Справа № 11- 668/2009 

Головуючий у І інстанції – Салай М.Г.

Категорія –ч. 1 ст. 286 КК України. 

Доповідач – Карнаух А.С.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:

головуючого судді – Козака В.І.

суддів – Карнауха А.С., Миронцова В.М.

з участю прокурора – Гапєєвої Н.П.

представника потерпілої – ОСОБА_1

потерпілої – ОСОБА_2

засудженого – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чернігові кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_3 на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 28 жовтня 2009 року,

Вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від

28 жовтня 2009 року

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, українець, громадянин України, з середньо освітою, неодружений, приватний підприємець, раніше не судимий, який проживає за адресою: АДРЕСА_1,

засуджений за частиною 1 статті 286 КК України до штрафу в сумі 5000 грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили, залишено у вигляді підписка про невиїзд.

Постановлено стягнути із засудженого на користь потерпілої ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди 351,34 грн. та у відшкодування моральної шкоди 30 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Городянської центральної районної лікарні 2209,48 грн. у відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину.

Питання про речові докази вирішено відповідно до статті 81 КПК України.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати за проведення експертиз в сумі 1459,71 грн.

Вироком суду ОСОБА_3 визнаний винним у тому, що він

17 квітня 2009 року о 17 годині, керуючи автомобілем НОМЕР_1, рухаючись по дорозі з міста Славутич Київської області в місто Чернігів, на 20 км дороги 300 метрів від повороту на смт. Михайло-Коцюбинське Чернігівського району, порушивши пункти 12.1 та 12.3 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , проявив неуважність до дорожньої обстановки, не обрав безпечної швидкості руху свого автомобіля, не дотримався безпечної дистанції, не впорався з керуванням, не зменшив швидкості руху автомобіля аж до повної його зупинки, та здійснив зіткнення з автомобілем НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4, внаслідок чого пасажир даного автомобіля ОСОБА_2 отримала середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Засуджений ОСОБА_3 в апеляції не оспорюючи фактичні обставини справи, доведеність його вини у вчиненні злочину, правильності кваліфікації його дій, просив вирок суду змінити, пом’якшивши призначене судом покарання, визначивши його без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Також порушив питання про зменшення стягнутого судом розміру у відшкодування завданої моральної шкоди потерпілій до 5000 грн.

Обґрунтовуючи доводи апеляції, ОСОБА_3 вказав, що стягнута судом сума компенсації потерпілій є завищеною, а призначене основне покарання разом з додатковим у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами є надто суворим та позбавить його можливості продовжити підприємницьку діяльність, здійснення якої можливо тільки при наявності прав водія.

Заслухавши доповідача, засудженого, який підтримав свою апеляцію з викладених в ній підстав, потерпілу та його представника, які заперечували проти задоволення апеляції ОСОБА_3, думку прокурора який вважав вирок суду законним та обґрунтованим, дослідивши матеріали справи, доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляція засудженого підлягає задоволенню частково.

Висновки суду першої інстанції про винність ОСОБА_3 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, внаслідок якого ОСОБА_2 було заподіяно середньої тяжкості тілесне ушкодження, обґрунтовані доказами, що об’єктивно досліджені і оцінені судом.

Дії засудженого правильно кваліфіковані за частиною 1 статті 286 КК України. Основне покарання призначено ОСОБА_3 відповідно до вимог закону і з урахуванням даних про його особу, що в апеляційному порядку не оскаржено.

Цивільний позов в частині відшкодування завданої злочином матеріальної шкоди суд вирішив згідно вимог цивільного та кримінально-процесуального законодавства, що також в апеляції ніким не оспорюється.

Як роз’яснено у пункті 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" (v0014700-05) (Із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 р. (v0018700-08) ), у кожному випадку призначення покарання за частинами 1, 2 статті 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання — позбавлення права керувати транспортними засобами.

За змістом санкції частини 1 статті 286 КК України додаткова міра покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами є альтернативною.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, не взявши до уваги показання засудженого під час розгляду справи, що він працює водієм і інших джерел існування не має, думку потерпілої, щодо призначення ОСОБА_3 не надто суворого покарання (а. с. 178, 180), при наявності встановлених судом обставин, які можуть бути визнані як такі, що пом’якшують покарання, зокрема знаходження на утриманні засудженого малолітньої дитини, його позитивну характеристику та при відсутності обставин, що обтяжують покарання, помилково прийшов до висновку про необхідність призначення ОСОБА_3 додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку, суд має право внести у вирок зміни щодо відшкодування шкоди, якщо для цього не потрібно збирати й додатково перевіряти докази і якщо обставини справи в частині заподіяння шкоди правильно встановлені судом першої інстанції.

Судом правильно встановленні фактичні обставини справи, що внаслідок винних дій ОСОБА_3 потерпілій були завдані душевні страждання, в зв’язку із ушкодженням її здоров’я.

Відповідно до висновку експерта у потерпілої ОСОБА_2 малось тілесне ушкодження у вигляді закритого перелому правої ключиці зі зміщенням, яке відноситься до категорії середнього ступеню тяжкості, за ознакою розладу здоров’я, строком понад 21 день (а. с. 39-41).

Разом з тим суд визначив розмір компенсації потерпілій у відшкодування моральної шкоди в сумі 30000 грн., який не відповідає ступеню завданих тілесних ушкоджень ОСОБА_2, глибині її моральних страждань та вимогам розумності і справедливості.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області підлягає зміні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 365, 366, 377, 379 Кримінально-процесуального кодексу України, колегія суддів,

Апеляцію засудженого ОСОБА_3, задовольнити частково.

Вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від

28 жовтня 2009 року щодо ОСОБА_3, змінити.

Виключити з вироку рішення суду про призначення ОСОБА_3 додаткової міри покарання за частиною 1 статті 286 КК України у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

Зменшити розмір грошової компенсації, стягнутої судом з засудженого на користь потерпілої, стягнувши з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у відшкодування завданої моральної шкоди 10000 (десять тисяч) грн.

В іншій частині вирок залишити без зміни.