Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва, у складі:

головуючого-судді Наставного В.В.

суддів: Скавроніка В.М., Дмитренко Г.М.,

за участю прокурора Карпука Ю.А.,

потерпілих: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

засудженого: ОСОБА_3, 29 березня 2010 року розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції – помічника прокурора Дніпровського району м. Києва Косяченко Т.М., апеляцією потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 28 грудня 2009 року, яким:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, громадянина України, українця, з середньо- спеціальною освітою, одруженого, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

визнано винним в скоєнні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням, іспитовим строком у три роки.

На користь потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з ОСОБА_3 стягнуто 100 000

грн. на відшкодування завданої їм злочином моральної шкоди -

Справа № 11-а-593/10 Категорія – ч. 2 ст. 286 КК України

Головуючий в суді 1-ї інст. Дзюба О.А. Доповідач Скавронік В.М.

50 000 грн. кожному.

Як вказано у вироку, ОСОБА_3 приблизно о 7 год. 30 хв. 05.05.2008 року, керуючи технічно справним автомобілем "ГАЗ-3302", номерний знак НОМЕР_1, рухаючись заднім ходом під’їзною дорогою території навпроти будинку № 8-а вул. Пожарського в м. Києві. В цей же час позаду автомобіля "ГАЗ-3302", номерний знак НОМЕР_1, вказаною дорогою рухався пішохід ОСОБА_6 Під час руху автомобілем ОСОБА_3 допустив порушення вимог п. п. 10.9 та 12.3 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) України:

- п. 10.9. - "під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкоди іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися до інших осіб.

- п. 12.3. "у разі виникнення небезпеки руху або перешкоди, яку водій об’єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди".

Не дотримавшись вище вказаних пунктів Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , ОСОБА_3 здійснив наїзд задньою частиною автомобіля "ГАЗ-3302", номерний знак НОМЕР_1, на пішохода ОСОБА_6, внаслідок чого, згідно висновку судово-медичної експертизи № 67/236/3 від 24.06.2008 року, спричинив останній тілесні ушкодження, які у комплексі відносяться до тяжких тілесних ушкоджень та знаходяться у причинному зв’язку з настанням смерті потерпілої 17. 05. 2008 року в Лікарні швидкої медичної допомоги м. Києва.

У апеляції та доповненнях до неї прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій засудженого, просить вирок відносно ОСОБА_3 в частині призначення покарання скасувати в зв’язку з його невідповідністю ступеню тяжкості вчиненого засудженим злочину та його особі, внаслідок м’якості, та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_3 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки, посилаючись на те, що обставини скоєного злочину, який є згідно зі ст. 12 КК України тяжким, норми поведінки засудженого по відношенню до потерпілих, даних про його особу, не можуть вважатися такими, що пом’якшують відповідальність за скоєний ним злочин.

В своїй апеляції, підтриманій та уточненій в судовому засіданні апеляційної інстанції, потерпілі просять вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 28 грудня 2009 року скасувати у зв’язку з його м’ягкістю та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк не менш ніж п’ять років, посилаючись на те, що моральну шкоду їм ОСОБА_3 по сьогоднішній день взагалі не відшкодовував, навіть не вибачився перед ними за скоєне, а тому призначене ОСОБА_3 покарання саме у виді позбавлення його волі буде правильним, справедливим, а також достатнім для його виправлення.

В запереченнях на апеляції прокурора та потерпілих засуджений ОСОБА_3 просить колегію суддів Апеляційного суду м. Києва винести рішення, згідно якого вирок Дніпровського районного суду від 28.12.2009 р. залишити без зміни, а вимоги апеляційних скарг прокурора та потерпілих – без задоволення, оскільки вирок суду є обґрунтованим, покарання йому призначено судом вірно, з урахуванням як тяжкості злочину, так і даних про його особу, усіх пом’якшуючих та обтяжуючих обставин.

Суд правомірно звільнив його від відбуття покарання з випробуванням, застосувавши ст. 75 КК України.

