Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні у місті Києві 01 березня 2011 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 01 грудня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 березня 2010 року щодо ОСОБА_4,

зазначеним вироком

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого

засуджено:

- за ч.1 ст. 121 КК України на 5 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки з покладенням обов’язків, передбачених п. п. 2-4 ст. 76 КК України.

Цивільний позов прокурора задоволено й постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь Олександрійського міського комунального лікувально-профілактичного закладу Міська лікарня № 1 м. Олександрії на відшкодування вартості лікування потерпілого ОСОБА_5 1082 грн. 92 коп.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_5 про відшкодування витрат на лікування в сумі 5000 грн. залишено без розгляду.

За вироком суду ОСОБА_4 засуджено за те, що він 16 липня 2009 року близько 22 год., будучи в стані алкогольного сп'яніння, біля магазину "777" по вул. Пролетарська, 29 у м. Олександрія, на ґрунті особистих неприязних стосунків умисно завдав ОСОБА_5 два удари кулаками в обличчя та ногою в тулуб, заподіявши останньому тяжкі тілесні ушкодження у виді перелому двох ребер з ушкодженням легенів і розвитком гемопневмотораксу.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 березня 2010 року вирок щодо ОСОБА_4 залишено без зміни.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, не оспорюючи висновків судів про доведеність винуватості ОСОБА_4, правильності кваліфікації його дій за ч.1 ст. 121 КК України та призначеного йому покарання, просить судові рішення щодо нього скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв’язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону. Стверджує, що суд першої інстанції розглянув справу у спрощеному порядку, передбаченому ч. 3 ст. 299 КПК України, хоча не мав права цього робити, оскільки не з’ясував у підсудного, чи визнає він заявлені по справі цивільні позови, а з протоколу судового засідання видно, що підсудним не було визнано цивільного позову потерпілого ОСОБА_5 за його розміром. Окрім того, зазначає, що суд безпідставно залишив позов потерпілого ОСОБА_5 без розгляду, позбавивши його можливості зібрати докази на підтвердження позову і захистити свої інтереси в суді. Вказує на формальний розгляд справи в цій частині судом апеляційної інстанції та невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 377 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню з таких підстав.

Доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій ОСОБА_4 за ч.1 ст. 121 КК України, а також правильність обрання йому виду та розміру покарання із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України у касаційному поданні не заперечуються.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 299 КПК України суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються.

Цих вимог кримінально-процесуального закону суд дотримав при розгляді справи щодо ОСОБА_4 і постановлення щодо нього обвинувального вироку.

Так, з матеріалів справи та протоколу судового засідання видно, що по справі було заявлено два цивільних позови: прокурором – про стягнення із ОСОБА_4 на користь лікувального закладу 1085 грн. 92 коп., витрачених на лікування потерпілого ОСОБА_5 (а.с. 97), та потерпілим ОСОБА_5 – про стягнення на його користь із ОСОБА_4 5000 грн., витрачених на лікування (а.с. 18), і після оголошення в судовому засіданні резолютивної частини обвинувального висновку, роз’яснення підсудному суті обвинувачення, було оголошено й про заявлені цивільні позови (а.с. 105).

Як далі вбачається з протоколу судового засідання, на який зауважень ніхто із учасників процесу не подавав, підсудний повністю визнав свою вину в пред’явленому обвинуваченні, не заперечував проти цивільного позову прокурора та зазначав про намагання відшкодувати потерпілому матеріальну шкоду, від чого той відмовився, пославшись на вирішення розміру такого відшкодування в суді, тобто підсудний висловлював свою згоду з позовом потерпілого в разі підтвердження його розміру.

Зважаючи, що ніхто з учасників процесу не заперечував проти клопотання прокурора про дослідження доказів у порядку ч. 3 ст. 299 КПК України, суд на законних підставах визнав можливим провести дослідження доказів у скороченому порядку, що й було зроблено судом з дотриманням вимог ч. 3 ст. 299 КПК України. При цьому потерпілий ОСОБА_5 зазначав про те, що він не надав суду доказів на підтвердження розміру витрачених ним на лікування коштів, зазначених у своєму позові, оскільки не отримав їх з лікарні (а.с. 105-106). За таких обставин у суду не було підстав вважати необхідним повне дослідження доказів, у тому числі й доказів щодо цивільного позову потерпілого, яких у справі не було.

Та обставина, що суд позов потерпілого ОСОБА_5 залишив без розгляду, відповідно до вимог ст. 370 КПК України не є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, яке перешкодило суду постановити законний, обґрунтований та справедливий вирок. Таке рішення суду не порушило й прав потерпілого, який, зібравши необхідні докази на підтвердження свого позову, не позбавлений права пред’явити його до суду в порядку цивільного судочинства й захистити таким чином свої права та інтереси.

Окрім того, як видно з матеріалів справи, виступаючи в дебатах, прокурор, який підтримував обвинувачення в суді першої інстанції, просив суд постановити рішення про залишення позову потерпілого без розгляду як не підтвердженого в суді (а.с. 106), і проти такого рішення не заперечував потерпілий ОСОБА_5, який вирок суду в цій частині не оскаржив ні в апеляційному, ні в касаційному порядку.

Ураховуючи викладене, немає підстав вважати, що суд першої інстанції постановив щодо ОСОБА_4 вирок, який не відповідає вимогам закону, як про це стверджує прокурор у касаційному поданні.

Апеляційний суд, переглядаючи справу за апеляцією прокурора, прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону і постановлено з дотриманням ст. 377 КПК України.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційного подання прокурора та призначення справи до касаційного розгляду з повідомленням осіб, визначених у ст. 384 КПК України.

Керуючись ст. 394 КПК України (у редакції Законів України № 2533-ІІІ від 21 червня 2001 року (2533-14) та № 3323-1У від 12 січня 2006 року (3323-15) ), п. 2 Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) № 2453-У1 від 07 липня 2010 року, колегія суддів

відмовити у задоволенні касаційного подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції.