Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В., Загороднього А.Ф., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві, третя особа - ОСОБА_4 про визнання незаконними дій та скасування постанови про накладання штрафу, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 12 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2015 року, -

У квітні 2015 року Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва (далі - УПФУ) звернулося з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі - Відділ примусового виконання рішень), третя особа - ОСОБА_4, в якому просило визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця від 3 квітня 2015 року № 249/8 про накладення штрафу.

В обґрунтування позову посилалося на те, що застосування штрафних санкцій державним виконавцем є безпідставним, а оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень - протиправним.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Судами встановлено, що 11 березня 2015 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № ВП4677492 з виконання виконавчого листа № 755/12119/14-а, виданого 11 лютого 2015 року Дніпровським районним судом м. Києва про зобов'язання УПФУ провести перерахунок пенсії ОСОБА_4 та надав термін для його добровільного виконання.

Копію вказаної постанови направлено на адресу боржника, яку УПФУ отримало 16 березня 2015 року.

У зв'язку з ненадходженням повідомлення щодо виконання вказаного судового рішення, державний виконавець 3 квітня 2015 року виніс постанову про накладення штрафу на УПФУ в розмірі 680 гривень. Копія цієї постанови направлена божнику та отримана ним 10 квітня 2015 року.

При зверненні до суду, позивач зазначив, що 9 квітня 2015 року на адресу Відділу примусового виконання рішень направлено лист № 6041/08, в якому зазначено, що судове рішення № 755/12119/14-а виконано повністю, перерахунок пенсії ОСОБА_4 проведено, а тому виконавче провадження слід закінчити.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції виходили з того, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Проте до такого висновку суди дійшли без з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частин 1, 2 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-ХІV (далі - Закон № 606-ХІV (606-14) ) державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення.

Відповідно до частини 1 статті 89 Закону № 606-ХІV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника та встановлює новий строк виконання.

Згідно зі статтею 75 Закон № 606-ХІV (606-14) після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення.

У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Отже, накладення на боржника штрафу передбачено лише після перевірки виконання рішення державним виконавцем.

Судами не встановлено, чи проводилася державним виконавцем перевірка виконання рішення. Крім того, в матеріалах справи наявна копія розпорядження УПФУ від 6 березня 2015 року № 887207, яким ОСОБА_4 проведено перерахунок пенсії, тобто судове рішення було виконане боржником ще до відкриття виконавчого провадження.

Вказані обставини не були належним чином дослідженні судами попередніх інстанцій, а тому потребують повного та всебічного з'ясування з додержанням вимог допустимості та належності доказів.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 2 Закону № 606-ХІV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

За приписами частини 4 статті 82 Закону № 606-ХІV рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Частиною 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про державну виконавчу службу" N 202/98-ВР органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним.

Структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділи примусового виконання рішень Управлінь державної виконавчої служби, відділи примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, підрозділи примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції в АРК, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - не є органами державної виконавчої служби, що виключає можливість їх участі як сторони в адміністративному процесі.

З огляду на викладене, в разі подання позовних заяв до структурних підрозділів органів державної виконавчої служби судам першої інстанції, згідно з вимогами статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, необхідно здійснювати заміну первинного відповідача на належного - відповідний орган державної виконавчої служби, або ж, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, залучати цю особу як другого відповідача.

В даному випадку вимоги УПФУ заявлені до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві, тобто - до неналежного відповідача, і суд першої інстанції не вирішив питання заміни належної сторони.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва задовольнити частково.

Постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 12 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.