Справа № 11-274/10 

Головуючий у І інстанції Сівчук А.Є.

Категорія: ст. 358 ч.ч.2,3 КК України 

Доповідач Фідря О.М.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого – судді Фідрі О.М.,

суддів – Пазюка О.С., Бешти Г.Б.,

з участю прокурора – Старчука В.М.,

засудженого – ОСОБА_1,

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Луцьку кримінальну справу за апеляцією засудженого на вирок Луцького міськрайонного суду від 9 квітня 2010 року, яким –

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, українець, громадянин України, уродженець та житель АДРЕСА_1, з вищою освітою, непрацюючий, неодружений, раніше не судимий,

засуджений за ч. 2 ст. 358 КК України на 2 (два) роки обмеження волі; за ч. 3 ст. 358 КК України на 1 (один) рік обмеження волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено до відбуття ОСОБА_1 2 (два) роки обмеження волі.

На підставі ст. ст. 75, 76 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 2 (два) роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи чи навчання; - періодично з’являтись для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 450,72 (чотириста п’ятдесят гривень сімдесят дві копійки) гривень витрат за проведення судової почеркознавчої експертизи та 187,80 (сто вісімдесят сім гривень вісмдесят копійок) гривень витрат за провдення техніко-криміналістичної експертизи документів, а всього 638,52 (шістсот тридцять вісім гривень п’ятдесят дві копійки) гривень.

Вирішено питання про речові докази відповідно до ст. 81 КПК України.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів судової палати –

Вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним і засуджений за те, що на початку серпня 2009 року, знаходячись на відпочинку в Шацькому районі Волинської області на озері Світязь, умисно, вступивши в злочинний зговір із невстановленою особою, надав останній свої анкетні дані, які невстановлена особа внесла в медичну довідку травмпункту Луцької міської клінічної лікарні №7202 від 27.07.2009 року, видану на ім’я ОСОБА_1, де вказувалось, що останній звернувся до травмункту Луцької міської клінічної лікарні о 9-35 год. 27.07.2009 року з приводу забою куприка, та невстановленим способом завірила вищевказану довідку печаткою і штампом, чим підробили медичну довідку з метою відміни рішення про скорочення терміну виплати ОСОБА_1 державної соціальної допомоги у зв’язку з безробіттям, а 11.08.2009 року в післяобідню пору ОСОБА_1, умисно, надав дану завідомо підроблену довідку в Луцький міський центр зайнятості населення для відміни рішення про скорочення йому терміну виплати державної соціальної допомоги у зв’язку з безробіттям до 90 днів з моменту його реєстрації в Луцький міський центр зайнятості населення.

У поданій апеляції засуджений ОСОБА_1 вважає вирок суду несправедливим та надто суворим. Вказує на те, що на досудовому слідстві і в суді він визнавав свою вину у вчиненому, визнає її і на даний час, проте у зв’язку із скрутним матеріальним становищем у сім’ї та відсутності роботи, неспроможний оплатити витрати у справі, покладені на нього вироком суду. Вважає, що у слідчого не було підстав призначати експертизи, оскільки він повністю визнавав свою вину та підписи на відповідних документах. На думку засудженого, суд першої інстанції мав підстави закрити кримінальну справу щодо нього, оскільки він перестав бути суспільно небезпечним.

Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку та доводи апеляції, пояснення засудженого, який підтримав подану апеляцію та просив її задовольнити, міркування прокурора про залишення вироку суду без зміни, апеляцію засудженого без задоволення, перевіривши матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає, що апеляція до задоволення не підлягає.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчинені злочинів, за як його засуджено, а також кваліфікація дій засудженого за ч. 2, ч. 3 ст. 358 КК України в апеляції не оспорюються.

При призначенні засудженому ОСОБА_2 покарання, судом дотримано вимоги ст. 65 КК України, враховано ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, всі обставини справи та дані про особу засудженого, який раніше не судимий, до кримінальної відповідальності притягується вперше, у вчиненому розкаявся, сприяв розкриттю злочину, характеризується позитивно. До обставин, що пом’якшують покарання, судом віднесено щире каяття ОСОБА_2 та активне сприяння розкриттю злочину.

Призначене судом покарання є необхідне і достатнє для виправлення засудженого, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Питання про стягнення із засудженого ОСОБА_2 судових витрат суд вирішив згідно зі ст. ст. 91, 93 КПК України, відповідно до яких судові витрати складаються, зокрема, із сум, що видані експертам, і покладаються на засудженого.

На доводи апелянта про безпідставність призначення слідчим експертиз у даній справі колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КПК визнання підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише за умови його підтвердження сукупністю доказів, що є у справі. Тобто, показання підозрюваного є доказом, який підлягає перевірці на рівні з іншими доказами у справі.

Призначення почеркознавчої та технічної експертиз документів у даному випадку було передбаченим законом заходом для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи.

Що стосується закриття судом першої інстанції кримінальної справи у зв’язку із тим, що ОСОБА_2 перестав бути суспільно небезпечним, то відповідно до ст. 48 КК України та ст. 7 КПК України це є правом, а не обов’язком суду.

Особа може бути визнана такою, що перестала бути суспільно небезпечною, у разі, коли вона сама або обстановка навколо неї змінилася настільки, що унеможливлює вчинення особою нового злочину. Однак, у справі немає даних, які свідчили б про зміну умов життя ОСОБА_2 й про те, що вірогідність вчинення ним кримінально караних діянь виключається. До того ж, як встановлено судом, ОСОБА_2 вчинив два самостійні злочини, передбачені різними частинами статті КК України (2341-14) .

З урахуванням наведеного, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляції засудженого ОСОБА_1, а тому керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, –

Вирок Луцького міськрайонного суду від 9 квітня 2010 року, яким –

ОСОБА_1 залишити без зміни, апеляцію засудженого ОСОБА_3 – без задоволення.