній дорожній обстановці водій автомобіля "Мерседес" ОСОБА_4 повинен був керуватися вимогами п. 12.4; 12.1 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , а саме в населеному пункті рухатися зі швидкістю, яка б не перевищувала максимально дозволену у населеному пункті, а також під час руху зі швидкістю, при якій він мав би змогу постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним. Оскільки встановлена швидкість руху автомобіля "Мерседес" була більшою за максимальну дозволену, то дії водія ОСОБА_4 не відповідали вимогам п. 12.4 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , які з технічної точки зору знаходяться у причинному зв’язку із фактом Дорожньо-транспортної пригоди ( т. 1 а. с. 208-212, т. 2 а. с. 9-12 ).

В результаті зазначеної пригоди, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 251/3404 від 20 вересня 2005 року пасажиру автомобіля "Мерседес" ОСОБА_8 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, смерть якого настала від чисельних переломів кісток черепа та тулубу з пошкодженням внутрішніх органів, розвитком крововтрати та шоку ( т. 1 а. с. 45-53 ). Згідно висновку судово-медичної експертизи № 254/2596/2 від 13 жовтня 2005 року смерть іншого пасажира ОСОБА_9 настала від відкритої черепно-мозкової травми ( т. 2 а. с. 102-107 ).

Вина ОСОБА_4 підтверджується іншими доказами в їх сукупності.

Колегія суддів критично відноситься до стверджень адвоката ОСОБА_3 в апеляції та засудженого ОСОБА_4 про те, що за кермом автомобіля на момент дорожньо-транспортної пригоди перебував потерпілий ОСОБА_8, про свідчать наявність нібито в останнього відповідних тілесних ушкоджень, оскільки вони спростовуються доказами по справі.

Так, будучи неодноразово допитаним на протязі 4-х років, в ході яких велось досудове слідство по справі, ОСОБА_4 детально зазначав не тільки час, видимість, стан дорожнього покриття та маршрут руху автомобіля "Мercedes-Benz SLK 230" д.н.з. НОМЕР_1 11 серпня 2005 року під його керуванням, а й розміщення потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вдвох на передньому пасажирському сидінні ( т. 1 а. с. 62-63, 164-166, 194-197 ).

Аналогічні свідчення ОСОБА_4 давав фактично і на протязі майже всього судового слідства в суді першої інстанції ( т. 3 а. с. 55-68 ).

Саме зазначені свідчення засудженого підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, про те, що при зіткненні автомобіля "Мерседес" з електроопором, з автомобіля на проїзну частину викинуло водія, як потім з'ясувалось ОСОБА_4 ( т. 3 а. с. 77-100 ), довідкою про дорожньо-транспортну пригоду від 11 серпня 2005 року ( т. 1 а. с.14-15 ), а також поясненнями потерпілого ОСОБА_6 про те, що його син не тільки не мав посвідчення водія, а й навиків керування транспортними засобами ( т. 3 а. с. 260 ).

А тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав "явку з повинною" ОСОБА_4, з викладенням наведених обставин, не як зізнання у вчиненні іншого злочину відповідно до ч. 3 ст. 96 КПК України, а як його позицію захисту направлену на уникнення відповідальності за вчинений злочин та мотивовано відмовив за відсутністю підстав у призначенні по справі комплексної автотехнічної-судово-медичної експертизи.

Безпідставними є також доводи адвоката ОСОБА_2 в апеляції та засудженого ОСОБА_4 про те, що по справі органом досудового слідства не встановлена тяжкість заподіяних потерпілій ОСОБА_9 тілесних ушкоджень та не встановлена причина її смерті, оскільки по справі не проводився розтин тіла потерпілої, що призвело на їхню думку до неправильної кваліфікації дій засудженого.

Так, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 254/2596/2 від 13 жовтня 2005 року у ОСОБА_9 виявлені тілесні ушкодження у вигляді забійної рани в області верхнього віка лівого ока, в лівій виличній області, на спинці носу, пошкодження кісток і хрящів носу, розриву правої частини печінки, множинних геморагічних пошкоджень речовини головного мозку з обох сторін та лівостороннього пневмотораксу, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень та утворились при автомобільній травмі, в момент різкого гальмування (зіткнення з перешкодою) з наступним інерційним рухом тіла і ударом об виступаючі частини салону автомобіля.

