11-435-2010 Про продаж, а так само здійснення інших незаконних угод відносно молодих жінок з метою їх сексуальної експлуатації за межами України - 19.08.2010 Прийняття

У 1999 році ОСОБА_5, встановивши з використанням мобільних засобів зв'язку контакт з громадянином Кіпру ОСОБА_33, а згодом з іншими сутенерами з числа громадян Кіпру ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, і громадянином Швейцарії на ім'я ОСОБА_45, матеріали відносно яких виділені з кримінальної справи і постановою від 03.11.2007г. у порушенні кримінальної справи відмовлено( далі інші особи), досяг домовленості про продаж ним жінок з метою наступної сексуальної експлуатації на території Кіпру і Швейцарії з розрахунку 600 доларів США за кожну передану в незаконну власність дівчину.

З 01.10.2004р., використовуючи всупереч статутним положенням, надані йому повноваження директора Миколаївського представництва державного комунального госпрозрахункового підприємства по обслуговуванню молодіжного центру в м. Києві "Либідь-К", у якого була ліцензія на посередницькі послуги по працевлаштуванню за кордоном, та з червня 2006 року, після закінчення дії ліцензії, не маючи на те повноважень, від імені артистичного агентства "Молодість" розміщав рекламні оголошення про сприяння по працевлаштуванню за кордоном в рекламних газетах міста Миколаєва "Маклер" і "Подзвоните".

У 2005 році, ОСОБА_5 до своєї злочинної діяльності залучив ОСОБА_6 і ОСОБА_7

Після цього ОСОБА_7, володіючи англійською мовою, за сприянням ОСОБА_5 в телефонному режимі встановив контакт з іншими особами, громадянином Кіпру і громадянином Швейцарії, з якими у ОСОБА_5 була досягнута домовленість про продаж ним молодих жінок.

Після того, як потерпілі, яких з використанням обману з метою подальшої сексуальної експлуатації, вербували ОСОБА_5 і ОСОБА_6, давали свою згоду на виїзд за кордон, ОСОБА_7, в телефонному режимі повідомляв про це інших осіб і сутенерів, які виступали в ролі замовників.

Окрім цього, згідно досягнутої домовленості з останніми, ОСОБА_7 за допомогою електронної пошти направляв на їх адресу фотознімки, у тому числі і в голому виді, вербованих ОСОБА_5 і ОСОБА_6 осіб.

При цьому, ОСОБА_7, переправляв інформацію про осіб, завербованих ОСОБА_5 і ОСОБА_6 за допомогою всесвітньої інформаційної системи загального доступу "Інтернет" іншим особам і сутенерам, з якими у ОСОБА_5 була домовленість про продаж ним молодих жінок з метою сексуальної експлуатації; створив сайт і електронну поштову скриньку для розміщення інформації, відносно діяльності ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7; як самостійно так і спільно з ОСОБА_5 брав участь в переговорах з іншими особами і сутенерами про передачу в їх власність завербованих ОСОБА_5 і ОСОБА_6 жінок.

При цьому засуджені, діючи за попередньою змовою між собою, переслідуючи мету укласти незаконні угоди відносно потерпілих, ОСОБА_23, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, достовірно знаючи про те, що вказані особи на території Республіки Кіпр і Швейцарії надаватимуть сексуальні послуги, шляхом обману залучили їх в заняття проституцією, повідомивши завідомо неправдиві відомості про характер їх майбутньої роботи за кордоном - танцівницями в нічних клубах Республіки Кіпр і Швейцарії.

Достовірно знаючи про те, що інші особи перепродають жінок, що приїжджають до них, іншим сутенерам з метою сексуальної експлуатації, ОСОБА_5., ОСОБА_6 і ОСОБА_7, прагнучи дістати згоду жінок на виїзд за кордон, використовували обман, обіцяючи їм вигідні умови роботи, високий дохід від заняття танцями і консумацією.

Отримавши згоду потерпілих на виїзд за кордон, ОСОБА_7 в телефонному режимі повідомляв про це іншим особам і іншим сутенерам з числа громадян Республіки Кіпр, з якими була досягнута домовленість про продаж ним молодих жінок.

Інші особи і інші сутенери за допомогою банківських переказів "Вестерн Юніон" і "Моней Грам" перераховували ОСОБА_5 грошові кошти, як оплату незаконних угод з продажу ним жінок, а так само для оформлення документів за терміновим тарифом і на придбання авіаквитків; здійснювали замовлення авіаквитків в аеропорту міста Одеси на рейс літака, що виходить з Одеси на о. Кіпр, а також в аеропорту м. Києва "Бориспіль" на рейс літака, рейсом "Київ - Цюріх", визначали дату виїзду жінок з України. При цьому, затрачені кошти, потерпілі зобовязані були відшкодувати.

Окрім цього, достовірно знаючи про те, що в нічних клубах дівчата будуть залучені в систематичне заняття проституцією, бажаючи переконати потерпілих в безпеці і привабливості перебування за кордоном, ОСОБА_5 пропонував потерпілим підписати контракти з майбутніми працедавцями, які йому присилали інші особи.

Таким чином:

У листопаді 2000 року ОСОБА_5, який діяв по раніше досягнутій домовленості з громадянином Кіпру - іншою особою, була здійснена незаконна угода продажу потерпілої ОСОБА_8, що виразилася у відкритому заволодінні останньої шляхом втягування її в боргову кабалу і повідомленні завідомо неправдивих відомостей про характер майбутньої роботи за кордоном, пов'язана із законним переміщенням по її згоді через державний кордон України для подальшого продажу і іншої оплатної передачі з метою сексуальної експлуатації.

У серпні 2003 року, ОСОБА_5, який діяв по раніше досягнутій домовленості з громадянином Кіпру ОСОБА_18 - іншою особою, була здійснена незаконна угода продажу потерпілої ОСОБА_9, що виразилася у відкритому заволодінні останньої шляхом втягування її в боргову кабалу і повідомленні завідомо неправдивих відомостей про характер майбутньої роботи за кордоном, та була пов'язана із законним переміщенням по її згоді через державний кордон України для подальшого продажу і іншої оплатної передачі з метою сексуальної експлуатації, втягування в боргову кабалу,

У період з квітня 2005 року по 01.05.2007 року ОСОБА_7 за попередньою змовою з ОСОБА_5 і ОСОБА_6, використовуючи уразливий стан потерпілих, були здійснені незаконні угоди з продажу ОСОБА_23, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, пов'язані із законним переміщенням громадян України з їх згоди через державний кордон України для подальшого продажу і передачі іншим особам з метою сексуальної експлуатації, втягування в боргову кабалу, а так само вербування, передача людини з метою сексуальної експлуатації з використанням обману, вчинені відносно декількох осіб, повторно.

При цьому ОСОБА_5, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 і ОСОБА_7, переслідуючи мету здійснити незаконні угоди відносно ОСОБА_26 і потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_23, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, достовірно знаючи про те, що вказані особи на території Республіки Кіпр і Швейцарії надаватимуть сексуальні послуги, шляхом обману залучили їх в заняття проституцією, повідомивши завідомо неправдиві відомості про характер їх майбутньої роботи за кордоном - танцівницями в нічних клубах Республіки Кіпр і Швейцарії.

