Колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Шилової Т.С.,

суддів Літвінова Є.В., Дриги А.М.

за участю:

потерпілого ОСОБА_1

виправданої ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією потерпілого ОСОБА_1 на вирок Бородянського районного суду Київської області від 18 червня 2009 року, –

Вироком Бородянського районного суду Київської області від 18 червня 2009 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка села Ладиженка Уманського району Черкаської області, громадянка України, з вищою освітою, не працююча, яка проживає в АДРЕСА_1, раніше не судима, визнана невинною у вчинені злочину, передбаченому ст. 356 КК України та виправдана на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України за відсутністю в її діях складу злочину.

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 у порядку статті 27 КПК України звернувся до суду із скаргою в якій посилається на те, що 26 лютого 2005 року ОСОБА_2, самовільно, незаконно, без рішення суду зламала замки на воротах гаража № 287 автогаражного кооперативу "Кермо", викотила його автомобіль та зайняла гараж. При цьому з гаражу та автомобіля зникли інструменти, запасні частини на автомобіль та грошові кошти, чим йому заподіяна матеріальна та моральна шкода.

26 грудня 2005 року постановою Бородянського районного суду за скаргою ОСОБА_1 порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_2 за ст. 356 КК України.

Виправдовуючи ОСОБА_2 та мотивуючи своє рішення суддя у вироку послався на те, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад злочину, оскільки діями підсудної не спричинено значної шкоди, заподіяння якої у відповідності зі ст. 356 КК України є обов’язковим для притягнення особи до кримінальної відповідальності.

На цей вирок подана апеляція потерпілим ОСОБА_1, в якій він просить вирок суду скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд. Мотивуючи своє прохання, апелянт посилається на те, що суд неповно дослідив фактичні обставини справи та дав неналежну оцінку доказам по справі. Він користувався гаражем з дозволу керівництва авто кооперативу, а тому ОСОБА_2 повинна була звернутися до суду за захистом свого права. Крім того, вона незаконно 09.08.2005 року отримала свідоцтво про право власності на гараж і на момент скоєння вказаних подій таких документів не мала. Апелянт вважає, що заподіяння значної шкоди доведена показами свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Суд не мотивував свої висновки щодо невинуватості обвинуваченої, не дав оцінку всім доказам, допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неповноти судового слідства та постановлення незаконного та необґрунтованого вироку.

Заслухавши доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_1, який підтримав свої апеляційні вимоги, виправдану ОСОБА_2, яка просила відмовити у задоволенні апеляції та залишити вирок суду без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Доводи у скарзі про те, що суд дійшов неправильного висновку про відсутність в діях ОСОБА_2 ознак самоуправства безпідставні та не відповідають матеріалам справи.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що суд свої висновки щодо виправдання ОСОБА_2 за ст. 356 КК України за відсутністю в її діях складу злочину обґрунтував на досліджених у судовому засіданні доказах, які детально викладені у вироку, яким дав належну оцінку, при цьому суд відповідно до вимог ч.4 ст. 334 КПК України мотивував свої висновки.

З показів ОСОБА_1 в судовому засіданні вбачається, що він користувався гаражем № 287 та тримав там належний йому автомобіль ВАЗ 2101, оскільки вказаним гаражем тривалий час ніхто не користувався, тому що його власник помер, а спадкоємців не було. До нього зверталось керівництво автокооперативу та ОСОБА_2 з приводу звільнення гаража, але, оскільки у ОСОБА_2 не було ніяких документів, він відмовлявся його звільнити. 26 лютого 2005 року ОСОБА_2 зламала замки в гаражі та викотила автомобіль. Він вважає, що самоуправними діями, без рішення відповідних органів, по заволодінню спірним гаражем ОСОБА_2 заподіяла йому збитки, які складаються з викрадення грошових коштів та його особистих речей, що зберігались в салоні автомобіля, запасних частин до автомобіля та інструментів, які зберігались у гаражі та пошкодженні автомобіля.

ОСОБА_2 в суді пояснила, що будучи спадкоємицею власника зазначеного гаража, мала право вільно ним користуватися, однак ОСОБА_1 без будь-якого дозволу незаконно ним користувався, на попередження про необхідність звільнення гаража не реагував. Після порад із головою кооперативу, яка їй роз’яснила, що гараж можна звільнити з участю представників влади, 26 лютого 2005 року з участю працівника ДА1, дільничного інспектора та декількох членів авто гаражного кооперативу ключем було відкрито гараж № 287 з якого був викочений автомобіль ВАЗ, держномер НОМЕР_1, який залишили поблизу охорони. Ніякої шкоди ОСОБА_1 заподіяно не було, оскільки автомобіль в якому стані був викочений з гаража в такому стані ними і був залишений, а згодом і вивезений ОСОБА_1. В гаражі ніякого майна не було.

Як вбачається з вказаних показань, а також з матеріалів справи, дійсно 26.02.2005 року мала місце подія, яку підтверджують як виправдана так і потерпілий по справі. При цьому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мали документів, які б підтверджували факт належності їм спірного гаражу на праві власності.

Свідоцтво на право власності на гараж № 287 ОСОБА_2 отримала 09 серпня 2005 року, що підтверджує доводи, наведені ОСОБА_2 в апеляції.

Таким чином, на лютий 2005 року між сторонами були наявні цивільно-правові відносини, які повинні були бути вирішені в законному порядку.

У відповідності зі ст. 356 КК України самоуправством визнається самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюються юридичними чи фізичними особами, якщо такими діями було завдано значної шкоди інтересам власника чи державним або громадським інтересам або інтересам громадянина.

З об’єктивної сторони для наявності в діях даного складу злочину необхідно встановити сукупність трьох ознак : а) самовільне вчинення будь-яких дій; б) оспорювання правомірності цих дій іншими громадянами або юридичною особою; в) заподіяння такими діями значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власників.

Судом ретельно перевірені як доводи ОСОБА_1 щодо заподіяння йому діями ОСОБА_2 матеріальної шкоди, так і показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, та обгрунтовано визнані такими, що не знайшли свого підтвердження.

Ці висновки суд мотивував показами ОСОБА_2, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, актом складеним 26.02.2005 року при відкритті гаражу, в якому зазначений стан автомобіля та відсутність будь-яких речей, на які посилався потерпілий.

Крім того, суд обгрунтовано послався на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_2 по факту крадіжки з гаражу та автомобіля його речей ( т. 1 а.с. 3, 138-139) .

За таких обставин, оскільки в судовому засіданні не знайшов підтвердження факт заподіяння діями ОСОБА_2 шкоди ОСОБА_1, суд обгрунтовано прийшов до висновку про відсутність в діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченому статтею 356 КК України та правильно виправдав її.

Таким чином, твердження апелянта про те, що суд не дав належної оцінки всім зібраним у справі доказам, а окремі з них не взяв до уваги, допустив неповноту та односторонність, порушення вимог кримінально-процесуального закону є необґрунтованими.

З огляду на наведене колегія суддів судової палати у кримінальних справах підстав для задоволення апеляції та скасування вироку щодо ОСОБА_2 не вбачає.

Керуючись ст. 365, 366 КПК України, -

Апеляцію потерпілого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Бородянського районного суду Київської області від 18 червня 2009 року щодо ОСОБА_2 - без змін.