Про службове пыдроблення - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою засудженого ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2013 року щодо ОСОБА_1,

вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 9 листопада 2012 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, засуджено за частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК) до штрафу в розмірі 850 грн, частиною третьою статті 212 КК до штрафу в розмірі 100 000 грн. На підставі статті 70 КК ОСОБА_1 остаточно визначено штраф у розмірі 100 000 грн.

Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 19 лютого 2013 року вирок щодо ОСОБА_1 у частині призначення покарання скасував і постановив новий вирок, яким засудженому призначено за частиною першою статті 366 КК штраф у розмірі 850 грн, частиною третьою статті 212 КК штраф у розмірі 4 658 344 грн із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарськими функціями, на строк два роки з конфіскацією 1/2 частини майна, яке є власністю засудженого. На підставі статті 70 КК ОСОБА_1 остаточно визначено штраф у розмірі 4 658 344 грн із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарськими функціями, на строк два роки з конфіскацією 1/2 частини майна, яке є власністю засудженого.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 3 грудня 2013 року в порядку статті 395 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 (1001-05) року) вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 змінила. На підставі статей 49, 74 КК звільнила засудженого від покарання, призначеного за частиною першою статті 366 КК, у зв'язку із закінченням строків давності та визнала вважати його засудженим за частиною третьою статті 212 КК до штрафу в розмірі 4 658 344 грн із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарськими функціями, на строк два роки з конфіскацією 1/2 частини майна, яке є його власністю.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, будучи директором приватного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_2, у період із першого кварталу 2009 року по другий квартал 2010 року всупереч вимогам пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/ 94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" та підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" шляхом службового підроблення завищив валові витрати і податковий кредит, оформив безтоварні операції з придбання товарно-матеріальних цінностей і в такий спосіб ухилився від сплати податку на прибуток та податку на додану вартість на загальну суму 4 658 344 грн.

У заяві про перегляд справи Верховним Судом України засуджений ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2013 року, а справу направити на новий касаційний розгляд. Зазначає, що касаційний суд неоднаково застосував одні й ті самі норми закону про кримінальну відповідальність з питань дії закону в часі. На його думку, за вчинений ним у період з першого кварталу 2009 року по другий квартал 2010 року злочин, передбачений частиною третьою статті 212 КК, розмір штрафу повинен призначатися відповідно до санкції цієї статті в редакції Закону України від 15 листопада 2011 року № 4025-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності" (4025-17) (далі - Закон № 4025-VI (4025-17) ) без врахування положень частини другої статті 53 КК в редакції цього Закону (4025-17) про те, що за вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої злочином.

На обґрунтування наявності підстав неоднаковості у правозастосуванні засуджений послався на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 липня 2014 року, в якій зроблено висновок щодо призначення штрафу за частиною третьою статті 212 КК у редакції Закону № 4025-VI (4025-17) без урахування положень частини другої статті 53 КК в редакції цього Закону (4025-17) .

Як на приклад неоднакового застосування норм кримінального закону засуджений посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 липня 2014 року, якою скасовано ухвалу Апеляційного суду міста Києва і направлено справу на новий апеляційний розгляд, в тому числі у зв'язку із порушенням статті 5 КК та призначенням засудженому покарання за частиною третьою статті 212 КК в редакції, яка не підлягала застосуванню.

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 також додав постанову Верховного Суду України від 22 травня 2014 року, в якій викладено правовий висновок щодо дії кримінального закону в часі у частині призначення покарання у виді штрафу та його розміру особі, яка вчинила злочин, передбачений частиною третьою статті 212 КК, до набрання чинності Законом № 4025-VI (4025-17) , а засуджується після набрання ним законної сили.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України (далі - Суд) заслухала суддю-доповідача, захисника на підтримку доводів заяви, прокурора, який заперечував проти задоволення заяви з огляду на відсутність бази для порівняння, перевірила матеріали кримінальної справи та матеріали, додані до заяви, обговоривши зазначені в ній доводи, дійшла висновку про таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 400-12 КПК 1960 року підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Предметом перегляду є неоднакове застосування судом касаційної інстанції зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі.

Вирішуючи питання наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 5 КК, Суд вважає, що надані для порівняння ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 липня 2014 року та постанова Верховного Суду України від 22 травня 2014 року не можуть бути підставою для перегляду оспорюваного рішення, оскільки першою з них скасовано ухвалу апеляційного суду і справу направлено на новий апеляційний розгляд без правозастосовного висновку щодо частини третьої статті 212 КК, а друга -

за своєю правовою природою не є рішенням касаційного суду.

В аспекті положень пункту 1 частини першої статті 400-12 КПК (4651-17) для порівняння з оспореним рішенням може використовуватись ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 липня 2014 року щодо ОСОБИ_6, в якій суспільно небезпечні діяння є подібними до тих, щодо яких постановлена оскаржувана ухвала, а одні й ті самі норми закону про кримінальну відповідальність щодо цих діянь застосовані по-різному.

У зазначеній ухвалі зроблено висновок про правильність рішення суду апеляційної інстанції, який з огляду на частину третю статті 5 КК знизив розмір призначеного ОСОБА_6 покарання у виді штрафу до межі санкції частини третьої статті 212 КК у редакції Закону № 4025-VI (4025-17) без урахування положень частини другої статті 53 КК у редакції цього Закону (4025-17) про те, що за вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої злочином, оскільки злочин ОСОБА_6 вчинила до набрання чинності цим Законом (4025-17) .

Водночас в оспорюваній ухвалі суд касаційної інстанції визнав законним рішення апеляційного суду про призначення ОСОБА_1 основного покарання у виді штрафу в розмірі заподіяної шкоди за злочин, передбачений частиною третьою статті 212 КК, учинений ним до 17 січня 2012 року (день набрання чинності Законом № 4025-VI (4025-17) ).

Зіставлення правових висновків оскарженого та порівнюваного судових рішень дає підстави зробити висновок про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Висновок про правильне застосування норми кримінального закону з приводу порушеного у заяві питання викладено у рішенні Суду в справі № 5-6 кс 14.

Відповідно до цього висновку при вирішенні питання про караність діяння (у частині основного покарання), передбаченого частиною третьою статті 212 КК, вчиненого особою до набрання чинності Законом № 4025-VI (4025-17) , слід керуватись положеннями частини третьої статті 5 цього Кодексу і визначатись у межах санкції частини третьої статті 212 КК у редакції Закону № 4025-VI (4025-17) з урахуванням положень частини другої статті 53 КК у редакції, що діяла на момент вчинення злочину.

Нормативне тлумачення положень статті 5 КК у системному зв'язку з положеннями статті 53 КК у редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 4025-VI (4025-17) , і конкретним змістом фактичних обставин справи, а також правильність практики застосування цих норм у контексті інших подібних фактичних обставин справи переконують у помилковості висновків суду касаційної інстанції, який погодився з правозастосуванням частини третьої статті 212 КК у редакції Закону № 4025-VI (4025-17) без урахування положень частини другої статті 53 КК у редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 4025-VI (4025-17) , і, водночас, зобов'язують скасувати це рішення як незаконне та направити справу на новий касаційний розгляд.

Новий касаційний розгляд справи має бути здійснений відповідно до чинного законодавства.

Керуючись пунктом 15 Розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України 2012 (4651-17) року, статтями 400-12, 400-20, 400-21, 400-22 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

заяву засудженого ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2013 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.