У квітні 2006 року ОСОБА_7 вирішив отримати споживчий кредит в НРУ ЗАТ КБ "Приватбанк" на придбання ноутбука.

Будучи обізнаним про порядок видачі і отримання споживчого кредиту, а так само про пакет документів, які необхідно надати в банк, ОСОБА_7 звернувся до ОСОБА_5, з яким у нього склалися дружні і довірчі стосунки, з проханням посприяти йому в отриманні кредиту.

При цьому ОСОБА_7, знаючи, що для цього йому необхідно пред'явити довідку з місця роботи про розмір заробітної плати, запропонував ОСОБА_5 видати йому документ про те, що він є співробітником Миколаївського представництва державного комунального госпрозрахункового підприємства по обслуговуванню молодіжного центру м.Києва "Либідь-К", а так само довідку про розмір заробітної плати, яку він нібито отримав за останніх 6 місяців, працюючи у вказаному представництві.

21 квітня 2006 року ОСОБА_5, реалізуючи злочинний намір, спрямований на підробку і збут офіційного документу, який видається підприємством, що має право видавати такий документ, і надає права, з метою використання його іншою особою, за попередньою змовою з ОСОБА_7 і ОСОБА_6 використовуючи комп'ютерну техніку, яка знаходилася в офісі № 314, за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 86/1, виготовили завідомо підроблений документ - довідку №24 від 21.04.2006 року від імені директора Миколаївського представництва державного комунального госпрозрахункового підприємства по обслуговуванню молодіжного центру м. Києва "Лыбидь-К", яка містила неправдиві відомості про зарахування ОСОБА_7 на роботу в Миколаївське представництво державного комунального госпрозрахункового підприємства по обслуговуванню молодіжного центру м. Києва "Либідь-К" з 20.05.2005 року і про нарахування ОСОБА_7 заробітної плати в період з жовтня 2005 року по березень 2006 року у розмірі 4100грн, що надає право останньому отримати в банку споживчий кредит.

ОСОБА_5 та ОСОБА_6, достовірно знаючи про те, що вони, не мають повноважень видавати і завіряти подібні документи, завірили довідку, поставивши свій підпис ОСОБА_5 - від імені директора представництва, а ОСОБА_6 – від імені головного бухгалтера представництва.

Після цього ОСОБА_5, усвідомлюючи, що виготовлена ним і ОСОБА_6 довідка підробна, збув її ОСОБА_7 для подальшого пред'явлення документу в банк.

05.05.2006 роки ОСОБА_7 використав завідомо підроблений документ- довідку №24 від 21.04.2006 року про місце роботи і заробітну плату на його ім'я, шляхом її надання співробітникам НРУ ЗАТ КБ "Приватбанк" для отримання права скористатися споживчим кредитом.

На підставі пред'явлених ОСОБА_7 документів йому був виданий споживчий кредит на придбання ноутбука.

На вирок суду подано апеляції:

Заступник прокурора Миколаївської області просить вирок суду скасувати та постановити новий вирок, яким призначити покарання:

- за ч. 2 ст. 124-1 КК України (в ред. від 24.03.1998 р.) у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- за ч. 2 ст. 149 КК України (в ред. від 05.04.2001 р.) у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- за ч. 2 ст. 149 КК України (в ред. від 12.01.2006 р.) – 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- за ч. 2 ст. 303 КК України (в ред. від 05.04.2001 р.) – 5 років позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 303 КК України ( в ред. від 12.01.2006 р.) – 5 років позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 358 КК України – 3 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарань остаточно призначити йому покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- за ч. 2 ст. 149 КК України (в ред. 05.04.2001 р.) у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- за ч. 2 ст. 149 КК України (в ред. від 12.01.2006 р.) – 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- за ч. 2 ст. 303 КК України (в ред. від 05.04.2001 р.) – 5 років позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 303 КК України ( в ред. від 12.01.2006 р.) – 5 років позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 358 КК України – 3 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарань остаточно призначити їй покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- за ч. 2 ст. 149 КК України (в ред. від 05.04.2001 р.) у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- за ч. 2 ст. 149 КК України (в ред. від 12.01.2006 р.) – 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- за ч. 2 ст. 303 КК України (в ред. від 05.04.2001 р.) – 5 років позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 303 КК України (в ред. від 12.01.2006 р.) – 5 років позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 358 КК України – 3 роки позбавлення волі;

- за ч. 3 ст. 358 КК України – 2 роки позбавлення волі

На підставі ч. 1 ст. 70, ч.1 ст. 72 КК України шляхом часткового складання покарань остаточно призначити йому покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи апелянт вважає вирок суду незаконним через неправильне застосування кримінального закону та м’якість призначеного засудженим покарання.

Зазначає, що призначаючи покарання, суд, в порушення рекомендацій Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року, помилково обрав принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, що в даному випадку при призначенні однакових по виду та розміру покарань є недопустимим. Вважає, що дані про особи засуджених та врахування обставин справи не могли бути підставами для призначення ОСОБА_6 мінімального покарання, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, ОСОБА_5, - покарання, близького до мінімального розміру санкції ч. 2 ст. 124-1 та ч. 2 ст. 149 КК України (в ред. від 24.03.1998 р.). На думку апелянта, суд, призначаючи засудженому ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, в мотивувальній частині вироку не вказав, які саме обставини справи та дані про особу засудженого він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину. Вважає безпідставним посилання суду на щире каяття засудженого ОСОБА_7 при частковому визнанні ним вини та помилковість висновку суду про його пасивну роль у вчиненні злочинів, оскільки, на думку апелянта, без його ролі вчинення злочинів було б неможливим.

Захисник ОСОБА_2 в інтересах засудженої ОСОБА_6 просить вирок суду в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 149 КК України скасувати, справу справдженням закрити; за ч. 2 ст. 303 КК України призначити їй покарання із застосуванням ст. 69 КК України; за ч. 2 ст. 358 КК України призначити ОСОБА_6 покарання, не пов’язане з позбавленням волі. При цьому посилається на односторонність та неповноту судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, суттєве порушення норм процесуального права та невідповідність призначеного покарання особі засудженої. Разом з тим вважає, що в порушення ст. 22 КПК України, досудове слідство проводилось односторонньо, не об’єктивно, з обвинувальним нахилом, а свідки та потерпілі по справі надавали свідчення під тиском працівників УБОЗу та СБУ.

На думку апелянта, відмова в порушенні кримінальної справи відносно громадян Кіпру виключає попередню змову та кваліфікацію дій засуджених за ч. 2 ст. 149 КК України. Крім того зазначає, що ОСОБА_6 вважала діяльність ОСОБА_5 законною, що підтвердив у своїх показах сам ОСОБА_5 Вважає, що обвинувачення побудовано лише на свідченнях свідків та потерпілих, які судом належним чином не перевірені та не оцінені, оскільки безпідставно взяті до уваги покази свідків ОСОБА_23, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_13, які суперечать показам свідків ОСОБА_22, ОСОБА_31 та ОСОБА_32, до яких суд віднісся упереджено.

