Колегія суддів судової палати

з кримінальних справ апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого Ігнатюка О.В.

суддів Літвінова Є.В., Нагорного А.М.

з участю: прокурора Нечепоренко С.П.

засудженого ОСОБА_1

законного представника ОСОБА_2

захисника ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2010 року,

Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2010 року,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Біла Церква Київської області, громадянина України, українця, ІНФОРМАЦІЯ_3, який навчається на 3-му курсі ДНЗ Білоцерківського ПТУ, не одруженого, не працюючого, який мешкає в м. Біла Церква Київської області, раніше не судимого

засудженого за 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком до 5 років;

на підставі ст. 104 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання із випробуванням, встановлено іспитовий строк тривалістю в два роки та покладено обов’язок у виді періодичної явки до органів кримінально – виконавчої інспекції для реєстрації;

покладено на ОСОБА_2 обов’язок щодо нагляду та проведення виховної роботи з ОСОБА_1;

вирішене питання про речові докази.

Згідно із вироком, злочин засудженим був вчинений за наступних обставин.

26 жовтня 2009 року близько 18 год. 10 хв. ОСОБА_1 без посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційного документу на транспортний засіб, керуючи технічно – несправним мотоциклом "Днепр – 11" без реєстраційного номерного знаку, рухався по вулиці Турчанінова в м. Біла Церква Київської області. Поблизу будинку № 1 цієї вулиці ОСОБА_1, порушивши вимоги п.п. 2.3 "б", 19.1 "а" ПДР України (1306-2001-п) здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4, яка перетинала проїзну частину зліва направо відносно напрямку руху мотоцикла "Днєпр – 11". В результаті наїзду пішохід ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження від яких померла на місці пригоди. Порушення водієм ОСОБА_1 вимог ПДР України (1306-2001-п) перебуває у прямому причинному зв’язку із наслідками, що настали.

У апеляції прокурора указано, на незаконність вироку в частині призначеного покарання, необхідність його скасування із постановленням нового вироку. В обґрунтування апеляції прокурор послався на те, що суд першої інстанції неправильно застосував кримінальний закон – ст. 75 КК України, що потягло призначення засудженому м’якого покарання. При призначенні покарання судом не була врахована тяжкість вчиненого злочину, наслідки злочину та поведінка засудженого після його вчинення. Призначене засудженому покарання суд вважав недостатнім для його виправлення. Послався і на те, що суд звільнив засудженого від відбування покарання із випробуванням, не пославшись у резолютивній частині вироку на ст. 75 КК України. Просив вирок скасувати та постановити у справі новий вирок, яким призначити засудженому покарання у виді 4-х років позбавлення волі.

В доповненнях до апеляції прокурор указав на наявність істотних порушень кримінально-процесуального закону. Так, в порушення вимог ст. 302 КПК України суд не встановив особу потерпілої і не попередив її про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України. В порушення вимог ст. 441 КПК України законному представнику підсудного не були роз’яснені його права. Призначивши засудженому покарання у виді 5 років позбавлення волі та не зробивши при цьому будь-яких висновків щодо додаткового покарання, суд допустив порушення ст. 335 КПК України. Просив вирок скасувати у зв’язку із неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а справу направити на новий судовий розгляд.

Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення:

прокурора, який підтримав доповнення до апеляції, підтвердив доводи апеляції і просив її задовольнити, вирок скасувати із підстав неправильного застосування кримінального закону та істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, а справу повернути на новий судовий розгляд;

захисника, який заперечував проти задоволення апеляції, вирок вважав законним та обґрунтованим і просив залишити його без змін;

засудженого, який заперечував проти апеляції прокурора, доводи цієї апеляції вважав не обґрунтованими, у вчиненні злочину розкаявся, просив залишити апеляцію без задоволення, а вирок – без змін;

законного представника, який заперечував проти задоволення апеляції, просив залишити її без задоволення, а вирок - без змін;

вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія судів приходить до висновку, що апеляція прокурора не підлягає до задоволення.

Висновки суду першої інстанції щодо обставин вчинення злочину та доведеності вини засудженого у його вчинення стверджуються зібраними у справі доказами, дослідженими у ході судового слідства, і не оспорюються учасниками судового розгляду.

Кваліфікація дій засудженого за ч.2 ст. 286 КК України є правильною і не оспорюється учасниками судового розгляду.

Покарання засудженому призначене із дотриманням вимог ст. 65 КК України. Доводи апеляції прокурора про необхідність посилення призначеного засудженому покарання не ґрунтуються як на матеріалах справи, так і на вимогах закону. При призначенні покарання судом враховані дані про особу засудженого, обставини, які пом’якшують покарання, тяжкість вчиненого злочину. На думку колегії суддів призначене засудженому покарання відповідає як тяжкості вчиненого злочину, так і особі засудженого, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, підстав для посилення цього покарання колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляції про неправильне застосування судом кримінального закону не ґрунтуються на матеріалах справи. Як вбачається із вироку, засудженого звільнено від відбування покарання із випробуванням, встановлено іспитовий строк та покладено обов’язок у виді періодичної явки до органів кримінально – виконавчої інспекції для реєстрації. На думку колегії суддів, відсутність у вироку посилань на ст. 75 і 76 КК України при фактичному застосуванні цих статей не дає підстави стверджувати про неправильне застосування судом кримінального закону і не може бути підставою для скасування вироку.

Порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б тягли скасування вироку, колегією суддів не виявлено. Посилання прокурора на порушення ст. 335 КПК України в частині призначення покарання не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки із вироку вбачається, що покарання засудженому призначене таким чином, що не викликає сумнівів щодо розміру та виду цього покарання.

Не встановлення особи потерпілої в процесі судового слідства, не попередження її про кримінальну відповідальність та не роз’яснення прав законному представнику засудженого, на думку колегій суддів не є такими порушеннями вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть скасування вироку, оскільки ці порушення не перешкодили і не могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.

Підстав для скасування чи зміни вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2010 року щодо ОСОБА_1 колегія суддів не вбачає у зв’язку із чим залишає цей вирок без змін, а апеляцію прокурора – без задоволення.

Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України колегія суддів,

Апеляцію прокурора залишити без задоволення.

Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2010 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.