Згідно цієї ж експертизи смерть потерпілої ОСОБА_9 настала від відкритої черепно-мозкової травми ( т. 2 а. с. 102-104 ).

Даний висновок судово-медичної експертизи проведений на підставі акту судово-медичного дослідження трупу потерпілої № 2596/2 від 22 серпня 2005 року та історії хвороби № 25481 ОСОБА_9 ( т. 2 а. с. 105-107 ), а причина смерті встановлена окрім цього за результатами дослідження спіральної комп’ютерної томографії та з урахуванням перебування потерпілої з моменту ДТП до її смерті у коматозному стані.

Зазначений висновок судово-медичної експертизи та причину смерті ОСОБА_9 підтвердив в судовому засіданні експерт ОСОБА_13 ( т. 3 а. с. 145-163 ).

З огляду на наведене, об’єктивність та правильність зазначеного висновку судово-медичної експертизи № 254/2596/2 від 13 жовтня 2005 року щодо тяжкості заподіяних потерпілій ОСОБА_9 в результаті дорожньо-транспортної пригоди тілесних ушкоджень та причини настання її смерті у колегії суддів сумнівів не викликають.

Не ґрунтуються на матеріалах справи і доводи адвоката ОСОБА_3 про порушення в ході досудового слідства права на захист ОСОБА_4, що виразилось у несвоєчасному ознайомленні засудженого з постановами про призначення експертиз та їх висновками, чим він та захист були позбавлені можливості заявляти відводи експертам та ставити свої питання на вирішення експертиз, яке не було відновлено судом першої інстанції.

Як вбачається із матеріалів кримінальної справи, вказана справа була порушена слідчим СВ Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві 15 серпня 2005 року по факту дорожньо-транспортної пригоди внаслідок якої потерпілий ОСОБА_8 загинув на місці події, а ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження ( т. 1 а. с. 1 ).

В ході розслідування обставин дорожньо-транспортної пригоди по справі проведено декілька автотехнічних експертиз № 143 ат від 18 жовтня 2005 року, № 6910/748 від 26 січня 2007 року, № 135 ат від 4 березня 2008 року та № 8873 від 29 серпня 2008 року, за висновками яких та даних отриманих в ході досудового слідства, 1 вересня 2008 року старшим слідчим в особливо важливих справах СУ ГУМВС України в м. Києві була порушена кримінальна справа за ч. 3 ст. 286 КК України відносно ОСОБА_4 ( т. 2 а. с. 21-25 ) та винесена постанова про притягнення його як обвинуваченого ( т. 2 а. с. 26-27 ) із зупинення провадження по справі спочатку у зв’язку з хворобою ОСОБА_4, а 15 січня 2009 року з оголошенням ОСОБА_4 у розшук ( т. 2 а. с. 51-52, 70-71 ).

По встановленню місця перебування ОСОБА_4 14 вересня 2009 року йому було пред’явлено обвинувачення з участю захисників ( т. 2 а. с. 82-84 ), а 28 вересня 2009 року надані постанови та висновки експертиз, по результатам ознайомлення з якими, адвокатами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були заявлені клопотання про призначення по справі додаткової судово-автотехнічної експертизи на вирішення якої пропонувалось поставити два питання, які фактично були предметом дослідження попередніх експертиз, а тому, з огляду на встановлені обставини ДТП, в задоволенні зазначеного клопотання слідчим по справі було відмовлено ( т. 2 а. с. 97-99, 124-126 ).

Будь-яких зауважень щодо необ’єктивності експертів та не реалізації права на заявлення їм відводів ні від засудженого ні від його захисників не надходило ( т. 2 а. с. 96, 123 ).

Не знайшов підстав для призначення по справі додаткової (повторної, комісійної) автотехнічної експертизи і суд першої інстанції, який обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку, поряд з іншими незаперечними доказами вини ОСОБА_4, висновки автотехнічних експертиз № 135 ат від 4 березня 2008 року ( т. 1 а. с. 208-212 ) та № 8873 від 29 серпня 2008 року ( т. 2 а. с. 9-12 ), які не суперечать один одному та висновки яких зроблені по результатам та об’єктивним даним отриманим в ході огляду місця дорожньо-транспортної пригоди з відповідною оцінкою свідчень ОСОБА_4 про обставини пригоди ( т. 1 а. с. 1-13, 172-176 ).

