колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Лагнюка М.М.

суддів: Юденко Т.М., Кияшка О.А.,

за участю:

прокурора Пламадяла І.П.,

потерпілого ОСОБА_1,

засудженого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Солом’янського районного суду м. Києва від 21 квітня 2010 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт. Згурівка Згурівського району Київської області, громадянина України, одруженого, працюючого, зареєстрованого в АДРЕСА_1, проживаючого в АДРЕСА_2, раніше судимого вироком Згурівського районного суду Київської області від 21.04.2006 року за ст. 191 ч.1 КК України,

визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та засуджено до покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки із звільненням від відбування основного покарання з випробовуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2,

Вказаним вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що він 17 січня 2010 року, приблизно о 10 год. 55 хв., рухаючись на технічно справному автомобілі "ТАТА-ЛТР" д.н.з. НОМЕР_3 по проспекту Комарова у м. Києві, допустив порушення вимог п.п. 2.3 підпункту "б", 10.1, 12.1, 12.3 ПДР України (1306-2001-п) , що призвело до зіткнення з автобусом "Богдан А-09202" д.н.з. НОМЕР_2, який від удару виїхав на тротуар та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3, яка померла місці ДТП від спричинених їй тяжких тілесних ушкоджень.

Прокурор, який брав участь у розгляді справи, подав апеляцію, в якій просив скасувати вказаний вирок суду в частині призначеного покарання через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого та постановити новий, яким призначити покарання ОСОБА_2 у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

В подальшому прокурор, який брав участь у розгляді справи, змінив апеляцію, просив вирок суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, мотивуючи необхідністю застосування більш суворого покарання, а також істотним порушенням судом першої інстанції вимог кримінально-процесуального закону, які полягали у тому, що у постанові попереднього розгляду судом неправильно вказано, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.1 КК України, тоді як він обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України.

ОСОБА_2 подав заперечення на апеляційну скаргу, в якому просив вирок суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що він є єдиним годувальником у сім’ї та має на утриманні неповнолітню дитину, щиро покаявся у вчиненому злочині, відшкодував родичам потерпілої завдану злочином шкоду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію, пояснення потерпілого та засудженого, які заперечували проти задоволення апеляції, просили залишити її без задоволення, а вирок без змін, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи, обговоривши і перевіривши доводи апеляцій, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція не підлягає задоволенню наступних підстав.

Призначаючи покарання ОСОБА_2, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, а також наявність обставин, які пом’якшують покарання.

З урахуванням позитивних даних про особу ОСОБА_2, який працює, характеризуються позитивно, та наявності пом’якшуючих покарання обставин – щирого каяття у вчиненому злочині та добровільного відшкодування частини завданого злочином збитку, – суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про можливість його виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства та прийняв рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням, яке відповідає вимогам ст. 75 КК України та є законним.

Твердження прокурора про істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінально-процесуального закону під час попереднього розгляду справи є необґрунтованим.

Стаття 370 КПК України визнає істотними лише ті порушення кримінально-процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.

Дійсно, суд першої інстанції помилково вказав у постанові про призначення справи до розгляду від 23.03.2010 року, що ОСОБА_2 обвинувачується за ст. 286 ч.1 КК України, однак така помилка не вплинула на повноту та всебічність розгляду справи, а також законність, обґрунтованість і справедливість постановленого судом вироку, оскільки зміст обвинувачення ОСОБА_2 та кваліфікація його дій за ч.2 ст. 286 КК України були зрозумілими усім учасникам процесу протягом досудового і судового слідства, та не оспорюються учасниками апеляційного розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при винесенні вироку дотримано вимог ст.ст. 65, 75 КК України, призначено покарання, що відповідає особі засудженого та ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, та не допущено істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,

Вирок Солом’янського районного суду м. Києва від 21.04.2010 року щодо ОСОБА_2 – залишити без змін, а апеляцію прокурора – без задоволення.