Сума матеріальної шкоди за позовом потерпілих повністю ним відшкодована.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію прокурора, що брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та апеляцію потерпілих, пояснення потерпілих, які також підтримали свої і прокурора апеляції, уточнивши свої апеляційні вимоги, згідно з якими вони просять вирок суду першої інстанції скасувати з вказаних в їх апеляції підстав, постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_3 покарання у вирі позбавлення волі на строк не менш, ніж п’ять років, оскільки він завдану їм моральну шкоду не відшкодував, вибачення в них не попросив і не має наміру цього робити, а відтак - не розкаявся у вчиненому, пояснення засудженого, який проти апеляцій заперечував і просив не позбавляти його волі, оскільки зразу ж після дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинула ОСОБА_6, відшкодував заподіяну потерпілим шкоду - витрати на її поховання, проте, в зв’язку з тим, що тривалий час (до липня 2009 року) не працював і не мав змоги відшкодувати їм моральну шкоду, він чекав поки вирок суду набере законної сили аби почати відшкодовувати і цю шкоду, провівши судові дебати та надавши останнє слово засудженому, перевіривши матеріалами справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляцій прокурора та потерпілих, скасування вироку та постановлення апеляційним судом нового вироку в частині призначення покарання з наступних підстав.

вирок суду першої інстанції в частині доведеності вини засудженого ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та правильності кваліфікації його дій за вказаною статтею повністю підтверджуються дослідженими судом першої інстанції та викладеними у вироку доказами в їх сукупності, є законним і обґрунтованим і ніким з учасників судового розгляду не оспорюється.

У той же час, колегія суддів зазначає, що всупереч вимогам ст. 65 КК України призначене ОСОБА_3 покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та його особі внаслідок м’якості.

За встановленими судом і викладеними у вироку обставинами справи внаслідок вчинення інкримінованого ОСОБА_3 злочину потерпілій ОСОБА_6 заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала її смерть.

Формально вказавши у вироку на ці обставини суд першої інстанції не дав їм належної оцінки, не врахував з достатньою повнотою ставлення ОСОБА_3 до наслідків, що настали від його злочинних дій, зокрема до заподіяння ним тяжких моральних травм, страждань та переживань потерпілим і необхідності відшкодування завданої їм моральної шкоди, а тому, необґрунтовано звільнив його від відбуття основного покарання з випробуванням та призначив надто м’яке додаткове покарання, позбавивши ОСОБА_3 права керувати транспортними засобами усього на один рік.

Згідно з наявними в розписках потерпілої ОСОБА_1 даними, (а. с. 137, 138, 139) підтвердженими нею в судовому засіданні апеляційного суду, засуджений відшкодував завдану їй та потерпілому ОСОБА_2 матеріальну шкоду у виді витрат на загальну суму 2 500 грн., понесених ними в зв’язку з лікуванням та похованням ОСОБА_6

Проте, як вказано в апеляції потерпілих, що вони підтвердили в своїх поясненнях апеляційному суду, засуджений не вжив жодних заходів для хоча б часткового відшкодування завданої їм злочином моральної шкоди. Більш того, він в категоричній формі відмовляється це робити, заявляючи, що вони від нього ніяких коштів більше не отримають, тим самим принижуючи їх.

Вказані твердження потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджуються тією обставиною, що в матеріалах справи відсутні будь-які відомості, які б підтверджували відшкодування ОСОБА_3 завданої їм моральної шкоди хоча б в якійсь, навіть незначній, частині, чи свідчили б про певні його дії, направленні на таке відшкодування.

Враховуючи таку пасивну, неадекватну поведінку засудженого по відношенню до завданих ним моральних мук, страждань та переживань потерпілих впродовж тривалого часу з дня вчинення злочину (майже два роки) та його небажання принести потерпілим вибачення за скоєне, в т. ч. і під час розгляду справи за апеляціями, апеляційний суд погоджується з доводами потерпілих про те, що ОСОБА_3 не розкаявся, а відтак - судом першої інстанції неправомірно і необґрунтовано було враховане його щире каяття у вчиненому як обставина, що пом’якшує покарання.

