1 Справа № 11- а -1447 Категорія КК: ч. 1 ст. 186

Головуючий у першій інстанції Чуйко О.Г.

Доповідач Лясковська В.І.

колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді - Мороза І.М.,

суддів - Лясковської В.І., Матієк Т.В.,

за участю прокурора - Пламадяла І.П.,

потерпілої - ОСОБА_2,

засудженої - ОСОБА_3,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією засудженої ОСОБА_3 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 2 квітня 2010 року, -

Цим вироком

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, уродженку м. Данков, Липецької області (Росія), громадянки України, позбавленої батьківських прав, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судима:

- 27.07.2000 року за ч. 3 ст. 140, ч. 1 ст. 145, 208 КК України (в ред. 1960 року) на 2 роки позбавлення;

- 11.03.2001 року за ч. 2 ст. 17, ч. 2 ст. 229-1 КК України (в ред. 1960 року) на 3 роки позбавлення волі;

- 29.11.2004 року за ч. 2 ст. 307 КК України, ч. 2 ст. 309 КК України на 5 років позбавлення волі, звільнена 30.07.2009 року по відбуттю покарання,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі.

По справі вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_3 5 вересня 2009 року, приблизно о 18 годині хвилин, знаходячись в надземному переході, розташованому по вул. Старовокзальній, 26 в м. Києві, побачила потерпілу ОСОБА_2, яка закривала торгівельний кіоск, та поставила на підлогу поряд свою сумочку.

В цей час, у ОСОБА_3 виник умисел на незаконне заволодіння сумочкою ОСОБА_2 Вона підійшла до потерпілої та повторно викрала чуже майно, а саме, жіночу сумочку, яка матеріальної цінності для потерпілої не представляє, в якій знаходились 1850 грн., мобільний телефон "Самсунг х-160", зарядний пристрій до нього, гаманець, косметичку з парфумерією, а всього майна на загальну суму 2191 грн., а також паспорт громадянина України, пенсійне посвідчення, посвідчення ветерана праці, документи про власність на земельну ділянку, які матеріальної цінності не представляють.

Після цього, ОСОБА_3 з місця вчинення злочину почала втікати. Її дії побачила потерпіла, яка наздогнала засуджену та забрала викрадене майно.

Засуджена ОСОБА_3 в апеляції та доповненнях до неї просить вирок суду змінити. Вона вважає, що її дії неправильно кваліфіковані як грабіж, оскільки за її діями ніхто не спостерігав, майном потерпілої вона заволоділа таємно, а тому її дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 185 КК України та покарання пом’якшити до мінімального.

Заслухавши доповідь судді, засуджену ОСОБА_3, яка підтримала свою апеляцію, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляції засудженої, потерпілу ОСОБА_2, яка просила задовольнити апеляцію засудженої, вивчивши матеріали справи, доводи апеляції, провівши судові дебати і надавши засудженій останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 186 КК України суб’єктивна сторона даного злочину характеризується прямим умислом на відкрите заволодіння майном. Тобто викрадення майна повинно носити відкритий характер.

Як видно з матеріалів справи, протоколу судового засідання, моменту заволодіння майном ані потерпіла ОСОБА_2, ані свідок ОСОБА_4, яка була неподалік потерпілої, не бачили. В цей час невідома жінка, котра йшла по переходу показала їм в яку сторону засуджена побігла з сумочкою. Потерпіла ОСОБА_2 наздогнала ОСОБА_3 в той момент, коли та вже викинула документи, та корпалася в сумочці.

З наведеного випливає, що для засудженої ОСОБА_3 заволодіння майном було таємним. В матеріалах справи немає також даних про те, що злочинні дії засудженої по заволодінню майном були очевидні для оточуючих і ОСОБА_3 про це була попереджена. До моменту затримання засуджена встигла розпорядитися частиною майна, яким вона заволоділа таємно. Отже злочин закінчений. Та обставина, що потерпіла наздогнала засуджену з частиною речей, тобто після закінчення злочину, не може свідчити про відкритий характер дій засудженої по заволодінню цим майном. Крім того, як показувала потерпіла ОСОБА_2 в суді, коли ОСОБА_3 побачила, що її наздоганяють, сумочку залишила. Тобто, після того, як засуджена була виявлена, ніяких дій по утриманню викраденого майна вона не вчиняла (а.с. 120-122).

Крім того, в мотивувальній частині вироку суду при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, також немає вказівки на відкритий характер дій ОСОБА_3 по заволодінню майном потерпілої.

Таким чином, суб’єктивна сторона вчиненого ОСОБА_3 злочину свідчить не про відкрите, а таємне викрадення нею чужого майна повторно, оскільки раніше вона засуджувалася за аналогічний злочин, судимість у встановленому законом порядку не знята і не погашена.

Її дії слід перекваліфікувати з ч. 2 ст. 186 на ч. 2 ст. 185 КК України.

Оскільки судом апеляційної інстанції дії засудженої перекваліфіковані за законом, санкція якого є більш м’якою, покарання ОСОБА_3 слід пом’якшити, але не до мінімального, як про це просить засуджена в апеляції.

При цьому колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, конкретні обставини справи, дані про особу засудженої, у тому числі і про її засудження в минулому за аналогічні злочини та скоєння даного злочину менш ніж через два місяці після звільнення з місць позбавлення волі, що свідчить про сталу тенденцію до вчинення злочинів.

Отже, апеляція засудженої підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України колегія суддів, -

Апеляцію засудженої ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 2 квітня 2010 року щодо засудженої ОСОБА_3 змінити. Перекваліфікувати дії ОСОБА_3 з ч. 2 ст. 186 на ч. 2 ст. 185 КК України і призначити їй покарання за ч. 2 ст. 185 КК України – 4 (чотири) роки позбавлення волі.

В решті цей вирок залишити без зміни.