Звертає увагу суду на те, що при винесенні вироку суд не врахував стан здоров’я ОСОБА_6, яка потребує лікування, що в місцях позбавлення волі є неможливим.

Захисник ОСОБА_10 в інтересах засудженого ОСОБА_5 просить вирок суду в частині засудження за ч. 2 ст. 124-1 КК України та ч. 2 ст. 149 КК України скасувати, а справу провадженням закрити, а за ч. 2 ст. 303, ч. 2 ст. 358 КК України призначити покарання нижче найнижчої межі із застосуванням ст. 69 КК України, обмежившись відбутим покаранням. Вважає винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.124-1 (в редакції закону 1998р.) та ч.2 ст. 149 КК України, а також наявність попередньої змови із ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на скоєння злочину не доведеними. Посилається на те, що дії засудженого по допомозі в працевлаштуванні потерпілих за кордоном носили законний і відкритий характер. Отримання від зарубіжних партнерів грошей передбачалось у кожному із контрактів (п.4 Контракту), заключених між зарубіжним роботодавцем і артистом, що приїзджав із України, та, крім того, між ОСОБА_33 та фірмою "Либідь-К" був підписаний додатковий протокол про комісійні за відпрацьовану артистом робочу зміну. Обвинувачення по ч.2 ст.124-1(в редакції закону 1998р.) та ч.2 ст. 149 КК України побудовано лише на показаннях потерпілих, та не взято до уваги показання інших свідків, які за сприяння фірми ОСОБА_5 виїзджали на о.Кіпр для роботи танцівницями нічних клубів і заперечували факти примушування їх до заняття проституцією, обмеження свободи пересування та таке інше. Крім того, потерпілі, у всякому разі, мали можливість звернутися в міграційну службу країни перебування та повідомити про порушення умов контракту, однак цього не зробили.

Крім того, вказує, що за відсутності показань громадян Кіпру та Швейцарії про обставини працевлаштування потерпілих, ставлять під сумнів пояснення останніх щодо злочинних дій відносно них та наявність в діях ОСОБА_5 ознак злочинів, передбачених ч.2 ст. 124-1 КК України (в редакції закону від 24.03.1998р.) та ч.2 ст. 149 КК України є сумнівними.

Крім того, вважає, що досудове та судове слідство проведено з порушенням норм кримінально-процесуального права, що потягло порушення права на захист засуджених.

Засуджена ОСОБА_6 просить вирок суду в частині засудження за ч.2 ст. 149 КК України скасувати, а справу провадженням закрити. В іншій частині вирок відносно неї змінити, пом’якшивши покарання, призначене судом за ч.2 ст. 303, ч.2 ст. 358 КК України. Крім того, вважає рішення суду про відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_11 у розмірі 6000грн. незаконним, оскільки потерпіла заявляла позов на суму 5000грн.

Стверджує, що перебуваючи з ОСОБА_5 у цивільному шлюбі, вона не приймала ніякої участі у його діяльності. Пояснення потерпілих, на які послався суд у вироку вважає суперечливими, оскільки на її думку, вони освідомлювали характер їх роботи за кордоном, та мали можливість на власний розсуд приймати пропозиції імпресаріо щодо зайняття проституцією.

Вважає, що суд безпідставно не взяв до уваги пояснення свідків ОСОБА_34, ОСОБА_32, ОСОБА_31, ОСОБА_31, ОСОБА_35, про те, що вони працювали на о.Кіпр у ОСОБА_33 за сприянням ОСОБА_5, та при цьому ніяких незаконних вимог сексуального характеру від роботодавця не було.

Крім того, зазначає, що суд безпосередньо не допитав потерпілих ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_23, ОСОБА_11 та інших свідків, чим порушив її право на захист.

Засуджений ОСОБА_5 просить вирок суду в частині засудження його за ч.2 ст. 124-1 КК України, ч.2 ст.149 (1998р.) та ч.2 ст. 149 КК України скасувати, провадження по справі закрити. В іншій частині вирок змінити, пом’якшивши покарання, - із застосуванням ст. 69 КК України, обмежитись відбутим покаранням. Посилається на те, що його діяльність, пов’язана із посередницькими послугами у працевлаштуванні за кордоном, а також його співробітництво із зарубіжними роботодавцями були законними на підставі міжнародного договору між ДП "Либідь-К" та агентством ОСОБА_33, Крім того на цей вид дільності йому була видана ліцензія Міністерством праці. При цьому ним надавася пакет документів й у відношенні його зарубіжних партнерів, а саме агентства ОСОБА_33. Вважає, що відповідальність за недотримання умов контракту на території Кіпру несуть саме його зарубіжні партнери, оскільки свої обов’язки він виконував належним чином. Оскільки у відношенні них відмовлено в порушенні кримінальної справи, то в його діях також відсутній склад злочину. Запевняє, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не брали участі у працевлаштуванні потерпілих закордоном.

Вважає пояснення потерпілих щодо їх сексуальної експлуатації суперечливими, оскільки на його думку на момент підписання контракту вони розуміли характер їх роботи. Крім того, суд не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_31, ОСОБА_32,ОСОБА_22, ОСОБА_35, ОСОБА_34, ОСОБА_36 про відсутність будь якого насилля та обмеження їх прав з боку роботодавців на о.Кіпр.

Стверджує, що ОСОБА_8 він не знає та робочий контракт з нею не підписував. Щодо потерпілої ОСОБА_9, вказує на те, що вона його обмовляє у зв’язку з неприязними стосунками.

При призначенні покарання просить врахувати його стан здоровя та застосувати положення ст. 69 КК україни.

Крім того, вважає рішення суду про стягнення на користь ОСОБА_11 6000 грн. на відшкодування моральної шкоди незаконним, оскільки остання заявляла позов у меншому розмірі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6, захисників ОСОБА_2 та ОСОБА_10 та прокурора на підтримку своїх апеляцій, думку захисника ОСОБА_4 та засудженого ОСОБА_7 які підтримали апеляції інших засуджених і захисників, а апеляцію прокурора вважали необґрунтованою, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду щодо доведеності вини засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 149 (у редакції КК України (2341-14) 05.04.2001 року), ч. 2 ст. 149 (у редакції КК України (2341-14) 12.01.2006 року), та крім того вини ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 124-1 (у редакції КК України (2341-14) 24.03.1998 року), що оспорюють апелянти, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються дослідженими в судовому засіданні і викладеними у вироку доказами.