На відсутність у ОСОБА_3 щирого каяття у вчиненому вказують його нещирі показання, які він дав 28 грудня 2009 року в суді першої інстанції про те, що моральну шкоду потерпілим він не відшкодував, "оскільки не мав такої можливості" (а. с. 305 зв.), тоді як в судовому засіданні апеляційної інстанції він повідомив про те, що працює з липня 2009 року, а відтак – отримував зарплату і, бажаючи хоч частково відшкодувати моральну шкоду потерпілим, мав реальну можливість це зробити. Крім того, він також повідомив апеляційному суду, що має у приватній власності автомобіль. Втім, за рахунок коштів від його реалізації засуджений також не спробував відшкодувати в якійсь мірі завдану потерпілим моральну шкоду.

На думку колегії суддів, за таких обставин, з урахуванням викладеного, постановляючи рішення в межах апеляцій, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 злочину, його ставлення до наслідків, які настали, зокрема до відшкодування ним завданої потерпілим моральної шкоди, виправлення засудженого можливе лише в умовах його ізоляції від суспільства, в яких під час виконання вироку будуть також створені відповідні умови для стягнення з нього на користь потерпілих завданої ним моральної шкоди.

В той же час, враховуючи особу ОСОБА_3, зокрема вчинення ним злочину з необережності, обставини справи, за якими він викликав на місце ДТП працівників міліції та бригаду "Швидкої медичної допомоги", відсутність попередніх судимостей, наявність за даними, що містяться в матеріалах справи, на його утриманні трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 122), ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5 (а. с. 123), та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_6, (а. с. 178) беручи до уваги відшкодування ним завданої потерпілим матеріальної шкоди, колегія суддів вважає за можливе призначити йому покарання у виді позбавлення волі на передбачений санкцією частини другої статті 286 КК України мінімальний строк – три роки, якого буде достатньо для досягнення визначеної статтею 50 КК України мети покарання: виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Такий висновок колегії суддів ґрунтується також на даних про особу засудженого, який за відомостями, що містяться в характеристиці з його попереднього місця роботи – ТОВ "СК-АКВА", (а. с. 124), відгуках клієнтів, яким ОСОБА_3 постачав на службовому автомобілі воду: – Українського державного центру радіочастот, ТОВ "Діловий стиль", ТОВ "ЮВІМ", ТОВ "Експрес-доставка "Меркурій", ТОВ "Юкон мобіл" та ін., (а. с. 124-136), а також в клопотаннях адміністрації та трудового колективу ТОВ "СК-АКВА" про передачу його на поруки, засуджений характеризується виключно позитивно, що також свідчить про можливість його виправлення впродовж меншого строку ізоляції від суспільства, в порівняні з тим, на який його було засуджено судом першої інстанції із звільненням від відбуття покарання (чотири роки) та значно меншого строку, на який прокурор та потерпілі просять позбавити ОСОБА_3 волі (п’ять років).

На підставі викладеного, вирок суду відносно ОСОБА_3 в частині призначення йому покарання має бути скасовано, апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. 378 КПК України, колегія суддів

Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та потерпілих ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задовольнити частково.

вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 28 грудня 2009 року відносно ОСОБА_3 в частині призначення йому покарання скасувати.

ОСОБА_3 призначити за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.

В решті вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 28 грудня 2009 року відносно ОСОБА_3 залишити без зміни.

Обраний ОСОБА_3 запобіжний захід у виді підписки про невиїзд змінити на взяття під варту.

Взяти ОСОБА_3 під варту в залі суду та утримувати його в Київському СІЗО № 13.

Строк відбуття покарання ОСОБА_3 обчислювати з дня фактичного знаходження його під вартою, тобто з 29 березня 2010 року.

На вирок апеляційного суду до Верховного Суду України через Апеляційного суду міста Києва продовж місяця з дня його проголошення, а засудженим – в той же строк з дня вручення йому копії вироку, можуть бути подані: прокурором - касаційне подання, іншими учасниками судового розгляду – касаційні скарги.