Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України 

у складі:

головуючого          судді-доповідача Гошовської Т.В.,

суддів:              Вус С.М., Глоса Л.Ф., Заголдного В.В., 

                     Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., 

                     Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., 

                     Редьки А.І., Школярова В.Ф., -

при секретарях:      Волевач О.В., Коваленко О.В., -

за участю            прокурора Генеральної прокуратури України 

                     Курапова М.В.,

захисника            Ковальчука В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою заступника Генерального прокурора України Заліска О.І. про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2015 року щодо ОСОБА_1,

вироком Полонського районного суду Хмельницької області від 9 червня 2015 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, засуджено за частиною другою статті 289 КК (2341-14) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць без конфіскації майна.

На підставі частини першої статті 71 КК (2341-14) шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада 2014 року (з урахуванням змін, унесених згідно з ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 19 січня 2015 року) ОСОБА_1 остаточно визначено покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 6 років без конфіскації майна.

Як установив суд, ОСОБА_1 20 грудня 2014 року приблизно о 18 годині ІНФОРМАЦІЯ_2, де проживав із ОСОБА_2, використовуючи дружні стосунки з останнім, шляхом обману та зловживання довірою під приводом поїздки до магазину для придбання продуктів харчування попросив ОСОБА_2 дати для цього мотоцикл та ключі до нього, на що ОСОБА_2, виходячи з довіри до ОСОБА_1 та в помилковій впевненості в добросовісності його дій, погодився.

Після цього ОСОБА_1, діючи умисно, повторно, біля гуртожитку зазначеного ліцею, розташованого ІНФОРМАЦІЯ_3, незаконно заволодів мотоциклом, власником якого був ОСОБА_3, та який перебував у правомірному користуванні й володінні ОСОБА_2, та розпорядився ним на власний розсуд, завдавши потерпілому таким чином матеріальної шкоди в розмірі 2171 грн.

Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою від 11 серпня 2015 року зазначений вирок щодо ОСОБА_1 змінив. Дії ОСОБА_1 перекваліфіковано з частини другої статті 289 КК (2341-14) на частину другу статті 190 КК (2341-14) та призначено йому покарання за частиною другою статті 190 КК (2341-14) у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі частини першої статті 71 КК (2341-14) за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада 2014 року та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць. У решті вирок суду залишено без зміни.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 5 жовтня 2015 року відмовив першому заступнику прокурора Хмельницької області у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 11 серпня 2015 року щодо ОСОБА_1.

У заяві заступник Генерального прокурора України Заліско О.І. порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2015 року та направлення кримінальної справи щодо ОСОБА_1 на новий розгляд до суду касаційної інстанції. При цьому Заліско О.І. посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, а саме частини другої статті 289 КК (2341-14) . Зазначає, що суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про те, що злочинні дії ОСОБА_1, які полягають у незаконному заволодінні транспортним засобом шахрайським шляхом, необхідно кваліфікувати за статтею 190 КК (2341-14) .

На обґрунтування такого твердження прокурор посилається на отриману з Єдиного державного реєстру судових рішень і долучену ним до заяви копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2011 року щодо ОСОБА_5, відповідно до якої суд касаційної інстанції дійшов висновку про правильність кваліфікації дій ОСОБА_5 за частиною другою статті 289 КК (2341-14) , мотивуючи тим, що за вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом, у тому числі шляхом обману або зловживання довірою потерпілої особи, законодавець передбачив спеціальну норму кримінального закону - статтю 289 КК (2341-14) , яка має перевагу над загальною нормою кримінального закону - статтею 190 КК (2341-14) .

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України (далі - Суд), заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав заяву, захисника, який заперечував проти задоволення заяви, перевіривши матеріали кримінального провадження та матеріали, додані до заяви, вивчивши висновок члена Науково-консультативної ради при Верховному Суді України, обговоривши доводи заяви, вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на зазначене нижче.

1. Рішення касаційного суду щодо ОСОБА_1 переглядається за наявності підстави, передбаченої пунктом 1 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), та за правилами глави 33 цього Кодексу (4651-17) .

2. Предметом перегляду зазначеної справи є неоднакове застосування судом касаційної інстанції норми статті 289 КК (2341-14) щодо незаконного заволодіння транспортним засобом.

3. Відповідно до статті 289 КК (2341-14) та пункту 1 примітки до неї під незаконним заволодінням транспортним засобом слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.

Законодавча конструкція "будь-яким" означає, що перелік способів законодавцем не обмежено, і відсутній спосіб, який би не підпадав під цю конструкцію. Одним з таких способів є зловживання довірою.

Така сама правова позиція міститься і в пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" (v0014700-05) , згідно з якою незаконне заволодіння транспортним засобом (стаття 289 КК (2341-14) ) може бути вчинене, зокрема, шляхом обману чи зловживання довірою.

4. Крім цього, норми, передбачені статтями 289 та 190 КК (2341-14) , у разі встановлення факту заволодіння транспортним засобом співвідносяться як спеціальна і загальна. Згідно з правилами кваліфікації злочинів, якщо діяння, вчинене винною особою, одночасно підпадає під ознаки двох чи більше кримінально-правових норм, має місце конкуренція останніх. Завжди повинна застосовуватися та норма, яка охоплює з найбільшою повнотою всі фактичні ознаки вчиненого діяння. Вона має перевагу перед нормою, яка передбачає лише частину того, що вчинив злочинець.

Отже, за вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом, у тому числі шляхом обману або зловживання довірою потерпілої особи, законодавець передбачив спеціальну норму кримінального закону - статтю 289 КК (2341-14) , яка має перевагу над загальною нормою кримінального закону - статтею 190 КК (2341-14) , а тому належить застосувати спеціальну норму кримінального закону.

5. Установлені судами обставини справи щодо ОСОБА_1 свідчать про те, що він шляхом обману та зловживання довірою потерпілого заволодів транспортним засобом (мотоциклом) і розпорядився ним на власний розсуд.

6. У рішенні, яке надано заявником для порівняння, суд касаційної інстанції погодився з правильністю кваліфікації дій ОСОБА_5 за частиною другою статті 289 КК (2341-14) , яка також заволоділа транспортним засобом шляхом обману та зловживання довірою.

7. Зіставлення правових висновків оскарженого та порівнюваного судових рішень свідчить про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.

Отже, правова оцінка фактичної та юридичної підстав кваліфікації діянь, які інкриміновані ОСОБА_1, дають підстави визнати, що касаційний суд в оспореному рішенні неправильно погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо перекваліфікації дій ОСОБА_1 з частини другої статті 289 КК (2341-14) на частину другу статті 190 КК (2341-14) .

Зазначене дає підстави вважати, що оспорену ухвалу належить скасувати з направленням справи на касаційний розгляд, оскільки Суд, з огляду на те, що у відкритті касаційного провадження було відмовлено, процесуально позбавлений можливості скасувати й рішення апеляційного суду, який першим допустив помилку у правозастосуванні.

Керуючись статтями 453, 454, 455 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України

заяву заступника Генерального прокурора України Заліска О.І. задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2015 року стосовно ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на касаційний розгляд.

Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 4 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.

Висновок: відповідно до вимог кримінального закону незаконне заволодіння транспортним засобом (пункт 1 примітки до статті 289 КК (2341-14) ) може бути вчинене будь-яким способом, у тому числі шляхом обману або зловживання довірою. Ця норма є спеціальною, а тому має перевагу над загальною нормою, яка, зокрема, міститься у статті 190 КК (2341-14) .