З показань потерпілої ОСОБА_8 даних на досудовому слідстві та належним чином досліджених у судовому засіданні, вбачається, що перебуваючи у скрутному матеріальному становищі, вона підшукувала собі роботу і в рекламній газеті "Позвоните" прочитала оголошення про працевлаштування дівчат за кордоном. Домовившись про зустріч, вона прийшла в офіс, де познайомилась із ОСОБА_5. Він запевнив її у тому, що його робота з посередництва по працевлаштуванню є законною, та запропонував роботу танцівницею у нічних клубах і заняття консумацією. При цьому запевняв, що ніхто не зможе змусити її займатися проституцією, гарантував повну безпечність цієї поїздки, високу зарплатню та дотримання умов контракту. При цьому посилався на досвід дівчат, які з його допомогою працевлаштовувалися. Будучи переконаною ОСОБА_5 у вказаних ним умовах праці за кордоном, вона погодилась. Після чого, ОСОБА_5 сказав надати йому її фотографії, щоб він міг показати їх закордонним роботодавцям, що вона і зробила. Його фірма взяла на себе витрати за виготовлення закордонного паспорту, відкриття віз та придбання авіа-квитків до місця призначення за умови, що після повернення вона віддасть ОСОБА_5 1000 доларів США. На початку квітня 2001року ОСОБА_5 зателефонував та повідомив, що 7.05.2001р., вона у супроводі ОСОБА_5 вилетить на острів Кіпру із аеропорту м. Одеси. При зустрічі, остання забрала у неї паспорт громадянина України як гарантію повернення потрачених ОСОБА_37 грошей. По приїзду у м.Ларнака на о.Кіпр, їх зустрів ОСОБА_20, який привіз її в нічний клуб "Імператор" та передав власнику клубу ОСОБА_1. У неї забрали закордонний паспорт. Дізнавшись від дівчат, які там працювали, що вона змушена буде займатися ще й проституцією, на слідуючий день, просила ОСОБА_20 відправити її на Україну, але той не реагував. Коли вона заявила власнику клубу ОСОБА_1 що ОСОБА_5 її обманув, про умови праці і попросила відправити на Україну, ОСОБА_1 повідомив, що він заплатив за неї 3500 доларів США і покинути о. Кіпр вона зможе тільки після повернення цієї суми. Коли вона відмовлялась надавати сексуальні послуги ОСОБА_1 її бив, накладав штраф та забороняв ходити на кухню. Щоб вона не померла з голоду, їжу їй приносили дівчата, які з нею працювали. За весь час перебування у клубі вона надала сексуальні послуги близько 500 клієнтам, займалась консумацією та танцювала, не маючи вихідних та можливості перепочити. За її роботу ОСОБА_1 отримав прибуток близько 50 000 доларів США. Після 2 місяців, ОСОБА_1 дозволив їй виїхати на Україну, оплативши проїзд та повернувши її паспорт. Впевнена, що вона фактично була продана ОСОБА_5 у власність сутенеру, якому вона вимушена була відпрацьовувати не існуючий борг

Крім того, потерпіла ОСОБА_8 пояснила, що після повернення на Україну, вона перебувала у стресовому стані та проходила курс реабілітації за сприянням доброчинного фонду "Любисток", що підтверджується довідкою вказаного фонду (т.3, а.с. 109).

В ході досудового слідства потерпіла ОСОБА_8 серед пред’явлених їй для впізнання фотографій впізнала ОСОБА_5 та ОСОБА_37, як осіб, які організували її працевлаштування за кородоном (т.3, а.с.87, 98).

На своїх показаннях потерпіла настоювала і в ході очної ставки з ОСОБА_37, який заперечував сам факт знайомства з нею.(т.3, а.с.122).

Показання потерпілої обґрунтовано визнані судом достовірними, оскільки узгоджуються з іншими дослідженими судом доказами.

Даними про перетин державного кордону і про перебування ОСОБА_8 на території о. Кіпр, які зафіксовані в її паспорті для тимчасового виїзду за кордон( а.с.104, 105).

Поясненнями свідка ОСОБА_38, дослідженими в судовому засіданні, про те що у 2001році її дочка виїзджала за кордон на роботу, і після повернення перебувала у депресивному стані. З її слів вона дізналась, що за кородном її заставляли займатись проституцією. (т. 3, а.с.113)

Відповідно до висновку судово-психологічної експертизи, проведеної за матеріалами справи, потерпіла ОСОБА_38 має зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які можуть перешкоджати активному функціонуванню її як особистості і виникли в результаті вказаних нею обставин справи. Її стан на момент вчинення у відношенні нею злочину розцінюється як уразливий. (т.7, а.с.71)

Згідно висновку компьюторно-технічної експертизи №1089 від 18.06.2007р., в системному блоці, вилученому в офісі засудженого ОСОБА_5 по вул. Космонавтів, 81/6 в м.Миколаєві, виявлені фотознімки потерпілої ОСОБА_38, що разом із іншими вище наведеними доказами спростовує доводи засудженого про те, що він не знайомий з цією потерпілою.(т.7, а.с.10)

Зазначене вище спростовує доводи ОСОБА_5 про непричетність до вчинення злочину у відношенні потерпілої ОСОБА_38

Крім того, свідок ОСОБА_34 в судовому засіданні пояснила, що у 1999 році, вона та ще двоє дівчат, будучи завербованими ОСОБА_5, поїхали на роботу танцівницями в нічний клуб на о. Кіпр. В аеропорту їх зустрів ОСОБА_33 і, на його вимогу, крім танців та заняття консумацією, вони вимушені були займатися проституцією. Тому, вона повернулась на Україну раніше запланованого строку. Коли вона повідомила про це ОСОБА_5, то він відповів, що вона повинна була ці обставини розуміти і передбачати приймаючи рішення про виїзд.

Вказане свідчить про те, що ОСОБА_5 знав та освідомлював характер та умови праці дівчат, яких, за узгодженням з ОСОБА_33, відправляв до нього на роботу.

Вказаним вище доказам суд першої інстанції дав правильну оцінку, вказавши що ОСОБА_5 вчинив торгівлю людьми, тобто відкрите заволодіння людиною, пов’язане з законним переміщенням за згодою особи через державний кордон України для подальшого продажу або іншої оплатної передачі з метою сексуальної експлуатації, залучення в боргову кабалу, вчинене за попереднім зговором групою осіб.

Дії ОСОБА_5 по цьому епізоду кваліфіковано вірно, за ч.2 ст. 124-1 КК України (в редакції закону від 24.03.1998р.).

По епізодам у відношенні потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_23, ОСОБА_11, ОСОБА_30, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15:

Так, засуджений ОСОБА_5 в судовому засіданні не заперечував, що, у зазначений у обвинуваченні період часу, допоміг потерпілим ОСОБА_9, ОСОБА_23, ОСОБА_11, ОСОБА_30, ОСОБА_13, ОСОБА_14 працевлаштуватись танцівницями у нічних клубах на о.Кіпр, а потерпілу ОСОБА_15 відправив на роботу у Швейцарію. За його послуги, в усній формі, він зобов’язував потерпілих сплатити близько по 360 доларів США. Щодо ОСОБА_15, то його послуги по її працевлаштуванню становили 1500 доларів. При цьому, він допомогав у оформленні необхідних для виїзду документів, відправляв фотографії дівчат закордонним роботодавцям та роз’яснював потерпілим про умови праці, зазначені в контракті. Свою діяльність вважає законною.

Так, з 1994-1995 року він займається бізнесом по працевлаштуванню артистів за кордоном.

