Справа № 11-214/2010

Головуючий по 1 інстанції - Безверхий І.В.

Категорія: ч.2 ст. 186 КК  України

Доповідач в апеляційній інстанції- Соломка І.А.

Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого – судді Соломки І.А.,

суддів Єльцова В.О., Гончарука І.М.,

з участю прокурора Свищ Л.А.,

потерпілої ОСОБА_2,

засудженого ОСОБА_3,

розглянувши кримінальну справу за апеляціями прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та потерпілої ОСОБА_2 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 серпня 2009 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та житель с. Леськи Черкаського району Черкаської області, українець, громадянин України, непрацюючий, раніше судимий:

- 02.07.2004 року Черкаським районним судом Черкаської області за ч.3 ст.185; ч.2 ст. 296,ст. 70 КК України, на 3 роки 6 місяців позбавлення волі;

- 19.05.2009 року Черкаським районним судом Черкаської області за ст. 395 КК України на 1 місяць арешту,-

засуджений за ч.2 ст. 186 КК України на 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України вирішено звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки та застосуванням вимог п. 2,3,4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 –1100 грн. завданих злочином матеріальних збитків, 2000 грн. моральної шкоди.

Вирішено питання про долю речових доказів відповідно до вимог ст. 81 КПК України.

вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за те, що він, повторно, 06.11.2008 року близько 17 години 45 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, за раптово виниклим умислом на відкрите викрадення чужого майна, знаходячись біля будинку АДРЕСА_1, скоїв відкрите викрадення майна ( грабіж) потерпілої ОСОБА_2, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілої, вирвавши з її рук сумку та заволодівши при цьому майном потерпілої на загальну суму 1100 гривень, після чого з викраденим з місця скоєння злочину зник.

В апеляції прокурор просив скасувати вирок суду в зв’язку з невідповідністю призначеного ОСОБА_3 покарання тяжкості вчиненого ним злочину та особі засудженого за м’якістю покарання і постановити новий вирок, призначивши йому покарання - 4 роки позбавлення волі.

Потерпіла ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі просила вирок скасувати, а справу повернути до суду першої інстанції на новий судовий розгляд з тих же мотивів, що вказані в апеляції прокурора.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який підтримав апеляцію прокурора, що приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, погодився з апеляцією потерпілої в частині скасування вироку за м"якістю призначеного покарання; думку потерпілої, яка підтримала свою апеляцію, згідна з апеляцією прокурора; думку засудженого, який заперечив апеляції, вважає, що вони не підлягають до задоволення; вивчивши матеріали кримінальної справи та перевіривши доводи апеляцій, колегія суддів судової палати вважає, що апеляція прокурора підлягає до задоволення, а апеляція потерпілої – до часткового задоволення, з наступних підстав.

Винність засудженого в інкримінованому йому злочині при обставинах, вказаних у вироку, доведена зібраними по справі та дослідженими в судовому засіданні в порядку ч.3 ст. 299 КПК доказами, і в апеляціях не оспорюється.

Дії ОСОБА_3 районним судом вірно кваліфіковані за ч.2 ст. 186 КК України.

Перевіряючи вирок в частині призначеного ОСОБА_3, покарання, колегія суддів приходить до висновку про його незаконність через неправильне застосування Кримінального Закону внаслідок м’якості призначеного покарання у зв’язку із звільненням засудженого від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Відповідно до вимог ст. 65 КК та п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) суд, призначаючи покарання, повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом’якшують покарання. Визначаючи ступінь тяжкості цього злочину, суд повинен виходити також із сукупності особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення, зокрема, форми вини, мотиву та мети, способу і стадії вчинення злочину, характеру і ступеню тяжкості наслідків, що настали, тощо.

Колегія суддів вважає, що районний суд, призначаючи покарання засудженому та звільняючи від його відбування з випробуванням, неповною мірою врахував тяжкість вчиненого злочину, особу винного та конкретні обставини справи, не дотримався вимог ст. 65 КК України, згідно якої засудженому має бути призначено покарання необхідне й достатнє для його виправлення і попередження нових злочинів з врахуванням його особи, ступеня тяжкості вчиненого ним злочину та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання .

Ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_3 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням, суд належним чином не мотивував, які саме дані про його особу та наявні обставини, що пом'якшують його покарання, дають підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Так, пославшись у вироці на єдину пом'якшуючу покарання обставину - щире каяття засудженого у скоєному злочині, за наявності обтяжуючих покарання обставин - скоєння злочину в стані алкогольного сп"яніння, щодо особи похилого віку та рецидиву злочинів, суд першої інстанції не вказав, яким чином зазначена пом"якшуюча покарання обставина вплине на можливість виправлення ОСОБА_3 без відбування покарання та істотно знизить ступінь тяжкості вчиненого ним злочину.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3, маючи не зняту та непогашену судимість, вчинив корисливий злочин, передбачений ч.2 ст. 186 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, за місцем проживання характеризується посередньо (а.с.41), суспільно–корисною працею не займається, на час винесення вироку районним судом збитки, завдані злочином, потерпілій ОСОБА_2 не відшкодував .

Вищевказане, на думку колегії суддів, не свідчить про те, що виправлення ОСОБА_3 можливе без відбування покарання, а тому підстав для звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням в порядку ст. 75 КК України колегія дів не вбачає.

Скасовуючи вирок районного суду в частині призначеного покарання ОСОБА_3 і постановляючи свій вирок відносно останнього, колегія суддів вважає, що йому слід призначити покарання пов'язане з реальним позбавленням волі в межах мінімальної санкції статті за якою його засуджено.

В решті вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси - залишити без зміни.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 365, 366, 378, 379 КПК України, колегія суддів, -

Апеляцію прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, - задовольнити .

Апеляцію потерпілої ОСОБА_2- задовольнити частково.

вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 серпня 2009 року стосовно ОСОБА_3 Борисовача в частині призначення йому покарання - скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості.

Призначити засудженому ОСОБА_3 Борисовачу за ч. 2 ст. 186 КК України - 4 роки позбавлення волі.

Змінити ОСОБА_3 запобіжний захід з підписки про невиїзд з місця проживання на тримання під вартою з зали суду. Початок строку відбування покарання йому рахувати з 23.03.2010 р. Зарахувати ОСОБА_3 в строк відбуття покарання термін перебування його під вартою з 25.05.2009 р. по 14.08.2009 р.

В решті - вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 серпня 2009 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни.

вирок суду може бути оскаржений до Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України протягом одного місяця з моменту його проголошення, а засудженим - в той же строк з дня вручення йому копії цього вироку.