Справа № 11-30/10 Головуючий у І інстанції Борнос А.В.

Категорія: ст. 129 ч.1, ст. 122 ч.1 КК України Доповідач Фідря О.М.

Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого – судді Фідрі О.М.,

суддів – Матвієнко Н.В., Опейди В.О.,

при секретарі – Гордійчук І.В.

з участю прокурора – Старчука В.М.,

неповнолітнього, щодо якого судом застосовано заходи виховного характеру – ОСОБА_1,

законного представника – ОСОБА_2,

захисника – ОСОБА_3,

представника служби у справах дітей – Бондарук Т.Ю.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні у місті Луцьку кримінальну справу за апеляцією законного представника неповнолітнього на постанову Луцького міськрайонного суду від 2 грудня 2009 року про направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків неповнолітнього ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, учня 11-А класу НВК №11-колегіуму м. Луцька, несудимого, –

Вказаною постановою суду до неповнолітнього ОСОБА_1 застосовано примусові заходи виховного характеру у виді направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків на строк – до досягнення ним повноліття.

Судом установлено, що неповнолітній ОСОБА_1 вчинив суспільно-небезпечне діяння за таких обставин.

8 вересня 2009 року близько 22-ої години, ОСОБА_1, знаходячись поблизу входу у гіпермаркет "Там-Там", що в м. Луцьку по проспекту Соборності, 43, шляхом обману та зловживання довірою, заволодів мобільним телефоном, карткою пам’яті та сім-карткою, що належали потерпілій ОСОБА_5, спричинивши останній матеріальну шкоду на загальну суму 1593грн.

У поданій апеляції законний представник неповнолітнього ОСОБА_2 просить постанову суду скасувати. Вважає, що обраний вид примусових заходів виховного характеру позитивно не вплине на перевиховання її сина, вказує, що на даний час він став на шлях виправлення, а вона, як матір, має виховний вплив на сина. Вказує, що в суді першої інстанції висловлювала згоду з позицією адвоката, який просив не направляти ОСОБА_1 на перевиховання до спеціальної установи, а суд неправильно її зрозумів. З наведених підстав ОСОБА_2 просить постанову суду скасувати та обрати інший вид заходів виховного характеру.

Заслухавши доповідача, пояснення законного представника неповнолітнього ОСОБА_2, яка просила апеляцію задовольнити та передати сина під її нагляд, пояснення неповнолітнього ОСОБА_1, його захисника, які просили апеляцію задовольнити, пояснення представника служби у справах дітей Луцької міської ради та міркування прокурора, які просили апеляцію залишити без задоволення, а постанову суду без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляція до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і постанови суду, суд прийшов до обґрунтованого висновку про можливість виправлення неповнолітнього ОСОБА_1 без застосування кримінального покарання із застосуванням заходів виховного характеру – направленням до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до досягнення ним повноліття. Мотиви прийнятого рішення, в тому числі й щодо обраного виду примусових заходів виховного характеру, зазначені у постанові суду.

Відповідно до роз’яснень, що дані у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру" від 15 травня 2006 року (v0002700-06) , № 2 до спеціальних навчально-виховних установ направляють неповнолітніх, котрі вийшли з-під контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, не піддаються виховному впливу та не можуть бути виправлені шляхом застосування інших примусових заходів виховного характеру.

Так, з матеріалів справи вбачається, що вихованням неповнолітнього ОСОБА_1 займається його мати – ОСОБА_2, батько неповнолітнього помер. На матеріалах справи ґрунтуються висновки суду проте, що мати неповнолітнього не здатна забезпечити позитивний виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. В суді першої інстанції законний представник пояснювала, що вплив на сина має періодично, він її слухається, але робить, як йому хочеться. Сам неповнолітній ОСОБА_1 також пояснював, що матір слухає не щоразу.

Про відсутність виховного впливу матері на неповнолітнього ОСОБА_1 ствердили в суді першої інстанції свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 – соціальний працівник та психолог закладу, у якому навчається ОСОБА_1

Під час розгляду справи в апеляційній інстанції законний представник неповнолітнього ОСОБА_2 ствердила, що зможе забезпечити належний виховний вплив на сина та контроль за його поведінкою. Проте, такі посилання законного представника спростовуються матеріалами справи.

Так, згідно характеристик, наданих закладом, у якому навчається ОСОБА_1, останній систематично пропускає заняття без поважних причин, не атестований з окремих предметів, схильний до шкідливих звичок – палить та вживає алкоголь, неодноразово з цього приводу з неповнолітнім та його матір’ю проводились бесіди, його поведінка була предметом розгляду на класних та шкільних нарадах профілактики (а.с. 58, 92). Неповнолітній ОСОБА_1 неодноразово притягувався до відповідальності за адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку (а.с. 81-82).

Крім того, після винесення судом оскаржуваної постанови суду про застосування заходів виховного характеру, за появу у громадських місцях в п’яному вигляді до неповнолітнього ОСОБА_1 застосований захід адміністративного впливу у виді застереження (а.с. 115, 120). Його поведінка у школі стала причиною звернення директора школи із заявою у міліцію в справах дітей для притягнення ОСОБА_1 до відповідальності (а.с. 117, 118).

Наведене свідчить, що неповнолітній ОСОБА_1 належних висновків не зробив, після винесення судом постанови про застосування щодо нього заходів виховного характеру продовжує вчиняти правопорушення, а мати неповнолітнього не спроможна забезпечити позитивний виховний вплив на нього та контролювати його поведінку.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що мати неповнолітнього не здатна забезпечити виховний вплив та постійний контроль за поведінкою сина є правильним. Такий вид примусових заходів виховного характеру як направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи найбільше сприятиме виправленню і перевихованню неповнолітнього ОСОБА_1

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з рішенням суду та не вбачає підстав для задоволення апеляції законного представника неповнолітнього ОСОБА_1

Разом з тим, колегія суддів знаходить, що суд першої інстанції, застосовуючи до неповнолітнього заходи виховного характеру, відповідно до ч. 1 ст. 447 КПК України не закрив кримінальну справу та відповідно до ч. 1 ст. 97 КК України не звільнив неповнолітнього ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності.

Крім того, суд у постанові про направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи не зазначив тип цієї установи.

Згідно ч. 3 ст. 8 Закону України від 24 січня 1995 року "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" до загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направляються за рішенням суду діти віком від 11 до 14 років, а до професійних училищ соціальної реабілітації – віком від 14 років. Враховуючи вік ОСОБА_1, якому виповнилося 17 років, він підлягає направленню у професійне училище соціальної реабілітації.

У зв’язку з цим, у постанову суду про застосування до неповнолітнього ОСОБА_1 примусових заходів виховного характеру слід внести відповідні доповнення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 362, 447 КПК України, колегія суддів –

Апеляцію законного представника неповнолітнього ОСОБА_1 – ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову Луцького міськрайонного суду від 2 грудня 2009 року щодо неповнолітнього ОСОБА_1 змінити.

У резолютивну частину постанови внести доповнення і викласти її у такій редакції:

"Кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 190 КК України на підставі ч. 2 ст. 9 КПК України закрити. Звільнити ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 97 КК України.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі п. 5 ч. 2 ст. 105 КК України направити до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків – у професійне училище соціальної реабілітації до його виправлення на строк – до досягнення ним повноліття".

В решті постанову суду залишити без зміни.