Справа № 11- 380/2010 

Головуючий в 1 інстанції – Стеблина А.В.

Категорія – 286 ч.2 КК України 

Доповідач – Широян Т.А.

колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі :

головуючого – Салая Г.А.

суддів – Широян Т.А., Трейтяк О.П.

з участю:

прокурора – Щербака О.В.

потерпілих –ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

адвоката - ОСОБА_4

засудженого – ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_5 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 квітня 2010 року, -

Цим вироком

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Знам’янка Кіровоградської області, українець, громадянин України, з вищою освітою, одружений, пенсіонер, проживаючий за адресою АДРЕСА_1, раніше не судимий, -

- засуджений за ст. 286 ч.2 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь фінансового відділу Чернігівської міської ради 1036 грн. 62 коп. у відшкодування витрат на лікування потерпілої.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави 778 грн. 84 коп. судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 13 849 грн. 42 коп. у відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 44 634 грн. 60 коп. у відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 10 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 14 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 14 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Як встановив суд, 16.06.2009 року о 16 год. 00 хв., ОСОБА_5, керуючи автомобілем "Mercedes-Benz112 CDI" реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався в м. Чернігові по вул. Горького зі сторони Г.Полуботка в напрямку вул. Шевченка.

Рухаючись у вказаному напрямку, виконуючи маневр повороту ліворуч з вул. Горького на вул. Шевченко, ОСОБА_5 проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, під час виникнення небезпеки для його руху, не вжив заходів для зменшення швидкості руху керованого ним автомобіля аж до повної його зупинки, внаслідок чого скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_7, яка перетинала проїздну частину вул. Шевченка в районі будинку № 27, поза межами пішохідного переходу з права наліво відносно руху автомобіля.

В результаті ДТП пішохід ОСОБА_7 згідно висновку судово-медичної експертизи № 722 від 23.06.2009 року отримала тілесні ушкодження у вигляді: внутрішньочерепної травми; забійної рани та крововиливів в шкірно-м’язовий лоскут голови потиличної ділянки; перелом потиличної кістки, субарахноїдальних крововиливів по поверхні правої лобної та обох скроневих долей, вогнища забою головного мозку в полюсах та правої лобної та обох скроневої долей з утворенням порожнини заповненої мозковим детритом в лівій скроневій долі, саден та синців лівого ліктя, внаслідок яких ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла у Чернігівській обласній лікарні.

В даній дорожній обстановці водій ОСОБА_5 грубо порушив вимоги п.п. 1.3., 1.5., 2.3(б)., 12.3. Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) .

А порушення ОСОБА_5 вимог п.п. 12.3. цих Правил (1306-2001-п) стало причиною та умовою настання події дорожньо-транспортної пригоди.

Не погоджуючись з вироком суду, засуджений ОСОБА_5 подав апеляцію, у якій просить вирок щодо нього скасувати, а справу направити прокурору для проведення додаткового розслідування. Вважає оскаржувальний вирок постановленим з істотним порушенням кримінального та кримінально-процесуального закону. Вказує, що судом не було прийнято належних заходів для всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи, чим були порушені вимоги ст. 22 КПК України, що призвело до однобічності та неповноти досудового та судового слідства, невідповідності висновків суду, викладених у вироці, фактичним обставинам справи. На думку засудженого ДТП сталося з необачності самої потерпілої, а обвинувачення його у скоєнні ДТП базується лише на висновку судової автотехнічної експертизи від 03.12.2009 року, відповідно до якої він мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_7 шляхом застосування екстреного гальмування, з яким він категорично не погоджується, бо не міг бачити потерпілу з моменту, коли вона почала виходити на проїзжу частину дороги. Звертає увагу, що у справі відсутні фотокартки, які були зроблені при огляді автомобіля на наступний день після ДТП, а сам автомобіль, залишений їм в одному місці штраф майданчика, знаходився в іншій частині майданчика. Вказує, що його адвокатом було заявлено клопотання стосовно допиту у якості свідків його сина ОСОБА_9, і працівника міліції, який проводив огляд автомобіля ОСОБА_5 17.06.2009 р., і на той час ніяких пошкоджень автомобіля виявлено не було, в задоволенні якого судом відмовлено. Суд не звернув увагу, що потерпіла ОСОБА_7 порушила п. 4.14 (а, б) Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , поступила в лікарню через великий проміжок часу після настання ДТП, а також відмовив адвокату у задоволенні клопотання стосовно з’ясування даних про стан здоров'я потерпілої ОСОБА_7 та даних про можливість дії ліків на її організм.

Заслухавши доповідача, прокурора та потерпілих, які вважають вирок суду законним та обгрунтованим, а тому просять апеляцію засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, засудженого ОСОБА_5, який категорично заперечує свою причетність до наїзду на потерпілу ОСОБА_7 та стверджує, що тілесні ушкодження, від яких вона померла, вона могла отримати за інших обставин, а тому просив справу направити на додаткове розслідування, адвоката ОСОБА_10, яка підтримала апеляцію засудженого ОСОБА_5 у повному обсязі, додавши, що по справі встановлено факт фальсифікації слідчим матеріалів справи, а також викликає сумніви якість наданої ОСОБА_7 медичної допомоги, що має бути з’ясовано при додатковому розслідування, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, судова колегія вважає, що апеляція засудженого ОСОБА_5, не підлягає задоволенню.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні зазначеного у вироку діяння за обставин, встановлених судом ґрунтується на допустимих і достатніх, ретельно досліджених в судовому засіданні доказах, детально викладених у вироку, які узгоджуються між собою та яким суд дав належну юридичну оцінку.

На досудовому слідстві ОСОБА_5, хоча і не визнавав своєї вини у скоєнні злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України, втім не заперечував, що він здійснив наїзд на потерпілу ОСОБА_7 Стверджував, що він прийняв всі необхідні заходи, щоб запобігти наїзду на потерпілу, яка сама грубо порушила Правила дорожнього руху (1306-2001-п) .

Згідно його первинних показань, протоколу допиту його як свідка та протоколу відтворення обстановки й обставин події з його участю (а.с. 11-12, 37-38) ОСОБА_5 вказав, що жодної перешкоди під час виконання маневру повороту з вул. Горького на вул. Шевченка у нього не було, чим спростовується його доводи викладені в апеляції, що одразу за пішохідним переходом (який знаходиться в безпосередній близькості від самого перехрестя) його автомобіль почав обганяти інший автомобіль, тобто фактично під час виконання маневру повороту ліворуч у засудженого вже була перешкода з правої сторони. Відповідно до тих же показів, коли засуджений вже виконав поворот та проїхав приблизно 7 метрів від пішохідного переходу, що по вул. Шевченка в бік Красного моста, то раптово для себе побачив жінку, яка рухалась з права ліворуч відносно руху його автомобіля в повільному прискореному темпі, однак вона рухалась не впевнено. Жінка рухалась не прямолінійно. Коли він помітив потерпілу, то відстань від його автомобіля до жінки була приблизно 0,5 метри. Автомобіль в цей час рухався зі швидкістю приблизно 5 км/год. Відстань від лівого краю автомобіля до лівого краю проїжджої частини вул. Шевченка була приблизно 1,5 метри, втім згідно протоколу відтворення обстановки й обставин події (а.с. 38-39) зіткнення відбулося в зоні пішохідного переходу.

В суді 1 інстанції він свої показання щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди змінив, зазначивши, що потерпіла сама відштовхнулась рукою від його автомобіля, який вже зупинився, зачепилась ногами одна об одну та впала головою на бордюр.

При розгляді апеляції ОСОБА_5 взагалі заперечував будь який контакт потерпілої з його автомобілем, стверджуючи, що тілесні ушкодження вона могла отримати за інших обставин.

Наведені вище показання ОСОБА_5 за своїм обґрунтуванням суперечливі, вони спростовані наступними доказами.

Суд 1 інстанції ретельно перевірив доводи ОСОБА_5, щодо відсутності його вини у дорожньо-транспортній пригоді, яку, за його твердженням, створила сама потерпіла і вони не знайшли свого підтвердження.