З цих підстав суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги досліджені в апеляційному суді висновки автотехнічних експертиз № 143 ат від 18 жовтня 2005 року ( т. 1 а. с. 72-80 ) та № 6910/748 від 26 січня 2007 року ( т. 1 а. с. 153-155 ), які суперечать показанням свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11 та спростовуються вищенаведеними експертизами № 135 ат від 4 березня 2008 року та № 8873 від 29 серпня 2008 року.

Не заслуговують на увагу також доводи адвоката ОСОБА_2 про те, що огляд місця дорожньо-транспортної пригоди проведений з порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а саме складення схеми пригоди не уповноваженою на те особою.

Так, допитаний в судовому засіданні слідчий Скоробагатько Д.В. показав, що при виїзді 11 серпня 2005 року на місце автотранспортної аварії по проспекту Оболенському, 1 в м. Києві ним був складений протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, а схема пригоди за його дорученням була складена інспектором чергової частини УДАІ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_15 ( т. 3 а. с. 189-195).

Аналогічні показання в суді дав свідок ОСОБА_15, який показав, що виїхавши в складі слідчо-оперативної групи 11 серпня 2005 року на дорожньо-транспортну пригоду по проспекту Оболонському, 1 в м. Києві за вказівкою слідчого в присутності двох понятих склав схему пригоди в якій відобразив параметри проїзної частини, місце зіткнення транспортного засобу, його розташування, знаходження трупу потерпілого та сліди юзу транспортного засобу ( т. 3 а. с. 196-201 ).

Об’єктивність відображених даних в протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та схемі пригоди підтвердив в судовому засіданні свідок ОСОБА_16, який приймав участь в зазначеній слідчій дії в якості понятого ( т. 3 а. с. 203-205 ).

Безпідставними є на думку колегії суддів і ствердження в апеляціях адвокатів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про розгляд справи в суді першої інстанції з грубими порушеннями вимог кримінально-процесуального закону, що виразилось в проведені попереднього розгляду справи суддею Мамонтовою І.Ю. за обставин, які виключали її участь в розгляді справи та упередженого судового розгляду справи суддею Гриненко О.І. за наявності невирішеного клопотання про його відвід.

Як вбачається із матеріалів кримінальної справи в ході досудового слідства суддя Мамонтова І.Ю. 11 лютого 2009 року давала дозвіл на затримання ОСОБА_4 та доставку в суд для розгляду подання про обрання йому запобіжного заходу ( т. 2 а. с. 68-69 ), проте дане подання органів досудового слідства суддя не розглядала та рішення не приймала, що не є відповідно до ст. 54 КПК України ( в редакції статті на 29 листопада 2009 року ) обставиною, що виключала її участь в розгляді справи.

Щодо розгляду справи під головуванням судді Гриненка О.І., то справа розглянута у відповідності до вимог ст. 16-1 КПК України, із забезпеченням належного рівня судового процесу та розглядом клопотань захисту у відповідності до вимог кримінально-процесуального закону та прав головуючого передбачених ст. 260 КПК України.

При цьому судом обґрунтовано, з огляду на вимоги ст. 56 КПК України, згідно якої заяви про відвід подаються до початку судового слідства або коли підстава для відводу стала відома після початку судового слідства, за наявності вирішеного клопотання про відвід головуючому ( т. 3 а. с. 29 ), розцінено чергове клопотання захисників про відвід судді з тих же підстав, як намагання затягнути розгляд справи.

Повно та об’єктивно встановивши фактичні обставини дорожньо-транспортної пригоди, суд вірно дії ОСОБА_4 кваліфікував за ч. 3 ст. 286 КК України, оскільки ним як особою, що керувала транспортним засобом, допущено порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Відповідає вимогам ст. 65 КК України і призначене ОСОБА_4 покарання, яке обране з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, обставин його скоєння та наслідків, а також даних за його особу та в межах санкції ч. 3 ст. 286 КК України, підстав для пом’якшення якого не вбачається.

Будь-яких істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок по справі не встановлено.

З огляду на наведене апеляції адвокатів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,

Апеляції адвокатів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в інтересах засудженого ОСОБА_4, залишити без задоволення, а вирок Оболонського районного суду м. Києва від 02 березня 2010 року відносно ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 286 КК України – залишити без зміни.