Про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - Текст документа

Як установив суд, ОСОБА_1.1 23 грудня 2008 року приблизно о 17 год. 00 хв., перебуваючи в будинку ІНФОРМАЦІЯ_2, на ґрунті виниклих неприязних відносин під час сварки, не будучи позбавленою можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, перебуваючи в стані вираженої емоційної напруги, викликаної психотравмуючою ситуацією, умисно, з метою вбивства завдала кухонним ножем удару в ліву половину грудної клітки ОСОБА_3, спричинивши йому тілесні ушкодження у виді колото-різаного поранення лівої половини грудної клітки з пошкодженням міжреберних м'язів 6-7-го міжребер'я лівої половини грудної клітки, ушкодження навколосерцевої сорочки та серця, супроводжуваного крововтратою і тампонадою серця кров'ю, крововиливом у серцеву сорочку та ліву плевральну порожнину серцевої сорочки, від яких ОСОБА_3 протягом кількох хвилин помер на місці події.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 13 березня 2013 року вказаний вирок залишено без зміни.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2013 року вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 8 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 13 березня 2013 року залишено без змін.

У заяві захисник ОСОБА_2.1 порушує питання про перегляд вказаної ухвали суду касаційної інстанції щодо ОСОБА_1.1 з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. Захисник стверджує, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ як суд касаційної інстанції безпідставно погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо кваліфікації дій ОСОБА_1.1 за частиною першою статті 115 КК (2341-14) як умисного вбивства, оскільки, на її думку, ОСОБА_1.1 скоїла умисне вбивство ОСОБА_3, перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання, а тому дії засудженої мають бути кваліфіковані за статтею 116 КК (2341-14) .

На обґрунтування такого твердження захисник ОСОБА_2.1 посилається на отримані з Єдиного державного реєстру судових рішень і долучені нею до заяви копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 серпня 2011 року та 30 жовтня 2012 рокузміст яких, на її думку, свідчить про те, що при постановленні цих судових рішень суд касаційної інстанції правильно застосував кримінальний закон, а саме: в одному випадку погодився з висновком апеляційного суду про перекваліфікацію дій засудженої з частини першої статті 115 КК (2341-14) на статтю 116 КК (2341-14) (ухвала від 30 жовтня 2012 року), а в іншому -- сам перекваліфікував дії засудженої особи з частини першої статті 115 КК (2341-14) на статтю 116 КК (2341-14) . Вважає, що як в оскаржуваному рішенні, так і в наданих для порівняння судових рішеннях йдеться про подібні суспільно небезпечні діяння, до яких суд касаційної інстанції неоднаково застосував одні й ті самі норми кримінального закону.

На підставі наведеного захисник ОСОБА_2.1 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_1.1, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала доповідь судді, пояснення прокурора провідсутність підстав для задоволення заяви, перевірила матеріаликримінальноїсправита матеріали провадження за заявою захисника ОСОБА_2.1, проаналізувала висновок члена Науково-консультативної ради при Верховному Суді України, обговорила доводизаявита дійшла висновку про таке.

Порівняння суспільно небезпечних діянь оспореного рішення від 1 жовтня 2013 року і порівнюваних рішень суду касаційної інстанції від 11 серпня 2011 року та від 30 жовтня 2012 року свідчить про їх певну подібність за окремими спільними рисами, зокрема, за об'єктом посягання - життя іншої людини, суб'єктом злочину - осудна особа, яка досягла 14 років, за суб'єктивною стороною, яка характеризується виною у формі умислу, такими ознаками об'єктивної сторони у порівнянні з рішенням від 30 жовтня 2012 року, як спосіб, знаряддя злочину, характер і локалізація поранень. Водночас ці діяння отримали різну кримінально-правову оцінку: в оспореному рішенні - за частиною першою статті 115 КК (2341-14) , а в порівнюваних - за статтею 116 КК (2341-14) . Така обставина, відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 400№І Кримінально-процесуального кодексу України 1960 (1003-05) року (далі - КПК 1960 року), дає підстави Верховному Суду України розглянути заяву захисника ОСОБА_2.1, вирішити питання щодо законності прийнятого стосовно ОСОБА_1.1 оспореного рішення і визначити відмінності між нормами закону про кримінальну відповідальність, передбачені частиною першою статті 115 і статтею 116 КК (2341-14) .