Так протоколом огляду і перевірки технічного стану автомобіля ОСОБА_5 (а.с. 8-9), достовірність якого ОСОБА_5 в суді не оспорював, на його автомобілі, який знаходився на штрафмайданчику, виявлені пошкодження лако-фарбного покриття на передньому крилі лівої сторони та пошкодження лако-фарбного покриття на передньому бампері по центру в районі номерного знаку на машині. При цьому в протоколі зазначено, що фотозйомка автомобіля не проводилась, що спростовує доводи ОСОБА_5 та його адвоката, про фальсифікацію слідчим у цій частині матеріалів справи.

Також вина ОСОБА_5 у вчиненні даного злочину підтверджується показаннями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які були фактично очевидцями дорожньо-транспортної пригоди, які підтвердили, що потерпіла ОСОБА_7 була збита автомобілем, яким керував ОСОБА_5 В той же час вони не вказували, що до моменту зіткнення мікроавтобуса бордового кольору, який рухався в напрямку магазину "Союз" з жінкою, яка вдарилась в лобове скло і впала спиною на асфальт, інших транспортних засобів, які б могли мати відношення до пригоди помічено не було.

На підставі даних судової авто-технічної експертизи від 03.12.2009 року (а.с. 102-105) ОСОБА_5 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_7 шляхом застосування екстреного гальмування. Експертизою також встановлено, що порушення водієм ОСОБА_5 п. 12.3 ПДР України (1306-2001-п) перебуває у прямому причинному зв’язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням її наслідків.

Згідно висновків судово-медичної експертизи від 22.07.2009 року (а.с. 22-29) внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілій були спричинені тілесні ушкодження, які могли утворитись від дій тупих предметів, в тому числі при падінні на площині, відповідають 16.06.2009 року та за ступенем тяжкості, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя і мають прямий причинний зв’язок із настанням смерті, а саме набряку-набухання головного мозку, який в свою чергу виник внаслідок внутрічерепної травми.

По даній справі проведено комплексну судову медико-автотехнічну експертизу від 16.10.2009 року (а.с.86-89), що не суперечить судово-медичній експертиз. Крім того, зазначеною експертизою встановлено, що при зіткненні потерпілої із автомобілем ОСОБА_15 вона знаходилась у статичному положенні, що спростовують його твердження в суді 1 інстанції про те, що потерпіла відштовхнулась руками від його автомобіля.

Таким чином, увесь комплекс наявних в справі доказів беззаперечно свідчить про скоєння засудженим ОСОБА_5 злочину, за який він був визнаний винним судом. А тому, доводи викладені в апеляції засудженого ОСОБА_5 позбавлені підстав.

Посилання засудженого ОСОБА_5 на порушення потерпілою Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , а саме перетинання проїзної частини дороги поза межами пішохідного переходу, ніяким чином не позбавляло ОСОБА_5 дотримуватись вимог п. 12.3 цих Правил (1306-2001-п) і не вплинуло на настання дорожньо-транспортної пригоди.

За таких підстав дії ОСОБА_5 правильно кваліфіковані за ст. 286 ч. 2 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керувала транспортним засобом, що потягло смерть потерпілої ОСОБА_7

Цивільні позови потерпілих судом по даній справі розв’язані правильно, з урахуванням наданих позивачами доказів в підтвердження своїх позовних вимог, характеру та обсягу страждань, яких зазнали позивачі, а також з урахуванням майнового стану засудженого та реальної можливості відшкодувати шкоду.

Вирішуючи питання про вид та міру покарання, суд у відповідності з вимогами ст. 65 КК України, призначив його ОСОБА_5, враховуючи характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, настання тяжких наслідків, особу засудженого, який раніше не притягувався до будь-якої відповідальності, формальну позитивну характеристику з місця проживання, що він є ветераном військової служби, його похилий вік, сімейний стан та стан здоров'я, відсутність обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, думку потерпілих, які наполягали на суворій мірі покарання.

З урахуванням наведеного суд правильно призначив ОСОБА_5 покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ст. 286 ч.2 КК України.

Істотних порушень норм кримінально-процесуального законодавства, що б потягло за собою безумовне скасування вироку, по справі не встановлено.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, –

Апеляцію засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 квітня 2010 року щодо ОСОБА_5 – без зміни.