До 2004 року працював як представник фірми "Лаконт", а також як представник ОСОБА_33 по довіреності. У 2004 році, він познайомився з ОСОБА_39 – директором агенції "Либідь-К", яке мало ліцензію Міністерства праці та соціальної політики на посередницькі послуги у працевлаштуванні за кородоном і з грудня цього року очолював представництво агентства у м. Миколаєві. Термін дії ліцензії представництва – до 2006 року. При цьому, заробітну платню від агенції він не отримував. Розрахунки від імені представництва він ніякі не проводив, оскільки у представництва не було ні розрахункового рахунку ні печатки.

Далі він діяв на підставі довіреності Павлова як фізичної особи. Крім того, Павлов дозволив йому зняти ксерокопію Ліцензії агенції "Либідь – К" терміном дії 2006 – 2011років, яку він помістив у своєму офісі на стенді перед входом.

Крім того, зазначає, що між агенцією "Либідь – К" та ОСОБА_33 заключений міжнародний договір про надання послуг по підшукуванню артистів.

Контракт по працевлаштуванню з артистами заключався на о.Кіпр.

Згідно умов контракту, за кожний день дії контракту, він (ОСОБА_5) отримував від ОСОБА_33 по 5 доларів США.

Стверджує, що відповідальність за невиконання умов контракту, а саме примушування зайняття проституцією та інше, на які вказують потерілі, повинні нести роботодавці. Самі потерпілі не скаржились йому на неналежне до них відношення. Крім того, деякі з них їздили по аналогічним контрактам неодноразово, або продовжували тармін дії контракту, як це зробила потерпіла ОСОБА_14.

Щодо причетності до вчинення злочину ОСОБА_6, пояснив, що з кінця 2005 року, проживав з нею у цивільному шлюбі, у приміщенні офісу. Вона не приймала участі у його професійній діяльності як представника фірми по допомозі у працевлаштуванні за кордоном. Однак, знаходилась весь час у офісі, інколи надавала допомогу дівчатам у навчанні танцями, як хореограф.

Засуджена ОСОБА_6 у судовому засіданні теж заперечувала, що приймала участь у діяльності ОСОБА_5 по працевлаштуванню за кордоном. Разом з тим, пояснила, що розповідала дівчатам про те, що за кордоном можна займатися проституцією у добровільному порядку, чим ймовірно схилила їх до цього. Крім того, на прикладі своєї сестри, розповідала про хороші умови праці та високий заробіток за кордоном. Після повернення із закордону ніхто із дівчат їй не скаржився. Вважає, що потерпілі її обмовляють щодо причетності до їх продажу для сексуальної експлуатації.

З пояснень потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_23, ОСОБА_11,ОСОБА_30, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, вбачається, що вони, перебуваючи у скрутному матеріальному становищі та бажаючи працевлаштуватись за кордоном, познайомились із ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Крім цього, потерпіла ОСОБА_12 дізналась про діяльність засуджених з оголошення в газеті "Позвоните". При зустрічі, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, запропонували їм роботу танцівницями нічних клубів та запевнили, що діяльність фірми "Либідь –К" по наданню посередницьких послух по працевлаштуванню за кордоном є легальною, що вони співпрацюють із заробіжними роботодавцями тривалий час і дівчата повертаються на Україну задоволені. При цьому, запевняли також у дотриманні гарантій та умов контракту та заперечували в будь-яких примушуваннях до заняття проституцією. Після повернення на Україну, потерпілі повинні були повернути визначені засудженими кошти, які були затрачені ними на виготовлення закордонних паспортів, придбання проїзних документів та інше. Однак, коли потерпілі прибували до місця роботи, вони фактично потрапляли до рук сутенерів та піддавались сексуальній експлуатації.

Так, потерпіла ОСОБА_9 вказала, що прибувши на о.Кіпр, її зустрів ОСОБА_33, який забрав у неї паспорт та поселив у квартирі, де вже проживали інші дівчата. ОСОБА_33 пояснив, що вона буде там проживати, поки не пройде необхідне медичне обстеження. Їм було заборонено самостійно виходити з квартири. Крім того, із слів дівчат, вони змушені були займатись проституцією Після реєстрації в міграційній службі. ОСОБА_33 передав її власнику нічного клубу, пояснивши, що це її роботодавець. З цим чоловіком вона приїхала в м. Ларнака, і він поселив її в готель. В нічному клубі "Арка", крім танців та консумації, вона вимушена була займатись проституцією, так як за відмову від цього, дівчат били та піддавали штрафам. Вартість сексуальних послуг складала 200 доларів, із яких вона отримувала лише 60 доларів США. ОСОБА_33 встановив їй борг у розмірі 600 доларів США. З його слів, він заплатив за відкриття її візи та вартість авіа квитка. Крім того, власник нічного клубу встановив їй борг в такому ж розмірі, а тому, не маючи закордонного паспорту, вона не могла покинути країну, не повернувши встановлений борг у загальній сумі 1200 доларів США. Коли відпрацювала зазначену суму, ОСОБА_33 звинуватив її у тому, що він заплатив ОСОБА_5 за неї багато грошей, вона ті гроші не відпрацювала, а тому зобов’язана буде ще прецювати, і передав її господарю клубу "Патріот" - Крістасу. Вона знову вимушена була займатись проституцією на таких же умовах, як і раніше. Вона змогла повернутись на Україну лише тоді, коли повністю повернула ОСОБА_33 вимагаємий ним борг. Впевнена, що вона фактично була продана ОСОБА_5 у власність сутенеру, якому вимушена була відпрацьовувати не існуючий борг.

Потерпіла ОСОБА_9 також пояснила, що після повернення на Україну, ОСОБА_5, погрожуючи фізичною розправою, вимагав у неї повернення встановленого ним боргу у сумі 1000 доларів США.(т.3, а.с. 82, 171).

Свідок ОСОБА_40, батько потерпілої ОСОБА_9, показання якого належним чином досліджені у судовому засіданні, поясняв, що після повернення дочки із закордону, вона стала замкнутою, часто плакала, була пригніченою. Крім того, ОСОБА_5 неодноразово вимагав від дочки поверненнчя боргу (т.3 а.с.185-187)

Потерпіла ОСОБА_23 пояснила, що у травні 2005 року, разом із ОСОБА_41, прибувши в м.Ларнака, її зустрів ОСОБА_33, забрав паспорти, закрив у квартирі. Далі, він купив їм туфлі на високих підборах, в яких вони повинні були танцювати, та повідомив, що кожна з них повинна сплатити йому борг у розмірі 1000 доларів США, які він сплатив за них ОСОБА_5. Після оформлення необхідних документів вони були передані ОСОБА_60, - менеджеру нічного клубу "Максим" в м. Нікосія, який фактично був сутенером та підшукував клієнтів для надання сексуальних послуг. Не маючи паспорту, будучи обмеженими у вільному пересуванні, вона вимушена була погодитись надавати сексуальні послуги. Через місяць, вона познайомилась із громадянином Кіпру – ОСОБА_29, який надалі був її єдиним клієнтом та викупив її у ОСОБА_60. Вона віддала встановлений ОСОБА_33 борг у розмірі 1000 доларів США та ще 500 доларів США для передачі ОСОБА_5 Після повернення на Україну, ОСОБА_5 вимагав зустрітися, однак, ОСОБА_29, який приїхав на Україну та проживав у ОСОБА_23, передав ОСОБА_5 300 доларів, щоб той більше їх не турбував.(т.8 л.д.168).

