Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 3 березня 2011 року справу за касаційною скаргою особи, за заявою якої було порушено кримінальну справу, – ОСОБА_5 на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 31 березня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2010 року,

прокурор Святошинського району м. Києва 9 вересня 2009 року виніс постанову про порушення кримінальної справи за фактом заволодіння шляхом шахрайства 51/100 частини квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_5, та за фактом зловживання службовими особами Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві службовим становищем, за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 364 КК України.

Як убачається з даної постанови, приводом до порушення кримінальної справи були матеріали дослідчої перевірки, проведеної за заявою ОСОБА_5, а підставами – встановлення в ході перевірки достатніх даних, що вказували на наявність у діях службових осіб Святошинського РУ ГУМВС України в

м. Києві ознак злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 364 КК України.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 31 березня 2010 року за скаргою ОСОБА_6 скасована постанова прокурора про порушення кримінальної справи за фактом заволодіння чужим майном шляхом шахрайства та зловживання службовим становищем за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 364 КК України.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2010 року зазначену постанову місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд у зв’язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону. На обґрунтування своєї позиції зазначає, що матеріали дослідчої перевірки містять достатньо підстав для порушення кримінальної справи. Стверджує, що місцевий суд завчасно не повідомив її про день та час слухання справи, у зв’язку з чим вона була позбавлена можливості прийняти участь у судовому засіданні, а суд апеляційної інстанції, незважаючи на її клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю її представника брати участь у розгляді справи, розглянув її апеляцію за її відсутності та відсутності її представника.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали провадження та матеріали, на підставі яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 15 ст. 2368 КПК України, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, суд повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови. А згідно із ч. 2 ст. 94 КПК України, справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.

Як убачається з матеріалів справи, місцевий суд відповідно до вказаних вимог закону, перевіривши наявність приводів та підстав для порушення кримінальної справи і належним чином проаналізувавши з цього приводу матеріали, на підставі яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у цих матеріалах достатніх даних для порушення кримінальної справи за фактом заволодіння чужим майном шляхом шахрайства та зловживання службовим становищем за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 364 КК України.

За таких обставин, викладені у судових рішеннях висновки про те, що кримінальна справа була порушена всупереч вимогам статей 94, 97, 98 КПК України є законними та обґрунтованими.

Що стосується доводів касаційної скарги про порушення процесуальних прав ОСОБА_5 під час розгляду справи як в суді першої, так і апеляційної інстанцій, то вони заслуговують на увагу.

Як убачається з матеріалів справи місцевий суд своєчасно не повідомив ОСОБА_5, як особу, за заявою якої було порушено кримінальну справу, про відкриття провадження за скаргою ОСОБА_6 та про день та час розгляду цієї скарги в суді, а суд апеляційної інстанції безпідставно не задовольнив її клопотання про перенесення розгляду даної справи на інший день, розглянувши апеляцію ОСОБА_5 без її участі та участі її представника.

Це призвело до порушення прав ОСОБА_5, яка була позбавлена можливості брати участь у розгляді справи судом першої та апеляційної інстанцій та скористатися своїми процесуальними правами.

Однак, як убачається з наявних у Верховному Суді України даних, зокрема, згідно з актовим записом про смерть № 22829 від 20 грудня 2010 року, ОСОБА_5 19 грудня 2010 року померла.

За таких обставин, хоча колегія суддів і встановила порушення кримінально-процесуального закону, допущені судом першої та апеляційної інстанцій, проте вважає, що, оскільки відновити ці права ОСОБА_5 у зв’язку з вищенаведеним неможливо, то це не може бути підставою для скасування прийнятих по справі судових рішень.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України та абз. 1 п. 2 розділу ХІІІ Перехідних положень Закону України № 2453 від 7 липня 2010 року "Про судоустрій та статус суддів" (2453-17) , колегія суддів

касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Святошинського районного суду м. Києва від 31 березня 2010 року та хвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2010 року у справі за скаргою ОСОБА_6 на постанову прокурора про порушення кримінальної справи від 9 жовтня 2009 року – б е з з м і н и.