Про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - Текст документа

розглянула кримінальну справу щодо засудженого ОСОБА_4 за заявою потерпілої ОСОБА_2 про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2013 року та

Вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 лютого 2013 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, такого, що не має судимості, засуджено за частиною другою статті 15, пунктом 1 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) із застосуванням статті 69 цього Кодексу до позбавлення волі на строк сім років.

Суд визнав ОСОБА_4 винуватим у тому, що він 9 листопада 2012 року приблизно о 9 год. ранку на подвір'ї власного господарства, що на вул. ІНФОРМАЦІЯ_2, під час сварки з ревнощів зі своєю дружиною ОСОБА_2 з метою умисного вбивства схопив двоствольну мисливську рушницю ІЖ-54, спорядив її набоями і з п'яти - шести метрової відстані вистрілив дружині в спину. Як тільки потерпіла впала, він одразу ж вистрілив у шию брату дружини - ОСОБА_3. Проте злочин не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі.

Апеляційний суд Чернігівської області скасував вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_4 покарання і 23 травня 2013 року постановив свій вирок, яким призначив засудженому за частиною другою статті 15, пунктом 1 частини другої статті 115 КК позбавлення волі на строк десять років.

Касаційний суд - колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України - ухвалою від 12 грудня 2013 року зазначений вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_4 залишив без змін.

У заяві потерпіла ОСОБА_2 просить скасувати ухвали суду касаційної інстанції від 12 грудня 2013 року, а справу направити на новий касаційний розгляд. Стверджує про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. Вважає, що ОСОБА_4 не мав умислу на позбавлення життя потерпілих, і це виключає кваліфікацію його дій за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 15, пунктом 1 частини другої статті 115 (замах на вбивство двох і більше осіб).

На обґрунтування заяви потерпіла ОСОБА_2 надала ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 вересня 2008 року щодо ОСОБА_1. У тій справі касаційний суд перекваліфікував дії ОСОБА_1 з частини другої статті 15, частини першої статті 115 та частини другої статті 15, пункту 13 частини другої статті 115 КК на частину першу статті 121 КК.

Наполягає на порівнянні оспореного рішення касаційної інстанції з ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України від 5 листопада 2013 року щодо ОСОБА_5, якою теж перекваліфіковано дії засудженого з частини першої статті 15, частини першої статті 115 КК на частину першу статті 121 КК, оскільки останній діяв з непрямим умислом.

Заявниця стверджує, що фактичні обставини діянь винуватих, про які йдеться в обох порівнюваних рішеннях, подібні до фактичних даних, поставлених у провину ОСОБА_4, однак в оскарженому рішенні вони отримали протилежну кримінально-правову оцінку. Такі розбіжності, на її думку, вказують на неоднакове правозастосування норм закону про кримінальну відповідальність і мають бути усунуті.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, пояснення представника потерпілої про необхідність задоволення заяви з наведених у ній мотивів, прокурора, який заперечував проти задоволення заяви у зв'язку з відсутністю обставин, які підтверджують неоднакове застосування норми закону України про кримінальну відповідальність, дослідила матеріали кримінальної справи і матеріали провадження, обговорила вимоги заяви та дійшла висновку про таке.

Кримінальна справа про перегляд рішення суду касаційної інстанції за заявою потерпілої ОСОБА_2 допущена до провадження Верховного Суду України (далі - Суд) в порядку, визначеному статтею 451 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) і розглядається з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 445 цього Кодексу.

Питання щодо виявлення підстави для перегляду судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 445 КПК, обумовлюється виключно встановленими судом обставинами, які зазначені у судовому рішенні, що набрало законної сили.

Розмежування окремих стадій у кримінальному законодавстві проводиться, як правило, за об'єктивними властивостями діяння, залежно від змісту і характеру вчинюваних діянь, з урахуванням тієї ролі, яку вони відігравали в реалізації умислу. Замахом закон визнає діяння, яке безпосередньо спрямоване на вчинення злочину. Замах - це кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, і тому воно мислимо як акт, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Ціль досягнення суспільно небезпечного результату - конструктивний елемент попередньої злочинної діяльності, в тому числі і замаху. Таким чином, наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони були включені в ціль його діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла і вчиняти замах на їх досягнення. На цих позиціях стоїть і судова практика.