Потерпіла ОСОБА_11, показання якої належним чином досліджені у судовому засіданні, пояснювала, що, прибувши авіарейсом у м.Ларнака, її зустрів ОСОБА_33, забрав у неї паспорт та зворотній авіа-квиток на рейс "Ларнака-Одеса". Далі відвіз у м.Нікосія та передав менеджеру нічного клубу "Максим" ОСОБА_60. Дізнавшись від дівчат про те, що вимушена буде займатись проституцією, вона звернулась до ОСОБА_33 з вимогою повернути її на Україну, на що він відповів, що вона повинна відпрацювати затрачені на неї кошти в сумі 1000 доларів США саме заняттям проституцією, а не танцями чи консумацією. За відмову від заняття проституцією дівчатам погрожували. До поліції вона не зверталась, так як від дівчат дізналась,що поліція не реагує на їх скарги, оскільки у ОСОБА_33 та ОСОБА_60 є з поліцією домовленість. Будучи в мовній ізоляції, не маючи документів, вона вимушена була займатись проституцією, не маючи змоги на відпочинок. Гроші з банківського рахунку, відкритого на її імя, вона могла зняти лише перед виїздом на Україну, так як банківська книжка була у ОСОБА_60. З тих же підстав вона вимушена була продовжити дію контракту ще на три місяці. Приблизно у червні 2006 року, у приміщенні, де вона проживала, зустрілась із ОСОБА_42. З її слів вона дізналась, що та теж була продана ОСОБА_5 ОСОБА_33 для заняття проституцією. Після повернення на Україну, ОСОБА_5 вимагав від неї повернення боргу за його послуги по працевлаштуванню.(т.9, а.с.104-115).

Потерпілі ОСОБА_30 та ОСОБА_13 в судовому засіданні давали аналогічні пояснення щодо умов праці, запропонованих ОСОБА_33 після прибуття на о.Кіпр. А саме, вони були працевлаштовані в нічний клуб "Максим" і під погрозою застосування насилля, не маючи паспорта, будучи в мовній ізоляції та під постійним контролем, вимушені були займатись проституцією, щоб віддати визначений ОСОБА_33 борг. Вони неодноразово дзвонили ОСОБА_5 щоб той повернув їх додому, але засуджений на те відповідав нецензурною лайкою. Крім того, ОСОБА_30 пояснила, що за відмову від заняття проституцією, її намагались викинути з вікна, лили на неї солодку воду з ацетоном, від чого були пошкоджені очні лінзи, господар закладу наклав штраф. Повернувшись на Україну вона звернулась у правоохоронні органи.

Вказане підтвердив також свідок ОСОБА_43- старшого о/у відділу Управління служби безпеки України в Миколаївській області, пояснивши, що зустрів ОСОБА_30 в аеропорту в м. Одесі.

Потерпіла ОСОБА_14, показання якої належним чином досліджені у судовому засіданні, в ході досудового слідства давала аналогічні пояснення щодо працевлаштування ОСОБА_33 після її прибуття на о.Кіпр. А саме, вона була влаштована у нічний клуб "Сотирис і Софокл", а потім у "Максим", де почергово із іншими дівчатами танцювала на сцені клубу "топлес", за що зарплатня їй не нараховувалась, та займалась консумацією, за що отримувала 2 долара за стакан випитого клієнтом напою. Однак, основна її робота полягала в наданні платних сексуальних послуг, відмовитись від яких вона не могла, під погрозою застосування до неї насилля зі сторони ОСОБА_60. При цьому, всі дівчата перебували під постійним контролем, не мали змоги самостійно пересуватись, та зобов’язані були повернути встановлений ОСОБА_33 борг. Неодноразово в клуб заходили працівники міграційної служби, яким дівчата надавали сексуальні послуги, а тому скаржитись в міграційну службу вона вважала не було сенсу. Через півтори місяці, вона подзвонила ОСОБА_5 на Україну, а коли, 15.10.2006р., він приїхав у клуб "Максим" разом із ОСОБА_6, то скаржилась, що ОСОБА_33 фактично продав її сутенеру ОСОБА_60, який змушує її займатись проституцією. Це їх не здивувало. Тому вона вирішила, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заздалегідь знали, в яких умовах повинні працювати дівчата, і вона в тому числі. Крім того, зі слів ОСОБА_5, їй стало відомо, що той приїхав на о.Кіпр щоб домовитися з іншими власниками нічних клубів про відправку дівчат на роботу. (т.8. а.с.80-97, 135-142).

Потерпіла ОСОБА_15, показання якої належним чином досліджені у судовому засіданні, в ході досудового слідства пояснювала, що за допомогою ОСОБА_6 та ОСОБА_5 вона в квітні 2007року поїхала в Швейцарію на роботу. В аеропорту м. Цюріха її зустрів імпресаріо ОСОБА_45. По зовнішньому жалюгідному вигляду клубу, де вона повинна була танцювати та займатись консумацією, вона зрозуміла, що обіцяну зарплатню у розмірі 2000 євро вона зможе отримувати лише при умові надання сексуальних послуг. Кімната для її проживання була схожою на сарай. Вона сказала господині клубу і ОСОБА_45, що відмовляється у них працювати, на що ті обурились, вимагали залишитись і відпрацювати затрачені на неї кошти і спитали, невже вона не знала, що приїхала займатись саме проституцією. Вона подзвонила ОСОБА_5 і теж вимагала повернути її на Україну, на що засуджений теж вмовляв її залишитися, відпрацювати затрачені кошти та обіцяв підшукати інший клуб. Крім того, вона зателефонувала своєму другу ОСОБА_64, після чого ОСОБА_45 відвіз її в аеропорт, де вона звернулась у поліцію. Там їй дали можливість зателефонувати ОСОБА_5, а через декілька годин приїхав ОСОБА_45 і поміняв авіа-квиток. Після приїзду, ОСОБА_5 вмовляв її поїхати на роботу на о.Кіпр, але вона відмовилась. (т.10, а.с.138-143).

Крім того, всі потерпілі поясняли, що у зв’язку із зазначеними вище обставинами вони переживали глибокий стрес, тривалий час знаходились у пригніченому стані, хворіли інфекційними захворюваннями.

Відповідно висновків судово-психологічних експертиз, у ОСОБА_9, ОСОБА_23, ОСОБА_30, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 виявлено зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які можуть перешкоджати активному функціонуванні її як особистості і виникли внаслідок вище зазначених обставин, які носили психотравмуючий характер. На момент здійснення відносно них злочину, вони перебували у такому стані, який обмежував їх можливість в повній мірі оцінювати запропоновані за кордоном умови праці. Цей стан був обумовлений особистісними властивостями, фактором обставин, та здійснення психологічного впливу з боку засуджених, шляхом введення в оману, тому на той момент вони перебували у стані, який можна обґрунтувати як вразливий (акт № 14 від 3.08.2007р., акти №11, 10 від 23.07.2007р., акт №17 від 29.08.2007р., акт №29 від 30.09.2007р., акт №7 від 14.07.2007 р., т.7, а.с. 98-112, 123-134, 145-160, 171-186, 204-217, 229-240).

