Головуюча у 1-й інстанції

Категорія: ч.2 ст. 172 КК України Рудик Л.М.

Доповідач: Шпинта М.Д.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:

Головуючого судді Полюховича О.І.

Суддів Збитковської Т.І., Шпинти М.Д.

за участю прокурора Іванціва М.Р.

виправданого ОСОБА_1

захисника-адвоката ОСОБА_2

потерпілої ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні 2 червня 2009 року в м.Рівному кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Гощанського районного суду Рівненської області від 24 березня 2008 року.

Цим вироком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м.Малий Скнит Славутського району Хмельницької області, гр.України, з вищою освітою, одружений, має на утриманні одну неповнолітню дитину, приватний підприємець, житель АДРЕСА_1, раніше не судимий,-

виправданий у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 172 КК України, за відсутністю події злочину.

Цивільний позов ОСОБА_3 залишений без розгляду.

Відповідно до вироку суду, органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що він, будучи суб"єктом підприємницької діяльності, являючись службовою особою, протягом вересня 2006 року - березня 2007 року під час здійснення підприємницької діяльності використовував працю неповнолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. При цьому ОСОБА_1 допустив ряд грубих порушень вимог законодавства про працю. Зокрема, в порушення вимог ст.ст. 21, 24 КЗпП України не уклав у письмовій формі трудовий договір з неповнолітньою ОСОБА_3, в порушення вимог ст. 24-1 КЗпП України не зареєстрував даний договір у державній службі зайнятості - в Гощанському районному центрі зайнятості, а також не вніс відомості про трудову діяльність останньої у її трудову книжку, що призвело до не зарахування останній до трудового стажу період роботи з вересня 2006 року по березень 2007 року та було порушено її право на забезпечення всіма видами соціального страхування за вказаний період.

В поданій апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та неправильним застосуванням кримінального закону скасувати та постановити новий, яким визнати його винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 172 КК України, та призначити покарання у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Доводить, що ОСОБА_1 допустив порушення вимог ст. 21, п.6 ст. 24 КЗпП України щодо ОСОБА_3, згідно яких при укладенні трудового договору з фізичною особою є обов"язкове додержання його письмової форми. Крім того вважає, що при постановленні вироку, суд не врахував, що відносно ОСОБА_1 21.03.2007 р. був складений протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 41 КУпАП, який розглянутий судом і рішенням останнього він був звільнений від адміністративної відповідальності на підставі ст. 22 КУпАП. Тому, на думку прокурора, твердження суду у вироку, що ОСОБА_1 за одне й те ж саме правопорушення не може двічі притягатися до юридичної відповідальності, не є підставою для його виправдання, так як вважає, що оскільки суд звільнив його від відповідальності, то він не може вважатись особою, притягнутою до адміністративної відповідальності. Крім того, на думку прокурора, не укладення трудового договору з ОСОБА_3, є грубе порушення законодавства про працю.

У змінах до апеляції прокурор просить вирок щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на додаткове розслідування через неконкретність пред"явленого йому обвинувачення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора про скасування вироку і направлення справи на додаткове розслідування, пояснення ОСОБА_1 та його захисника-адвоката, які просять вирок залишити без зміни, а апеляцію прокурора і доповнення до неї - без задоволення, пояснення потерпілої, згідно якого вона просить задовольнити апеляцію прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції з доповненнями до неї, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Аналіз пред"явленого ОСОБА_1 обвинувачення за ч.2 ст. 172 КК України свідчить про те, що воно не підтверджено зібраними по справі доказами і суперечить встановленим судом обставинам справи. Так, судом ретельно перевірявся стан правових відносин, який склався між працедавцем ОСОБА_1 та працівником ОСОБА_3 При цьому було встановлено, що неповнолітня ОСОБА_3 працювала продавцем у приватного підприємця ОСОБА_1 без укладання трудового договору у письмовій формі. Вказане правопорушення було виявлено державним інспектором праці, який 21 березня 2007 року склав на ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 41 КУпАП. Розглядаючи 19.04.2007 року даний протокол про адміністративне правопорушення, суд визнав, що вчинене правопорушення ОСОБА_1 є малозначним і звільнив його від адміністративної відповідальності, оголосивши йому усне зауваження. Крім того, як правильно зазначено судом, на час порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 по тому ж факту, за який його притягнуто до адміністративної відповідальності (26.09.2007 р.) та розгляду її в суді вказана постанова суду залишалась чинною.

Пред"являючи ОСОБА_1 обвинувачення у грубому порушенні ним законодавства про працю, органи досудового слідства не звернули увагу, що по тому ж самому діянню - не оформленню трудового договору у письмовій формі з неповнолітньою ОСОБА_3 у рішенні іншого суду, яке набрало законної сили, дана інша юридична оцінка, тобто, що вчинене ОСОБА_1 порушення законодавства про працю є малозначним.

Вказані обставини прокурором в апеляції не спростовані.

Тому з доводами прокурора, що ОСОБА_1 вважається особою, не притягнутою до адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 41 КУпАП, а саме в порушенні вимог законодавства про працю, та, що вчинене ним порушення законодавства про працю, яке виразилось у не укладенні трудового договору з ОСОБА_3, є грубим, колегія суддів не погоджується. Інших доводів на незаконність вироку прокурор в апеляції не навів.

Колегія суддів не приймає зміни, внесені до апеляції, згідно яких прокурор просить вирок суду щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу повернути прокурору на додаткове розслідування через неконкретність пред"явленого йому обвинувачення, з таких підстав.

Згідно ст. 12 КК України злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1, відноситься до категорії невеликої тяжкості. Відповідно до ст.49 цього Кодексу, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минуло два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

Санкція ч.2 ст. 172 КК України передбачає покарання менш суворе, ніж обмеження волі, а злочин, у якому обвинувачується ОСОБА_1, вчинений ним у вересні 2006 р.- березні 2007 р. Тому у всякому випадку вказана кримінальна справа підлягає закриттю відповідно до вимог ст. 11-1 КПК України.

Висновок суду щодо оцінки доказів належно викладені у вироку в точних та категоричних судженнях, які виключають сумнів з приводу їх достовірності.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,-

Вирок Гощанського районного суду Рівненської області від 24 березня 2008 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, з внесеними до неї змінами - без задоволення.