11а-298 Про порушення ПДР, що спричинило до наїзду на пішохода, внаслідок чого потерпілий отримав небезпечні для життя тяжкі тілесні ушкодження, а автомобіль порушника також зіткнувся з автомобілем потерпілого, який стояв на узбіччі - 28.04.2009 Прийняття

засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України на 3 роки і 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. Стягнуто з засудженого ОСОБА_5 в користь НДЕКЦ при ГУМВСУ у Львівській області 558 грн. 97 коп. витрат за проведення автотехнічної експертизи. Питання з речовими доказами вирішено згідно з вимогами закону. ОСОБА_5 знаходиться на підписці про невиїзд.

За вироком суду ОСОБА_5 визнаний винуватим у тому, що 03 листопада 2007 року, приблизно о 00.20 - 00.45 год, керуючи автомобілем марки "Деу-Ланос" д.н.з. НОМЕР_3 та рухаючись ним по вул. Липинського у м. Львові, при проїзді частини дороги біля будинку № 12, грубо порушив вимоги Правил дорожнього руху, проявивши неуважність до дорожньої обстановки та її змін, відволікся від керуванням автомобілем під час руху по дорозі, не обрав безпечної швидкості руху, та у зв’язку з цим час руху по дорозі, не обрав безпечної швидкості руху, та у зв’язку з цим своєчасно не зреагував на небезпеку (перешкоду) у вигляді стоячого біля правого краю проїзної частини дороги автомобіля та пішохода, не вжив своєчасно всіх заходів до своєчасного застосування екстреного гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху, внаслідок чого вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_6, після чого зіткнувся із стоячим автомобілем ОСОБА_6 марки "ВАЗ-21103" р.н. НОМЕР_2. Внаслідок цього наїзду потерпілий ОСОБА_6 отримав небезпечні для життя тяжкі тілесні ушкодження.

В апеляції засуджений ОСОБА_5 просить вирок суду змінити, застосувати ст. 75 КК України та прийняти рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням та з іспитовим строком. Суму цивільного позову в частині відшкодування матеріальної шкоди зменшити на 17186,79 грн. і встановити її в розмірі 59510,11 грн. Суму відшкодування моральної шкоди також зменшити, оскільки вона перевищує рівень душевних страждань та моральних переживань, завданих потерпілому.

Покликається на те, що вирок є необгрунтованим внаслідок його однобічності і неповноти, невідповідності висновків суду обставинам справи, невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Так, у мотивувальній частині вироку безпідставно вказано що він, керуючи автомобілем, своїми умисними діями вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту. Такий висновок суду не відповідає обставинам справи і вимогам закону. Суд сам у вироку зазначив, що він, керуючи автомобілем, проявив неуважність та відволікся від керування автомобілем у зв’язку з чим і вчинив ДТП з відповідними наслідками. Такі його дії можуть кваліфікуватись лише як недбалість, а не як умисел, як необгрунтовано зазначено у вироку. Оскільки недбалість має меншу суспільну небезпеку ніж умисел, то суд повинен був врахувати це при визначенні міри покарання та призначити менш сувору міру покарання.

Тому що він своєчасно не побачив потерпілого та його автомобіль у значній мірі сприяло те, що та ділянка дороги є місцем з обмеженою оглядовістю про що засвідчили свідки - працівники ДАІ ОСОБА_7 і ОСОБА_8, які були на місці пригоди. Вони ж пояснили, що потерпілий зобов’язаний був, при таких обставинах, встановити знак "аварійна зупинка" та включити габарітні вогні, чого не було зроблено. Свідок ОСОБА_9 -очевидець події, також засвідчив про те, що додаткових засобів безпеки на автомобілі потерпілого не було встановлено. Показання самого потерпілого, в цій частині, є суперечливими, а показання інших свідків - ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 суперечать письмовим поясненням самого потерпілого та показанням об’єктивних свідків. Вказані свідки також показували, що він був у стані алкогольного сп’яніння, тоді як заключенням експертизи засвідчено, що він був тверезим. Свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 є колегами потерпілого по роботі і з професійної солідарності та особистого знайомства з ним, своїми неправдивими

показаннямми переслідували мету підтримати потерпілого і те, щоб він отримав більші суми матеріального та морального відшкодування.