В матеріалах справи відсутні будь які дані, які б ставили під сумнів показання потерпілих щодо характеру дій засуджених стосовно наймання їх на роботу та дійсних умов праці за кордоном.

Доводи засудженого ОСОБА_5, що потерпіла ОСОБА_9 його обмовляє позбавлені підґрунтя, оскільки пояснення потерпілої узгоджується з іншими дослідженими судом доказами, яким судом першої інстанції дана належна оцінка. Крім того, сам же засуджений не вказав, у чому саме ОСОБА_9 його обмовляє.

Свідки ОСОБА_32, ОСОБА_31, ОСОБА_22, ОСОБА_35, ОСОБА_45, які за допомогою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виїзджали на роботу на о.Кіпр, в судовому засіданні заперечували сексуальне насильство з чийого небудь боку.

Однак, ці показання не впливають на достовірність показань потерпілих щодо їх умов праці, їх відношення до вимушеного заняття ними проституцією, оскільки ці обставини носять індивідуальний характер. А тому посилання апелянтів на недостовірність показань потерпілих з огляду на пояснення зазначених свідків є безпідставними.

Та обставина, що деякі з потерпілих неодноразово працювали за кордоном, і, як стверджують апелянти, саме займалися проституцією, не має вирішального значення по справі, як і не має значення, що потерпілі могли здогадуватися, що за кордоном їм ймовірно, прийдеться займатися проституцією. З пояснень потерпілих вбачається, що будучи введеними в оману ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо умов праці, прямо вказували, що вони фактично були продані сутенерам.

З пояснень свідків ОСОБА_34, в судовому засіданні, ОСОБА_46 – на досудовому слідстві вачається, що у 1999 та 2003 році, ОСОБА_5 допоміг їм працевлаштуватися за кордоном. При цьому, крім танців і консумації, через невисоку платню, вони вимушені були займатись проституцією, однак, робили це добровільно. Крім того, із розмови з ОСОБА_5 вони зрозуміли, що той був заздалегідь освідомлений про характер і умови їх роботи.(т.16, а.с.202-205)

Із змісту розмов, зафіксованих у протоколах про результати застосування оперативно-технічних засобів зняття інформації з каналів зв’язку, вбачається ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були знайомі по мобільному зв’язку с сутенерами, отримували від них кошти за відправлення жінок з України до Швейцарії та на о.Кіпр, та знали умови їх перебування. Тобто про їх сексуальну експлуатацію. Крім того, у розмовах із жінками вони представлялись від імені державного підприємства по обслуговуванню молодіжного центру та надавали послуги по працевлаштуванню. Гарантували легальність працевлаштування з відповідними соціальними гарантіями. Офіційну зарплатню у розмірі 600 доларів. Крім того, дівчата можуть заробляти "Аутною системою", тобто надаванням сексуальних послуг, гроші які є заробітком тільки дівчини. (т.11, а.с.3-204)

Як вбачається з квитанцій АО "Украінбанк", ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_47 через систему "Money Gram" 901 долар США 26.06. та 7.07.2007року в якості оплати з незаконного продажу ОСОБА_30 та ОСОБА_13, а від ОСОБА_48 – 600 доларів США з незаконного продажу потерпілої ОСОБА_23 (т.18, а.с.49, 62, 65);

- в ОАО КБ "Надра" Миколаївське РУ через систему "Вестерн Юніон" ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_20 1850 доларів США від незаконного продажу потерпілої ОСОБА_14 (т.17, а.с.256)

ОСОБА_5 в судовому засіданні не заперечував що отримував від ОСОБА_33 та інших осіб грошові перекази у іноземній валюті, та стверджував що це комісійні за працевлаштування артистів згідно контракту. Не заперечував також засуджений і те, що він брав від потерпілих кошти за свої послуги, які ті повинні були відпрацювати.

Свідок ОСОБА_39, покази якого були належним чином досліджені у судовому засіданні, в ході досудового слідства поясняв, що він є директором ДГКП "Либідь – К" у м.Києві. Згідно ліцензії, виданої Міністарством праці та соціальної політики, підприємство має право надавати посередницькі послуги у працевлаштуванні за кородоном. У грудні 2004 року, на пропозицію ОСОБА_5, у Миколаєві було відкрито представництво підприємства на термін дії ліцензії, тобто до 17.06.2006 р. Директором представництва був ОСОБА_5 Функції представництва полягали лише у тому, щоб підшукувати іноземних роботодавців та громадян України, бажаючих працевлаштуватись за кордоном. ОСОБА_5 заборонено було отримувати плату від дівчат, оскільки плата проводилась лише після заключення договору про надання послуг з ДГКМ "Либідь-К" у м. Києві та на розрахунковий рахунок підприємства.

11.09.2006року. підприємство отримало нову ліцензію Міністерства праці та соціальної політики терміном дії до 6.09.2011 року. ОСОБА_5 звернувся до нього, з проханням про належну реєстрацію копіїї ліцензії на представництво підприємства у м.Миколаєві, але, у зв’язку з тим, що від ОСОБА_5 до підприємства не звернулась ні одна особа за проханням про працевлаштування та не було належним чином зареєстровано жодного зарубіжного партнера, він йому відмовив. ОСОБА_5 неодноразово звертався до Міністерства праці та соціальної політики України з проханням видачі ліцензії, однак, йому теж було відмовлено. (т.13, а.с. 223-226, т.15 а.с.249-259)

З цими поясненнями як на досудовому слідстві так і в судовому засідання ОСОБА_5 погодився.

Отже, на момент вчинення дій, зазначених у обвинуваченні, засуджений ОСОБА_5 чітко освідомлював свої функціональні обов’язки як директора представництва та знав, що право на вчинення таких дій виникає лише за наявності відповідної ліцензії Міністерства праці і соціальної політики України. Його діяльність, пов’язана із працевлаштуванням потерпілих на о.Кіпр у період дії ліцензій ( з грудня 2004року по червень 2006 року) виходила за межі функцій представництва ДГКП "Либідь-К".

З цих же підстав позбавлені підґрунтя доводи засудженого про легітимний характер його діяльності на підставі ОСОБА_50 ОСОБА_33 та ОСОБА_39, на що є посилання в апеляції.

Дослідивши вищезазначені докази суд першої інстанції прийшов вірного висновку про наявність в діях засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ознак злочину, передбаченого ч.2 ст. 149 КК України (в редакції закону від 5.04.2001р.) – продаж людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним переміщенням через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншим особам з метою сексуальної експлуатації, залучення в боргову кабалу, вчинені у відношенні кількох осіб, за попередньою змовою групою осіб, повторно; ч.2 ст. 149 КК України (в редакції закону від 12.01.2006 року) – торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, передача людини вчинені з метою експлуатації, з використанням обману та уразливого стану особи, вчинені щодо кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб., крім того дії ОСОБА_5 по епізоду відносно потерпілої ОСОБА_38 – ознак злочину, передбаченого ст. 124-1 КК України (в редакції закону від 24.03.1998р.) - відкрите заволодіння людиною, пов’язане із законним переміщенням за згодою особи через державний кордон України або іншої оплатної передачі з метою сексуальної експлуатації. Залучення в боргову кабалу, вчинене за попереднім зговором групою осіб.

