9282008 Про вбивство з необережності, вчинене у стані алкогольного сп'яніння - 26.08.2008 Прийняття

Розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні кримінальну справу за апеляціями прокурора, який приймав участь при розгляді справи судом першої інстанції, захисника засудженого адвоката ОСОБА_4 та представника потерпілої ОСОБА_2 на вирок Бериславського районного суду Херсонської області від 26 червня 2008 року.

Цим вироком засуджено

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого

за ч.1 ст. 119 КК України до позбавлення волі строком на чотири роки з поміщенням до кримінально-виконавчої установи.

Запобіжний захід - взяття під варту з 10 жовтня 2007 року.

Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь:

• - потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_5 по 50 000 гривень кожному, за спричинену моральну шкоду.

• - Херсонської обласної психіатричної лікарні - 448 гривень 33 копійки за проведення експертизи.

Вироком суду ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за те, що він 4 квітня 2006 року, близько 19 год., на 63 км + 750 м. автошляху Берислав- Мирянське, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, під час сварки, яка виникла раптово на грунті особистих неприязних відносин з потерпілим ОСОБА_6, умисно наніс останньому один удар ногою в голову, від якого потерпілий ОСОБА_6 впав на дорогу при цьому вдарившись головою об асфальтне покриття дороги, в результаті чого отримав тяжке тілесне ушкодження, від якого потерпілий помер.

В апеляції прокурор, який приймав участь при розгляді справи вказує, що суд безпідставно перекваліфікував дії засудженого з ч.2 ст. 121 КК України на ч.1 ст. 119 КК України, оскільки дії ОСОБА_3 були направлені на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому. Просить вирок суду скасувати, постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_3 винним у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 121 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на вісім років з поміщенням до кримінально-виконавчої установи.

В апеляції захисник засудженого адвокат ОСОБА_7, не оспорюючи правильність кваліфікації дій засудженого та доведеності його вини, вказує що суд не врахував в строк відбування покарання час перебування ОСОБА_3 під вартою з 24 травня 2007 року. Просить вирок суду змінити, вказавши, що початок строку відбування покарання необхідно рахувати з 24 травня 2008 року.

В апеляції представник потерпілої ОСОБА_2 вказує, що суд безпідставно перекваліфікував дії засудженого з ч.2 ст. 121 КК України на ч.1 ст. 119 КК України, резолютивна частина вироку не відповідає вимогам законодавства так-як в ній не зазначено слово покарання, в діях ОСОБА_3 вбачаються ознаки злочину передбаченого ч.1 ст. 135 КК України, крім того, під час розгляду справи було порушено права потерпілої, оскільки вона не викликалася на проведення попереднього розгляду справи. Просить вирок суду скасувати, справу направити прокурору для проведення додаткового розслідування.

Заслухавши суддю доповідача, думку прокурора, засудженого, в тому числі і його останнє слово, потерпілу ОСОБА_1, представника потерпілої ОСОБА_8, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій колегія суддів вважає, що апеляції прокурора та представника потерпілої задоволенню не підлягають, а апеляція захисника засудженого адвоката ОСОБА_4 підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні злочину за який його засуджено, при обставинах викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується перевіреними в судовому засіданні доказами, яким дана належна правова оцінка і які спростовують доводи апеляцій щодо невірної кваліфікації дій засудженого.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показав, що після дорожньо транспортної пригоди, яка відбулася 4 квітня 2006 року, йому надавалася медична допомога, в цей час побачив, що в його сторону біжить потерпілий ОСОБА_6, а за ним засуджений ОСОБА_3, який наздогнавши потерпілого наніс йому удар ногою в область голови. Від даного удару потерпілий впав, вдарившись головою об дорожнє покриття - асфальт. Після падіння потерпілий ОСОБА_6 більше не підіймався.

Відповідно до висновку додаткової експертизи смерть потерпілого ОСОБА_6 настала в результаті тяжкого тілесного ушкодження, яке було спричинене шляхом удару голови об нерівну поверхню дорожнього покриття при падінні з висоти власного зросту. (т.1 а.с.214-219, т.2 а.с.86-87)

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показав, що він проводив додаткову експертизу, смерть потерпілого не могла настати в результаті одного удару.

Допитаний в судовому засіданні засуджений ОСОБА_3 не заперечував, що можливо наніс один удар потерпілому.

З протоколу відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_9 та копій фотознімків вбачається, свідок послідовно та впевнено розповів та показав спосіб та обставини при яких було нанесено удар потерпілому ОСОБА_6 (т.2 а.с.41- 56)

Відповідно до чинного кримінального законодавства кваліфікувати дій винної особи за ст. 121 КК України можливо лише при наявності умисної вини у виді прямого чи непрямого умислу щодо спричинення тяжкого тілесного ушкодження.

Колегія суді приймає до уваги той факт, що ОСОБА_3 наніс потерпілому ОСОБА_6 лише один удар. Докази того, що ОСОБА_3 мав умисел на спричинення потерпілому ОСОБА_6 тяжкого тілесного ушкодження, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч.2 ст. 327 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано перекваліфікував дії засудженого ОСОБА_3 з ч.2 ст. 121 КК України на ч.1 ст. 119 КК України, оскільки він вчинив вбивство ОСОБА_6 через необережність, так-як судом встановлено, що тяжке тілесне ушкодження, в результаті якого потерпілий помер, було спричинено не ударом який наніс засуджений, а в результаті удару голови об нерівне дорожнє покриття при падінні ОСОБА_6 з висоти власного зросту. Таким чином ОСОБА_3 не передбачав можливості настання смерті ОСОБА_6 від нанесеного ним удару, але повинен був і міг її передбачити, діючи з більшою обачністю.

Відповідно до ч.1 ст. 240 КПК України попередній розгляд справи здійснюється суддею одноособово з обов'язковою участю прокурора. Про день та час досудового розгляду справи повідомляються також інші учасники процесу, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, на думку колегії суддів, той факт, що потерпіла не була присутньою під час проведення попереднього розгляду справи, не може бути підставою для скасування вироку.

Доводи представника потерпілої про те, що дії ОСОБА_3 необхідно кваліфікувати ще й за ч. 1 ст. 135 КК України колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки відповідно до п.9 ст. 348 КПК України апеляцію мають право подавати потерпілий та його представник у частині, що стосується інтересів потерпшого, але в межах вимог заявленими ними в суді першої інстанції. З протоколу судового засідання вбачається, що ні потерпіла ОСОБА_1, ні її представник ОСОБА_2 таких вимог в суді першої інстанції не заявляли. Крім того, представник потерпілої ознайомившись з матеріалами справи після закінчення досудового слідства також ніяких заяв та клопотань з даного приводу не мав.

На думку колегії суддів вирок судом першої інстанції постановлено відповідно до вимог Закону.

Істотних порушень кримінально-процесуального законодавства, які б тягнули за собою безумовне скасування вироку колегією суддів не виявлено.

Доводи апеляції захисника засудженого про те, що суд помилково не зарахував час перебування ОСОБА_3 під вартою з 24 травня 2007 року є слушними.

Відповідно до ч.2 ст. 338 КПК України, коли підсудний до винесення вироку три мався під вартою у цій справі, в строк відбування покарання зараховується строк перебування під вартою.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 було затримано на території Російської Федерації 24 травня 2007 року, а отже і початок строку відбування покарання необхідно рахувати з 24 травня 2007 року.

Разом з тим, апеляційна інстанція позбавлена можливості самостійно усунути дане протиріччя, оскільки питання пов'язанні з виконанням вироку вирішуються судом який постановив вирок.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

Апеляцію прокурора, який приймав участь при розгляді справи судом першої інстанції, та апеляцію представника потерпілої ОСОБА_8 залишити без задоволення, а апеляцію захисника засудженого адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Бериславського районного суду Херсонської області від 26 червня 2008 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни.

В порядку ст.ст. 409, 411 КПК України суду першої інстанції вирішити питання про зарахування в строк відбування покарання ОСОБА_3 час перебування його під вартою з 24 травня 2007 року.