Неповним є висновок суду про те, що він добровільно відшкодував потерпілому збитки тільки на суму 5000 грн., тоді як у справі є дані про те, що він додатково відшкодував ще 15000 грн. (т.1, а.с. 191) . Вказане стверджується ксерокопіями товарних чеків на медикаменти та медичні послуги на загальну суму 8846,89 грн. і 1290 доларів США, сплата яких засвідчена представником потерпілого, його мамою та іншими свідками (т. 1, а.с. 122-127,129-141) . Крім того, просить врахувати, що до своєї апеляції він ще долучив товарні чеки на медикаменти та медичні послуги на загальну суму 889,9 грн. і 200 доларів США, що просить врахувати при визначенні суми цивільного позову.

При розгляді апеляції просить також врахувати стан його здоров’я, оскільки він тривалий час хворіє на ішемічну хворобу серця, стенокардію, серцеву недостатність, гіпертонію, має мітральну ваду серця з перевагою недостатності. Неодноразово лікувався у стаціонарі та перебуває під наглядом лікаря- кардіолога. Відповідні документи додає до апеляції.

На апеляцію засудженого ОСОБА_5 подали заперечення потерпілий ОСОБА_6 та його представники ОСОБА_3 і ОСОБА_13, в якій просять у задовольнянні апеляції засудженого ОСОБА_5 відмовити та збільшити суми матеріального та морального відшкодування з врахуванням інфляційної різниці на день прийняття апеляційного рішення.

Заслухавши доповідача, прокурора, який просить вирок залишити без зміни, засудженого ОСОБА_5 та адвоката ОСОБА_2 які підтримали апеляцію, представників потерпілого, які просять у задоволенні апеляції відмовити та врахувати їх вимоги, викладені в запереченні на апеляцію, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає задовольнянню частково.

Колегія суддів виходить з того, що в апеляції, як і в запереченнях на неї, по суті, не оскаржуються доведеність вини та кваліфікація дій засудженого ОСОБА_5 При цьому, колегія суддів погоджується з доводами апелянта у тому, що він злочин вчинив з необережності, проявивши неуважність до дорожньої обстановки та її змін, відволікся від належного керування автомобілем під час руху. Він одружений і має на утриманні дружину інваліда та неповнолітню дитину, має постійне місце проживання та праці, характеризується тільки позитивно, вперше притягнутий до відповідальності за вчинення необережного злочину, вину визнав та щиро розкаявся у вчиненому, добровільно вирішує питання з потерпілим про відшкодування матеріальної та моральної шкоди від злочину. Наведені обставини дають підстави вважати, що засуджений ОСОБА_5 не є суспільно небезпечною особою і не потребує покарання в умовах ізоляції від суспільства. Крім того, колегія суддів враховує і те, що засуджений ОСОБА_5 сам є хворою особою, перебуває на спеціальному обліку у лікаря-кардіолога і потребує постійного нагляду лікарів та лікування. Вказані обставини дозволяють застосувати до засудженого ОСОБА_5 ст. 75 КК

України та звільнити його від відбування покарання з випробуванням та покладенням на нього обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

Що стосується питання щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди потерпілому, яке піднімає засуджений в апеляції, вказуючи на вже виплачені ним суми відшкодування та піднімає потерпіла сторона в запереченнях до апеляції, то колегія суддів вважає, що воно підлягає вирішенню в процесі виконання вироку і не повинне вирішуватись в апеляційному порядку.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. ст. 362, 365. 366, 367 КПК України (1001-05) , колегія суддів, -

Апеляцію засудженого ОСОБА_5 задовольнити частково. Вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 19 січня 2009 року щодо ОСОБА_5 змінити. Застосувати ст. 75 КК України, на підставі якої звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання, призначеного судом першої інстанції, з випробуванням - іспитовим строком тривалістю 3 роки.

На підставі ст. 76 КК України зобов’язати ОСОБА_5, на цей час, не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи та повідомляти вказаний орган про зміну місця проживання та роботи.