Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Загороднього А.Ф., Заїки М.М., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Держземагенства у Козятинському районі Вінницької області про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року, -

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Управління Держземагенства у Козятинському районі Вінницької області в якому просив поновити його на посаді начальника відділу державного земельного кадастру Управління Держземагенства у Козятинському районі Вінницької області та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову посилався на те, що його звільнення із займаної посади не ґрунтується на вимогах закону, порушує його права, а тому просив про задоволення позову.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржувані судові рішення ухвалені із помилковим застосуванням норм матеріального і з порушенням норм процесуального права, що унеможливлюють встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_4 з 26 вересня 1991 року працював у сфері земельних ресурсів на різних посадах, з 14 лютого 2013 року призначений на посаду начальника відділу державного земельного кадастру Управління Держземагенства у Козятинському району Вінницької області.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" № 5 від 14 січня 2015 року (5-2015-п) реорганізовано територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру. Наказом голови комісії з реорганізації Державного агентства земельних ресурсів України № 28 від 15 червня 2015 року Управління Держземагенства у Козятинському районі Вінницької області реорганізовано шляхом приєднання до Управління Держгеокадастру у Козятинському районі Вінницької області.

16 червня 2015 року ОСОБА_4 письмово попереджено про можливе вивільнення у разі відмови від переведення на іншу посаду у зв'язку з реорганізацією Управління Держземагенства у Козятинському районі Вінницької області відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

17 липня 2015 року ОСОБА_4 запропоновано посаду головного спеціаліста з державного геодезичного нагляду із посадовим окладом 1218 гривень та зазначено необхідність повідомити про свою згоду або відмову. З вказаною пропозицією позивач ознайомився 20 липня 2015 року та просив запропонувати йому рівноцінну посаду.

Вважаючи, що позивач відмовився від запропонованої посади головного спеціаліста з державного геодезичного нагляду, наказом Управління Держгеокадастру у Козятинському районі Вінницької області від 17 серпня 2015 року № 24 (з урахуванням змін, внесених наказом від 23 вересня 2015 року № 25) ОСОБА_4 звільнено з посади начальника відділу державного земельного кадастру з 17 серпня 2015 року на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Вважаючи, що вказаним рішенням суб'єкта владних повноважень порушено його права, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд виходив з того, що відповідач, видаючи наказ про звільнення позивача із займаної посади за скороченням штату, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком, оскільки рішення судів не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частин 1-3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Судами встановлено, що в ході реорганізації дійсно відбулося скорочення штатної чисельності працівників з 23 до 22. Проте судами не надано належної правової оцінки тому, що скорочення посади, на якій проходив службу позивач не відбулося, не з'ясовано, чи була вакантна ця посада і мав позивач переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Також, висновки судів щодо відмови позивача від посади головного спеціаліста з державного геодезичного нагляду не відповідає матеріалам справи. Так, з копії пропозиції посади державного службовця вбачається, що згода або відмова від запропонованої посади здійснюється шляхом підписання відповідного рядка, спеціально передбаченого роботодавцем. Вказані рядки залишено без підпису, а наявна лише відмітка про ознайомлення ОСОБА_4 із текстом документа та надання пропозиції рівнозначної посади.

У справі, що розглядається, суди, не досліджуючи питання щодо наявності інших вакантних посад, які відповідно до своєї кваліфікації міг обіймати ОСОБА_4, та встановили, що йому була запропонована лише одна посада, а, отже, висновок про правомірність звільнення позивача є передчасним.

Згідно із частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника згідно з частиною 1 статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (далі - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Отже, за приписами наведених норм суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку. Проте, документи, що підтверджують розмір середньомісячного заробітку позивача судами попередніх інстанцій не досліджувалися.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року (справа № 21-395а13).

Вказані обставини не були належним чином дослідженні судами попередніх інстанцій, а тому потребують повного та всебічного з'ясування з додержанням вимог допустимості та належності доказів.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.