Справа № 11-560/09 

Головуючий в 1 інстанції Поліщук С.В.

Категорія: ст.121ч.2, 296ч.1  КК України

Доповідач в апеляційній інстанції Матат О.В. 

Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді – Матата О.В.,

суддів – Олексюка Я.М., Матвієнко Н.В.,

з участю прокурора – Смолюка Б.С.,

засудженого – ОСОБА_1,

захисника - ОСОБА_2,

потерпілої – ОСОБА_3,

розглянувши в судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_1 і його адвоката ОСОБА_2, потерпілої ОСОБА_3, помічника прокурора Ківерцівського району на вирок Ківерцівського районного суду від 26 серпня 2009 року,-

Зазначеним вироком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та житель АДРЕСА_1, із середньою освітою, одружений, непрацюючий, раніше не судимий, - засуджений за ст. 128 КК України на 2 (два) роки обмеження волі.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до вступу вироку у законну силу залишено попередню - підписку про невиїзд. Зараховано в строк відбуття покарання періоди утримання його під вартою з 27.07 по 04.08.2006 року та з 16.01 по 24.07.2008 року з розрахунку – одному дню позбавлення волі відповідає два дні обмеження волі.

Стягнуто з засудженого на користь потерпілих ОСОБА_3 10000 (десять тисяч) грн. моральної шкоди, а на користь ОСОБА_4 2809 (дві тисячі вісімсот дев’ять) грн. матеріальної та 10000 (десять тисяч) грн. моральної шкоди.

ОСОБА_1 засуджений за те, що в період часу з 16.00 до 17.00 год. 25 липня 2006 року знаходячись на березі річки Путилівка в смт. Цумань Ківерцівського району під час конфлікту, який виник на ґрунті спонтанно виниклих неприязних відносин між ним та ОСОБА_5 та з вини останнього і який переріс у бійку, наніс потерпілому ОСОБА_5 декілька ударів руками в область голови та інші ділянки тіла. Від цих ударів ОСОБА_5, ударившись при падінні об землю отримав необережні тяжкі тілесні ушкодження у вигляді крововиливу під м’яку мозкову оболонку і в шлуночки головного мозку, які були небезпечні для життя в момент спричинення, що потягли смерть останнього.

Засуджений ОСОБА_1 та його захисник-адвокат ОСОБА_2 в поданій апеляції зазначають, що будь-яких доказів винуватості ОСОБА_1 не здобуто, просять скасувати вирок щодо ОСОБА_1 та закрити справу за відсутністю в його діях складу злочину.

Потерпіла ОСОБА_3 просить вирок суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, вважає, що судом винесено надто м’яке покарання, яке не відповідає вчиненому злочину.

Прокурор, який брав участь у розгляді справи, у поданій ним апеляції також просить скасувати вирок щодо ОСОБА_1, і направити справу на новий судовий розгляд. Вважає, що суд безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_1 з ч.2 ст.121 на ст. 128 КК України.

Вислухавши доповідача, який виклав суть вироку і доводи апеляцій, прокурора, який підтримав свою апеляцію та апеляцію потерпілої про необхідність посилення покарання засудженому і з цією метою направити справу на новий судовий розгляд, а апеляцію засудженого ОСОБА_1 та в його інтересах адвоката ОСОБА_2 просив залишити без задоволення, засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 які підтримали свою апеляцію, а інші просили залишити без задоволення, потерпілу ОСОБА_3 яка підтримала свою апеляцію та апеляцію прокурора, перевіривши доводи апеляції, колегія суддів приходить до висновку про необхідність залишення їх без задоволення, а вирок Ківерцівського районного суду від 26 серпня 2009 року щодо ОСОБА_1 – без зміни.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за обставин, викладених у вироку, підтверджується сукупністю зібраних та перевірених у судовому засіданні доказів.

