Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів Маслія В. І., Черпіцької Л. Т., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 21 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,

ОСОБА_4, ОСОБА_5 (надалі разом - позивачі) звернулись до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва (надалі - відповідач, УПФУ), в якому просили визнати протиправною бездіяльність УПФУ щодо не поновлення виплати пенсії за віком позивачам та зобов'язати поновити виплату позивачам пенсії з 15 листопада 2011 року.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 серпня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року, позовні вимоги задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність УПФУ щодо не поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_4 та ОСОБА_5;

- зобов'язано УПФУ поновити виплати пенсії за віком ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 15 листопада 2014 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині дати поновлення виплати пенсії та ухвалою апеляційного суду про залишення його без змін, позивачі звернулись із касаційною скаргою, у якій ставлять питання про зміну судового рішення суду апеляційної інстанції в названій частині, вказавши дату поновлення виплати пенсії - з 15 листопада 2011 року.

Відповідач проти касаційної скарги заперечив, просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Суди встановили, що позивачі до вересня 1994 року отримували пенсію за віком у відповідача за місцем свого проживання: м. Київ, вул. Пирогова, 2, кв. 38.

У зв'язку з виїздом у вересні 1994 року на постійне місце проживання до Держави Ізраїль позивачів знято з обліку, виплату пенсії припинено.

15 листопада 2014 року позивачі через уповноваженого представника засобами поштового зв'язку звернулись до УПФУ із заявами про перерахунок та поновлення виплати пенсії за віком.

УПФУ виплату пенсій не поновило, а в листах від 22 грудня 2014 року повідомило, що пересилка такого роду заяв поштою не передбачена.

Задовольняючи позов у частині позовних вимог, суди виходили з того, що позивачі мають право на поновлення раніше призначеної пенсії.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині та визначаючи дату поновлення виплати пенсії позивачам із 15 листопада 2014 року, суди виходили з того, що останні звернулись до відповідача із заявами про перерахунок та поновлення виплати пенсії в указану дату, а чинними нормативно-правовими актами не передбачено обов'язку або права органів Пенсійного фонду України автоматично здійснювати поновлення пенсії без відповідного волевиявлення пенсіонера.

Колегія суддів вважає висновки судів частково передчасними.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-ІV (1058-15) ) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (v025p710-09) (надалі Рішення № 25-рп/2009) пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними). Зазначені положення Закону № 1058-ІV (1058-15) втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009 (v025p710-09) , оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV (1058-15) держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 (v025p710-09) виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV (1058-15) . З цього часу УПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Тому колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність бездіяльності відповідача та наявність підстав для покладення на останнього обов'язку щодо поновлення позивачам виплати пенсії за віком.

Проте, з огляду на вищевикладене, безпідставним є висновок судів щодо необхідності звернення позивачів до УПФУ із відповідною заявами про поновлення пенсій для поновлення їх виплати, а відтак і про необхідність покладення на відповідача обов'язку щодо поновлення вказаних виплат саме з дня звернення позивачів до УПФУ, тобто з 15 листопада 2014 року.

Поряд із цим колегія суддів зауважує на наступному.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина друга статті 5 КАС України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 107 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Згідно з частинами другою-третьою статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 100 КАС України, відповідно до якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що суд має можливість самостійно, на свій розсуд, застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду.

Як убачається з матеріалів справи, позивачі звернулись з позовом до суду в березні 2015 року, заявивши вимоги щодо про поновлення їм виплати пенсій з 15 листопада 2011 року, тобто з пропуском установленого законом строку на звернення до адміністративного суду. У свою чергу, як зазначено вище, обов'язок відповідача поновити виплату вказаних пенсій виник із дня ухвалення Рішення № 25-рп/2009 (v025p710-09) , тобто 07 жовтня 2009 року.

Розглядаючи справу по суті, суди оцінку поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду не надавали.

Отже, суди дійшли помилкового висновку про необхідність волевиявлення позивачів для поновлення їм виплати пенсії, що, в свою чергу, потягло порушення судами положень частини четвертої статті 11 КАС України щодо вжиття передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, а саме: суди не надали оцінку позовним вимогам в аспекті наслідків пропуску строку звернення до суду та поважності його причин.

Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини другої статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи викладене та беручи до уваги відсутність у суду касаційної інстанції повноважень установлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, справа підлягає направленню до суду першої інстанції на новий розгляд для надання оцінки пропуску строку звернення позивачів до адміністративного суду та поважності його причин.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 21 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.