Відповідно до частини першої статті 15 КК та положень пунктів 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" (v0002700-03) замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом (коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) дії (бездіяльності), безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Вирішуючи питання про те, з прямим чи непрямим умислом діяв винуватий (спрямованість умислу винуватого), необхідно зважати на сукупність всіх обставин вчиненого діяння і враховувати не тільки поведінку винуватого до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, характер поранень (поранення життєво важливих органів), заподіяних потерпілим, а й спосіб вчинення злочину, засоби і знаряддя злочину.

Слід мати на увазі, що спосіб відображає насамперед причинний зв'язок між діяннями і наслідками (у матеріальних складах злочину). Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинених діянь.

Про наявність прямого умислу можуть свідчити, зокрема, конкретні діяння винуватого, які завідомо для нього повинні були потягти смерть потерпілого і не привели до смертельного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі.

У кримінальній справі, в якій заперечується правильність правозастосування, встановлено, що подружжя Перепаді тривалий час перебували в конфлікті. Ревнощі ОСОБА_4 до своєї дружини та її небажання миритися, сварку загострили і стали поштовхом до насильства. Для злочину засуджений використав зброю. Будучи професійним мисливцем, він дістав із сейфу свою рушницю ІЖ-54, якою володів майстерно, спорядив її набоями, вийшов на ґанок і майже впритул (з п'яти - шести метрової відстані) прицільно вистрілив у спину дружині; як тільки потерпіла впала, ОСОБА_4 одразу ж, без розриву в часі (одномоментно) зробив другий постріл з близької відстані в шию брату дружини, який з'явився з-за сараю господарства.

Характер, послідовність, рішучість і динамічність дій, вчинених засудженим, його мисливський досвід володіння рушницею, з якої він зробив одномоментні і прицільні постріли в потерпілих, локалізація вогнепальних поранень, механізм їх спричинення, - усе це в сукупності свідчить про те, що ОСОБА_4 мав прямий умисел на позбавлення життя двох потерпілих. Діяння, до якого вдався засуджений, не дають підстав вважати, що він мав намір спричинити потерпілим будь-які тілесні ушкодження, вони (діяння) були завідомо для нього такими, що потягнуть смерть обох потерпілих, і не привели до смертельного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі.

За таких обставин касаційний суд правильно розцінив діяння ОСОБА_4 як закінчений замах на вбивство двох осіб і дійшов обґрунтованого висновку, що за своїми ознаками ці діяння утворюють склад злочину, передбачений частиною другою статті 15, пунктом 1 частини другої статті 115 КК, і виключають їх кваліфікацію за частиною першою статті 121 КК.

Та обставина, що ОСОБА_4 намагався на прохання пораненої дружини викликати медичну допомогу, але не зміг через свій стресовий стан та недосконале володіння мобільним телефоном, не впливає на правову оцінку його дій. Адже встановлено, що замість надання допомоги потерпілим, засуджений фактично втік з місця події і зачинився в хаті.

Слід ураховувати, що злочинна діяльність при закінченому замаху характеризується тим, що об'єктивно вона є закінченою і суб'єктивно реалізованою - особа зробила все необхідне, щоб здійснити ціль і вчинила всі дії для досягнення злочинного результату.

У цьому випадку вольовий акт уже закінчений, наслідки, які не настали, не змінюють його змісту; особа робить останній крок, за яким закінчується панування над обставинами і свобода вибору.

У судових рішеннях, на які зроблено посилання як на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм закону про кримінальну відповідальність, фактичні обставини кожного із суспільно небезпечних діянь за окремими ознаками схожі на діяння, інкриміноване ОСОБА_4. Ця схожість дещо простежується, зокрема в об'єкті посягання, об'єктивній стороні свого вияву, проте за формою вини різняться - непрямий умисел і саме тому унеможливлюють однакове правозастосування одних і тих самих норм матеріального закону.

Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, підстав для визнання рішення касаційного суду незаконним немає.

Керуючись статтями 445, 454, 456 КПК, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

відмовити у задоволенні заяви потерпілої ОСОБА_2 про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2013 року щодо ОСОБА_4.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім як з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 445 КПК.

Висновок: вирішуючи в справах про злочини проти життя та здоров'я особи питання про те, з прямим чи непрямим умислом діяв винуватий, суд має виходити із сукупності всіх обставин справи й ураховувати не тільки поведінку винуватого, потерпілого і їх взаємостосунки до злочину, під час і після його вчинення, але й спосіб учинення злочину, застосовані засоби і знаряддя, сам характер заподіяних потерпілим поранень. Про наявність саме прямого умислу можуть свідчити, зокрема, діяння винуватого, які завідомо для нього повинні були потягти смерть потерпілих і не призвели до смертельного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі.