Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України 

у складі:

головуючого        судді-доповідача Заголдного В.В.,

cуддів:            Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., 

                   Канигіної Г.В., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., 

                   Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., 

                   Редьки А.І., Школярова В.Ф.,

при секретарях:    Тімчинській І.О., Коваленко О.В.,

за участю:         начальника Управління підтримання державного 

                   обвинувачення в суді Генеральної прокуратури 

                   України Курапова М.В.,

                   захисника Шиліна Є.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою захисника Шиліна Є.Ю. про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року щодо ОСОБА_1,

Новокаховський міський суд Херсонської області вироком від 13 червня 2013 року засудив ОСОБА_1, ДАТА_1, такого, що не має судимості, за частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення волі на строк дев'ять років.

ОСОБА_1 засуджено за те, що він 22 жовтня 2011 року приблизно о 21 год. 30 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, поблизу кафе-бару ПП "Матяш", АДРЕСА_1, під час сварки з ОСОБА_2, яка виникла на грунті особистих неприязних стосунків, діючи з прямим умислом на позбавлення життя, завдав останньому удар ножем у життєво важливий орган - шию, внаслідок чого 23 жовтня 2011 року настала смерть потерпілого.

Апеляційний суд Херсонської області ухвалою від 24 грудня 2013 року вирок щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

Касаційний суд - колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - за наслідками перегляду ухвалою від 19 березня 2015 року зазначені судові рішення щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

Приводом для перегляду справи Верховним Судом України стала заява захисника Шиліна Є.Ю., а підставами - твердження в заяві про неоднакове застосування касаційним судом однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень. На думку захисника, засуджений ОСОБА_1 не мав би нести відповідальність за інкриміноване йому діяння, передбачене частиною першою статті 115 КК, оскільки потерпілий ОСОБА_2 першим почав завдавати ОСОБА_1 тілесні ушкодження, наявність яких стверджується висновками судово-медичного освідування. А тому захисник вважає, що ОСОБА_1 вчинив умисне вбивство ОСОБА_2 при перевищенні меж необхідної оборони.

Також захисник вказує на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої Кримінальним процесуальним кодексом України (4651-17) (далі- КПК (4651-17) ), що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень. Захисник стверджує, що, скасовуючи вирок суду першої інстанції від 12 липня 2012 року апеляційний суд у своїй ухвалі від 4 вересня 2012 року зазначив, що місцевим судом необгрунтовано взято до уваги показання одних свідків та відкинуто показання інших свідків, не усунуто суперечності в показаннях свідків, під час судового засідання не повністю було встановлено та відтворено події, під час яких вчинено злочин. Проте місцевий суд, розглядаючи справу в порядку статті 375 КПК України 1960 року, не виконав вказівки суду апеляційної інстанції.

Апеляційний суд, розглядаючи апеляції захисника і засудженого, не звернув уваги на допущені судом першої інстанції порушення та, по суті, залишив поза увагою основний довід апеляції й не дав на нього вичерпної відповіді.

Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу щодо ОСОБА_1, не виявив порушень частини сьомої статті 374 та статті 377 КПК, оскільки місцевим судом не було дотримано вказівок апеляційного суду, які є обов'язковими при повторному розгляді справи, а в ухвалі апеляційного суду неспростовано всіх доводів апеляцій захисника і засудженого.

Як приклад неоднакового правозастосування захисник посилається на ухвалу касаційного суду від 13 березня 2007 року, зі змісту якої видно, що вироком місцевого суду особу засуджено за частиною першою статті 115 КК, за те, що вона, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, у ході конфлікту чоловік завдав сину удар дошкою по голові, засуджена спробувала зупинити чоловіка, а той намагався вдарити її пляшкою по голові, захищаючись, вона схопила зі столу ножа, яким завдала потерпілому один удар у груди, від якого той помер.

Апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, перекваліфікував дії вказаної особи з частини першої статті 115 на статтю 118 КК, оскільки потерпілий першим почав завдавати удари синові та засудженій, а остання, завдаючи удар чоловікові ножем, захищала себе від наявного, протиправного і суспільно небезпечного посягання з його боку, але застосувала таку зброю і заподіяла таку шкоду потерпілому, які явно не відповідали небезпечності посягання та обстановці злочину, тобто вчинила умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішенням від 1 грудня 2011 року скасував ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА 6 у зв'язку з тим, що суд першої інстанції, при призначенні покарання, не виконав вказівки апеляційного суду, які є обов'язковими при повторному розгляді справи. Крім того, зміст ухвали суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 377 КПК через не спростування всіх доводів та не наведення достатніх підстав, з яких апеляції залишені без задоволення.

У заяві, захисник Шилін Є.Ю. просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року щодо ОСОБА_1, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України (далі - Суд) заслухала суддю-доповідача, пояснення захисника Шиліна Є.Ю., який підтримав заяву, прокурора Курапова М.В. про безпідставність доводів заяви, перевірила матеріали кримінальної справи та матеріали, додані до заяви, обговорила доводи заяви і дійшла висновку про таке.

Кримінальну справу про перегляд рішення суду касаційної інстанції за заявою захисника Шиліна Є.Ю. допущено до провадження Суду в порядку, передбаченому главою 33 КПК (4651-17) , з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, та з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої цим Кодексом, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень (пункти 1, 2 статті 445 КПК).

Предметом перегляду цієї справи є неоднакове застосування судом касаційної інстанції норми закону про кримінальну відповідальність за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.

У своїй практиці Суд уже неодноразово висловлював свою позицію з цього питання у правозастосуванні (справи № 5-12 кс 14, № 5-27 кс 14, № 5-29 кс 14, № 5-34 кс 14).

Суд зазначає, що закріплене в статті 36 КК право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (частина третя статті 27 Конституції України).

Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров'я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Повертаючись до справи, що розглядається, Суд убачає, що конфлікт у барі спровокував засуджений ОСОБА_1. Коли ОСОБА_3 відмовили в продажу пива в барі, пояснивши, що бар замовлено для святкування дня народження і він не працює, то ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 знову зайшли до бару і наполягали, щоб їм продали пиво та каву. Коли до вказаних осіб підійшли ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які святкували день народження, і попросили їх вийти з приміщення бару, то ОСОБА_1 і ОСОБА_3 почали розмовляти з ними на підвищених тонах, при цьому засуджений дістав ножа та тримаючи його в руці, сказав, що все можна вирішити по-іншому. Коли ОСОБА_4 і потерпілому ОСОБА_2 вдалося вивести ОСОБА_1 на вулицю, то між потерпілим і засудженим виникла бійка, в ході якої останній завдав ОСОБА_2 удару ножем в шию, після чого втік.

Такі обставини дають підстави для висновку, що ОСОБА_1 не перебував у стані необхідної оборони, бо не зазнавав суспільно небезпечного посягання з боку ОСОБА_2. Намір ОСОБА_1 вчинити розправу над ОСОБА_2 домінував під час бійки і був визначальним мотивом завдання удару потерпілому ножем у життєво важливий орган - шию.

Поєднання обставин, обстановки та умов, за яких було вчинено вбивство ОСОБА_2, давало суду касаційної інстанції підстави вважати, що його вчинення цього злочину було викликано бажанням ОСОБА_1 вчинити розправу над потерпілим. Сукупність таких обставин виключає кваліфікацію умисного вбивства в стані необхідної оборони.

У рішенні, наданому для порівняння, фактичні обставини суспільно небезпечного діяння подібні за окремими елементами складу злочину, вчиненого ОСОБА_1, однак не уподібнюють фактичні обставини цих діянь настільки, щоб визнавати їх однаковими (тотожними) і робити висновок про помилку у виборі та неоднаковому застосуванні однієї і тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність. Зміст (характер) фактичних обставин справи в сукупності визначав застосування відповідної кримінально-правової оцінки кожного із зазначених діянь.

Так, у рішенні наданому для порівняння, встановлено, що чоловік засудженої завдав сину удар дошкою по голові, а коли жінка спробувала заступитися за сина, то потерпілий намагався також вдарити її пляшкою по голові й тільки після цього засуджена застосувала ніж.

Оскільки ознаки складу злочину суспільно небезпечного діяння, вчиненого ОСОБА_1, сумісні з ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК, вони й отримали за цією нормою кримінально-правову оцінку (кваліфіковані) в оспореному рішенні. Вважати, що суд касаційної інстанції допустив неоднакове застосування однієї і тієї самої норми закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, підстав немає.

Що стосується тверджень захисника Шиліна Є.Ю. про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої КПК (4651-17) , що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, (тобто пункту 2 статті 445 КПК), то Суд дійшов наступного висновку.

Пункт 2 статті 445 КПК було викладено в новій редакції згідно із Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) (далі - Закон № 192-VIII (192-19) ), який набрав чинності 28 березня 2015 року.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Які саме суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили, визначає кримінальне законодавство.

Кримінально процесуальним законодавством визначається порядок провадження в кримінальних справах, тобто порядок вчинення процесуальних дій і прийняття кримінальних процесуальних рішень.

На відміну від кримінального матеріального закону, новий кримінальний процесуальний закон не має зворотної дії навіть у тих випадках, коли його правила є більш сприятливими для учасників кримінального провадження. Це положення випливає з частини першої статті 5 КПК, відповідно до якої процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Таким чином, за загальним правилом, пункт 2 статті 445 КПК у редакції Закону № 192-VIII (192-19) належить застосувати з дати набрання цим Законом (192-19) чинності. Тобто предметом перегляду Суду із зазначеної підстави можуть бути лише ухвали суду касаційної інстанції, постановлені 28 березня 2015 року й пізніше.

На момент постановлення 19 березня 2015 року оскаржуваної ухвали суду касаційної інстанції щодо ОСОБА_1 стаття 445 КПК не передбачала такої підстави для перегляду Судом судових рішень, що набрали законної сили, як неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої цим Кодексом, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.

Право на звернення до Суду про перегляд судових рішень із зазначеної підстави виникло з дня набрання чинності 28 березня 2015 року Закону № 192-VIII (192-19) . А тому, оскільки ухвалу касаційного суду щодо ОСОБА_1, про перегляд якої заявляє клопотання захисник Шилін Є.Ю., постановлено 19 березня 2015 року, відсутні підстави, передбачені пунктом 2 статті 445 КПК, для перегляду вказаного судового рішення Судом.

Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, заяву не може бути задоволено.

Керуючись статтями 453, 454, 456 Кримінального процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України,

Відмовити в задоволенні заяви захисника Шиліна Є.Ю.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 4 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.

У цій справі більшість проголосувала за відмову в задоволенні заяви в частині доводів стосовно неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої кримінальним процесуальним законом, у зв'язку з тим, що оскаржене рішення суду касаційної інстанції від 19 березня 2015 року не може бути предметом перегляду Верховного Суду України на підставі пункту 2 частини 1 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) (далі - Закон № 192-VIII (192-19) ), який набрав чинності 28 березня 2015 року.

Мотивуючи своє рішення, Судова палата послалась на відсутність дії в часі кримінального процесуального закону навіть у випадках, коли його правила є більш сприятливими для учасників провадження (згідно зі статтею 58 Конституції України та статтею 5 КПК) та вказала, що пункт 2 частини 1 статті 445 КПК підлягає застосуванню з дня набрання чинності Законом № 192-VIII (192-19) , із чого зробила висновок, що предметом перегляду Верховного Суду України із зазначеної підстави можуть бути лише ухвали суду касаційної інстанції, постановлені 28 березня 2015 року і пізніше.

Також Судова палата нагадала про відсутність на момент постановлення оскарженого судового рішення (19 березня 2015 року) у статті 445 КПК такої підстави для перегляду як неоднакове застосування судом касаційної інстанції норми права, передбаченої КПК (4651-17) , і про виникнення права на звернення про перегляд судових рішень на цій підставі з дня набрання чинності Законом № 192-VIII (192-19) 28 березня 2015 року, та дійшла висновку про відсутність передбачених пунктом 2 частини 1 статті 445 КПК підстав для перегляду оскарженого судового рішення у зв'язку з тим, що його постановлено 19 березня 2015 року.

Не поділяючи точку зору більшості Судової палати, вважаю за необхідне вказати наступне.

Дійсно, згідно зі статтею 5 КПК, процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями КПК (4651-17) , чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Положення пункту 2 частини 1 статті 445 КПК встановлюють одну з підстав для перегляду судових рішень Верховним Судом України, відтак згідно з ними, в розумінні статті 5 КПК, здійснюється подання заяви про перегляд судового рішення та ухвалюється постанова за наслідками розгляду справи. Тож зворотна дія в часі цієї норми означала би поширення її правил саме на такі дії та рішення, які було виконано та/або прийнято до набрання нею чинності.

Що стосується предмета перегляду Верховного Суду України, то ним є судові рішення нижчих інстанцій, які відповідають критеріям глави 33 КПК (4651-17) , їх відображено в інших її нормах - в абзаці першому частини 1 статті 445 (судові рішення, що набрали законної сили), в частині 1 статті 446 КПК (судове рішення після його перегляду в касаційному порядку), в частині 4 статті 446 (ухвали суду касаційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі). Натомість пункт 2 частини 1 статті 445 КПК стосується іншого аспекту провадження у Верховному Суді України - підстав для перегляду судових рішень, які є предметом цього перегляду.

Відтак, висновок Судової палати про взаємозв'язок положень пункту 2 частини 1 статті 445 КПК із датою постановлення оскаржуваного судового рішення (ухвали суду касаційної інстанції) вважаю безпідставним.

Слід зазначити, що випадки, на які не поширюється дія Закону № 192-VIII (192-19) , визначені в його Прикінцевих та перехідних положеннях, а саме:

"1) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом;

2) заяви, що надійшли до Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, переглядаються у порядку, що діяв на день їх надходження."

Згідно з Конституцією України (254к/96-ВР) , зміст і спрямованість діяльності нашої держави визначають права і свободи людини та їх гарантії, а не захист суду від процесуальних наслідків постановлення ним незаконного судового рішення. Вимоги до судових рішень зафіксовано у статті 370 КПК - це законність, обґрунтованість і вмотивованість, і вони стосуються ухвалення судових рішень за будь-якою процедурою в порядку кримінального судочинства. Держава не може захищати судове рішення від перегляду його в установленому порядку, а незаконне судове рішення - від можливості скасування його судом вищої інстанції за правилами відповідного провадження. Положення ж статті 445 КПК встановлюють особливі підстави для перегляду незаконного судового рішення з метою виправлення серйозних судових помилок.

Підсумовуючи наведене, я не погоджуюся з думкою більшості Судової палати і вважаю, що обмеження у праві на перегляд справи судом найвищої інстанції громадян, які оскаржують судове рішення, ухвалене до 28 березня 2015 року, суперечить засадам кримінального провадження, конституційним нормам та гарантіям пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.