Самі потерпілі ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_26, ОСОБА_15, посилаючись на конкретні фактичні обставини дій засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у відношенні кожної з них, про які докладно викладено вище, а також на умови їх перебування на о.Кіпр та у Швейцарії, наявність сутенерів, зв'язок сутенерів із засудженими по мобільному телефону та через переказ грошей, послідуючу поведінку засуджених, прямо зазначили, що вони фактично були продані засудженими сутенерам з метою сексуальної експлуатації, до якої були примушені на о.Кіпр.

Зазначене спростовує доводи апелянтів про відсутність в їх діях склуду злочину передбаченого ст. 149 ч.2 КК України, та, крім того, ОСОБА_3 - передбаченого ст.124-1 КК (в редакції закону від 24.03.1998р.) України. Обгрунтованість засудження за ст. 303ч.2 КК України (в редакції закону від 5.04.2001р. та від 12.01.2006 року), щодо втягнення потерпілих у заняття проституцією шляхом обману, апелянтами не оспорюється.

Не викликає сумніву й висновок суду про доведеність попередньої домовленості ОСОБА_3 із громадянами о.Кіпр та Швейцарії про продаж їм жінок з метою сексуальної експлуатації.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 23.10.2007р. із справи виділені матеріали відносно громадян Кіпру та Швейцарії.(т.18, а.с.226-232).

Згідно постанови від 3.11.2007 року начальника сектору ВБЗПТЛ УМВС України в Миколаївській області у порушенні кримінальної справи відносно громадян Кіпру та Швейцарії відмовлено на підставі п.2 ст. 6 КПК України. Із змісту постанови вбачається, що при проведенні оперативно-розшукових заходів було встановлено, що засуджені реалізуючи свої злочинні наміри, постійно контактували з громадянами Кіпру ОСОБА_33, ОСОБА_18, ОСОБА_48, ОСОБА_20 та з громадянином Швейцарії на імя ОСОБА_45, в діях яких вбачаються ознаки злочину, передбаченого ч.2 ст. 149 та ч.1 ст. 303 КК України. З урахуванням зазначеного, до компетентних органів Кіпру та Швейцарії були направлені доручення про проведення окремих процесуальних дій. Однак, на момент закінчення досудового слідства справи, доручення виконано не було і з урахуванням положень ст. 62 Конституції України та неможливості прийняття рішення про притягнення зазначених осіб до кримінальної відповідальності з об’єктивних причин, у порушенні кримінальної справи по виділеним матеріалам було відмовлено.

Отже, виходячи із змісту вказаної постанови, є вірним посилання суду на те, що у порушенні кримінальної справи у відношенні громадян Кіпру та Швейцарії відмовлено по нереабілітуючим обставинам.

Істотних порушень норм кримінально-процесуального права як на досудовому слідстві так і в суді, на що є посилання в апеляції, не встановлено.

Докази, які лягли в основу вироку, ретельно, належним чином та у відповідності вимог кримінального процесу були досліджені та перевірені в судовому засіданні, їм дана належна оцінка і сумнівів щодо їх об’єктивності не викликають.

Не зазначено в апеляції ОСОБА_6 для зясування яких обставин вона вважала необхідним допитати в судовому засіданні потерпілих ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_23, ОСОБА_11, покази яких були належним чином досліджені у судовому засіданні, а тому не йдеться про порушення права на захист засуджених, як зазначено в апеляціях.

Не заявлялось також клопотання про допит в судовому засіданні свідків ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_63, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59 та інших, які не були включені до списку осіб, які підлягають виклику у судове засідання, а тому посилання апелянтів на неправильність і неповноту судового слідства з тих мотивів, що суд з власної ініціативи не допитав цих свідків є безпідставними.

Питання про стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_60, ОСОБА_30, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_61 судом вирішено відповідно до вимог закону. а розмір стягнення визначений з урахуванням характеру моральних та фізичних страждань потерпілих.

Разом з тим, при вирішенні розміру стягнення потерпілій ОСОБА_62 суд не врахував вимог самої потерпілої та не обґрунтував свого рішення з цього приводу.

З урахуванням наведеного, в частині розвязання цивільного позову ОСОБА_62 вирок підлягає скасуванню і направленню на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

Покарання засудженим призначено з додержанням вимог ст.ст. 65, 66 КК України, тобто з урахуванням ступеню тяжкості вчинених злочинів, один з яких є тяжким, даних про особу засуджених - позитивні характеристики за місцем проживання, а також часткове відшкодування потерпілим моральної шкоди.

Розом з тим, при призначенні покарання засудженим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за сукупністю злочинів суд допустив невірне застосування положень ст. 70 КК України.

Так, з резолютивної частини вироку вбачається, що суд застосував принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, тоді як за вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст.124-1 (в редакції закону від 24.03.1998р.) та ч.2 ст. 149 КК України (в редакції закону від 5.04.2001р.) призначив ОСОБА_5 однакове за видом та розміром покарання – 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна, а ОСОБА_6 за вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст. 149 КК України (в редакції закону від 5.04.2001року) та ч.2 ст. 149 КК України (в редакції 12.01.2006 року) призначив по 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна.

В цій частині доводи апеляції прокурора є обгрунтолваними.

З урахуванням наведеного та обсягу обвинувачення ОСОБА_5за ч.2 ст. 149 КК України (в редакції закону від 5.04.2001р.) призначене йому за цей злочин покарання підлягає помякшенню.

З урахуванням стану здоровя засудженої ОСОБА_6,притягнення її до кримінальної відповідальності вперше, що є пом’якшуючими покарання обставинами, колегія суддів вважає можливим пом’якшити призначене судом покарання за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 149 КК України (в редакції 2001 року), застосувавши положення ст. 69 КК України.

Керуючись ст. 365, 366 КПК України колегія суддів, -

Апеляції заступника прокурора Миколаївської області Боршуляка І.І., захисників ОСОБА_2, ОСОБА_10, засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Заводського районного суду від 12.04.2010 року у відношенні ОСОБА_5, ОСОБА_6 в частині призначеного покарання змінити.

Пом’якшити призначене ОСОБА_5 за ч.2 ст. 149 КК України (в редакції закону від 5.04.2001р.) покарання до 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного засудженому майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст. 124-1 КК України (в редакції закону від 24.03.1998р.), ч.2 ст. 149 КК України (в редакції закону від 5.04.2001р.)та ч.2 ст. 303 КК України (в редакції закону від 5.04.2001р.), ч.2 ст. 149 КК України (в редакції закону від 12.01.2006 року) та ч.2 ст. 303 КК України (в редакції закону від 12.01.2006 року), ч.2 ст. 358 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років з конфіскацією всього належного засудженому майна.