Посилання в апеляції засудженого та його захисника на те, що суд повинен був обґрунтувати вирок лише на підставі останньої з проведених у справі судово-медичних експертиз, не заслуговує на увагу, оскільки суд повинен був дати оцінку всім наявним у справі доказам, в тому числі і висновкам експертиз, які проведені у справі.

Показаннями свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7 спростовується твердження апелянтів, що ОСОБА_1 лише відштовхував від себе ОСОБА_5 і підтверджується, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 відбулась бійка, яку розпочав останній. При цьому ОСОБА_1 наносив удари ОСОБА_5 по обличчю, від яких ОСОБА_5 падав.

Отже, наявними у справі доказами спростовуються доводи апеляції засудженого і його захисника про неусвідомлення ОСОБА_1 можливості настання тяжких наслідків від його дій і неодноразових падінь ОСОБА_5 Йому, крім саден і синців, спричинено крововиливи під м’яку мозкову оболонку та шлуночки головного мозку, що є небезпечними для життя людини і класифікується як тяжке тілесне ушкодження.

До такого висновку суд підставно дійшов не тільки на підставі висновків експертів, а й на підставі уточнень і роз’яснень, які експерти давали у судовому засіданні.

Досудовим слідством одні і ті самі дії ОСОБА_1 кваліфікувались як два злочини. За ч.1 ст. 296 КК України, - що було пов’язано з його діями і за ч.2 ст. 121 КК України, - що було пов’язано і з його тими самими діями, і з наслідками від цих дій. Суд у вироку обґрунтував свій висновок про відсутність в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України і такий висновок ніким не оспорюється. Засуджений і його захисник вважають, що суд повинен був виправдати ОСОБА_1 за ч.1 ст. 296 КК України. Про те, при такій сукупності злочинів суд законно виключив з обвинувачення ч.1 ст. 296 КК України без зазначення у вироку про виправдання його за цим злочином.

Тому апеляція засудженого і його захисника не підлягають до задоволення.

Прокурор в апеляції зазначив, що суд при постановленні вироку не врахував того, що ОСОБА_1 наносив удари потерпілому. Проте, суд у вироку і зазначив це при формулюванні обвинувачення, і послався щодо таких обставин на відповідні докази.

Згідно з наявними у справі доказами, між засудженим і потерпілим відбулася шарпанина і бійка, яку спровокував та розпочав потерпілий .

Будь-яких переконливих доказів про наявність умислу в ОСОБА_1 заподіяти ОСОБА_5 небезпечні для його життя тілесні ушкодження або про байдуже його ставлення до наслідків своїх дій, - у справі не здобуто.

Зовнішні на тілі потерпілого тілесні ушкодження не є значними. Проте, ОСОБА_1 повинен був усвідомлювати, що при падіннях від нанесених ударів потерпілому можуть бути спричинені тяжкі тілесні ушкодження.

Прокурор, ні в судовому засіданні, ні в апеляції не ставив питання про кваліфікацію дій ОСОБА_1 як вбивство через необережність.

Для кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч.1ст. 119 КК України була необхідна зміна обвинувачення прокурором, оскільки суд був не взмозі самостійно кваліфікувати дії винного як "вбивство" замість "спричинення тілесних ушкоджень".

Про постановлення нового вироку прокурор не просив, а для направлення справи на новий судовий розгляд відповідно до його апеляції законних підстав колегія суддів не вбачає.

В апеляції потерпілої зазначено, що ОСОБА_1 засуджений до умовного позбавлення волі. Проте, фактично суд ОСОБА_1 призначив найбільш суворе покарання за тим законом, за яким визнав його винним.

Тому апеляції прокурора та потерпілої також залишаються без задоволення.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

Апеляції засудженого ОСОБА_1 та його адвоката ОСОБА_2, потерпілої ОСОБА_3, прокурора який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції залишити без задоволення, а вирок Ківерцівського районного суду від 26 серпня 2009 року щодо ОСОБА_1 – без зміни.