За змістом положень статті 400№№, пункту 1 частини першої статті 400№І, частини першої статті 400І№ КПК 1960 року (1003-05) перегляд оспореного рішення провадиться з огляду на ті фактичні обставини справи, які були встановлені та визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій та з якими погодився суд касаційної інстанції.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 (v0002700-03) «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», суб'єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачено статтями 116 і 123 КК (2341-14) , характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Необхідною умовою кваліфікації дій винного за зазначеними статтями є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого. Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень або побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб.

Наведене свідчить про те, що розмежування умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині (частина перша статті 115 КК (2341-14) ) від умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (стаття 116 КК (2341-14) ), здійснюється як за об'єктивною, так і суб'єктивною стороною цих злочинів, зокрема, встановленням таких особливостей, характерних для злочину, передбаченого статтею 116 КК (2341-14) , як те, що суспільно небезпечне діяння особи спровоковане протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого; що суб'єктивна сторона складу цього злочину характеризується особливим емоційним станом суб'єкта - його душевним хвилюванням, яке значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними, а умисел на позбавлення життя потерпілого виникає раптово і реалізується негайно.

У кримінальній справі, в якій заперечується рішення суду касаційної інстанції, встановлено, що ОСОБА_1.1 та ОСОБА_3 познайомились у жовтні 2007 року у м. Гайсині. З листопада 2007 року по лютий 2008 року проживали разом як подружжя у ІНФОРМАЦІЯ_2 у будинку матері засудженої ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу. 29 липня 2008 року у ОСОБА_1.1 народився син ОСОБА_5, батьком якого у свідоцтві про народження записаний ОСОБА_3, який за життя визнавав вказану новонароджену дитину своїм сином. У період з лютого 2008 року до дня смерті 23 грудня 2008 року між ОСОБА_1.1 та ОСОБА_3 на ґрунті ревнощів періодично виникали сварки. Після народження дитини ОСОБА_3 приїжджав провідувати свого малолітнього сина, який проживав зі своєю матір'ю ОСОБА_1.1 по ІНФОРМАЦІЯ_2. 23 грудня 2008 року в денний час ОСОБА_3 в черговий раз приїхав провідати сина в ІНФОРМАЦІЯ_2. Перебуваючи у будинку, ОСОБА_3 попросив ОСОБА_1.1 дати йому чай, що та і зробила. Потім ОСОБА_3 попросив ОСОБА_1.1 поцілувати його, але вона відмовила. Після цього ОСОБА_3 у присутності ОСОБА_1.1 зателефонував своїй знайомій на ім'я Ольга і почав домовлятися з нею про зустріч. ОСОБА_1.1 образилась на таку поведінку ОСОБА_3 і попросила його негайно залишити будинок, позичивши йому 5 гривень на проїзд. У суперечку втрутилась мати засудженої - ОСОБА_4. Між нею та ОСОБА_3 почалася сварка, в процесі якої останній лаявся, штовхав її, пошкодив їй футболку. Цей конфлікт відбувався у присутності ОСОБА_1.1, яка тримала на руках дитину. Далі, коли ОСОБА_4 вийшла на веранду, щоб попросити свого сина ОСОБА_6.1 викликати міліцію, засуджена ОСОБА_1.1, поклавши сина на ліжко, зайшла до кухні, де взяла кухонний ніж, і тримаючи його у правій руці, підійшла до ОСОБА_3, який стояв обличчям до неї у дверному отворі між кухнею і передпокоєм, та, діючи умисно, з метою вбивства завдала кухонним ножем зверху вниз справа наліво удар у ліву половину грудної клітки ОСОБА_3, спричинивши пошкодження серця, від якого ОСОБА_3 помер на місці події.

Таким чином, встановлені судом фактичні обставини даної кримінальної справи не підтверджують того, що дії ОСОБА_1.1 щодо ОСОБА_3 виникли внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого щодо засудженої, були раптовими та зумовленими її безпосередньою реакцією на дії потерпілого, тобто відбувались без розриву в часі між обставинами, які викликали у неї стан вираженої емоційної напруги, і подальшим вбивством.

За таких обставин, враховуючи встановлений судом характер взаємовідносин між засудженою та потерпілим, ретельне дослідження судом обставин розвитку подій 23 грудня 2008 року, дані двох стаціонарних судових психолого-психіатричних експертиз, зокрема щодо індивідуально-психологічних особливостей ОСОБА_1.1 (таких як ранимість, вразливість, чутливість, схильність до застрявання на психотравмуючих ситуаціях з невмінням своєчасно на них відреагувати), які зумовили перебування засудженої під час подій у стані вираженої емоційної напруги, ступінь якої не досягав такого рівня, який позбавляв засуджену можливості усвідомлювати реальний зміст власних дій, повною мірою керувати ними та передбачати їх наслідки, дії ОСОБА_1.1 обґрунтовано отримали юридичну оцінку за частиною першою статті 115 КК (2341-14) .

В ухвалах судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 серпня 2011 року та від 30 жовтня 2012 року фактичні обставини суспільно небезпечних діянь, щодо яких ухвалені ці рішення, подібні за окремими елементами складу злочину з обставинами діяння, вчиненого ОСОБА_1.1, однак слушно отримали інакшу кримінально-правову кваліфікацію, а саме за статтею 116 КК (2341-14) .

Так, у справі щодо ОСОБИ 6 (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 серпня 2011 року) встановлено, що ситуація, яка передувала вчиненню злочину, супроводжувалася систематичністю знущань ОСОБИ 7 над ОСОБОЮ 6, про що знали всі оточуючі, у зв'язку з чим остання неодноразово зверталася до міліції. ОСОБА 6 зазнала психологічних страждань, відчувала приниження честі й гідності, образу, емоційне спустошення, що сприяло тривалому накопиченню у засудженої негативних емоційних переживань, а в день скоєння злочину знов зазнала знущань з боку ОСОБИ 7, була фізично та емоційно виснаженою. Все це в сукупності сприяло досягненню в ОСОБИ 6 максимуму емоційної напруги, яка спричинила протиправні дії щодо ОСОБИ 7 як суб'єкта, який постійно чинив психологічне та фізичне знущання над нею.

У справі щодо ОСОБИ 1 (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2012 року) встановлено, що під час сварки зі своїм нетверезим співмешканцем ОСОБОЮ 2, що виникла на ґрунті особистих неприязних стосунків, у відповідь на його численні тяжкі словесні образи щодо неї, її матері, яка страждала на онкологічну хворобу, та малолітньої дитини від попереднього шлюбу, побиття й намагання задушити її, вона, перебуваючи на кухні, ножем, яким різала ковбасу, завдала удару в груди потерпілому, тобто реакція засудженої на дії потерпілого була миттєвою, без розриву в часі.

Зіставлення фактичних обставин оспорюваного та порівнюваних суспільно небезпечних діянь в обсягах, установлених в судових рішеннях, не дає підстав вважати, що до діяння ОСОБА_1.1 належало застосувати норму статті 116 КК (2341-14) , а не норму частини першої статті 115 КК (2341-14) . У свою чергу, ці висновки спростовують твердження у заяві про наявність неоднакового застосування однієї і тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність (статті 116 КК (2341-14) ) в подібних суспільно небезпечних діяннях.