Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого

Косарєва В.І.,

суддів

Кліменко М.Р. та Школярова В.Ф.,

за участю прокурора

Опанасюка О.В.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 22 лютого 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисників – адвокатів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на судові рішення щодо ОСОБА_7,

вироком Артемівського районного суду м. Луганська від 25 грудня 2008 року

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше не судимого,

засуджено за:

- ч. 3 ст. 191 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати матеріально-відповідальні посади та займатися підприємницькою діяльністю на строк 2 роки;

- ч. 1 ст. 286 КК України до обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати матеріально-відповідальні посади та займатися підприємницькою діяльністю на строк 2 роки та з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки та з покладенням,

згідно ст. 76 КК України, на нього обов’язків: періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи та повідомляти ці органи про зміну місця проживання.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 29 грудня 2009 року зазначений вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він, працюючи на посаді спеціаліста зі збуту, будучи матеріально відповідальною особою та виконуючи свої функціональні обов’язки зі збереження ввірених йому цінностей, повторно, у період з 30 серпня по 11 жовтня 2007 року, привласнив гроші, отримані ним від клієнтів приватного підприємця ОСОБА_8 Зазначеними діями ОСОБА_9 заподіяно майнову шкоду на загальну суму 40 239 грн. 28 коп.

Крім того, 01 жовтня 2007 року, приблизно о 07 годині 10 хвилин, керуючи автомобілем ЗАЗ – 110247 та рухаючись у напрямку вул. Відродження в м. Луганську, ОСОБА_7 порушив п.п. 12.3, 2.3 (б), 12.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , створив аварійну обстановку, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем "Фольксваген Гольф 2" під керуванням ОСОБА_10 В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_10 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі захисники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просять судові рішення щодо ОСОБА_7 скасувати, а справу направити на нове розслідування. В обґрунтування доводів своєї скарги посилаються на те, що висновки суду щодо винності ОСОБА_7, у вчиненні ним зазначених у вироку злочинів, ґрунтуються на недопустимих доказах. Стверджують, що ОСОБА_7 не був матеріально відповідальною особою, факт нестачі грошей нічим не підтверджений, а судово-бухгалтерська експертиза по справі проведена з порушенням закону. Зазначають, що дії ОСОБА_7 неправильно кваліфіковано за ч. 3 ст. 191 КК України за ознакою повторності. Крім того вважають, що винність ОСОБА_7 у порушенні ним Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) не доведена. Також посилаються на невиконання апеляційним судом вказівок суду касаційної інстанції.

Заслухавши доповідача, прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Матеріалами справи встановлено, що не погоджуючись із постановленим щодо ОСОБА_7 вироком, захисники ОСОБА_5 і ОСОБА_6 подали на нього апеляцію, яка була розглянута апеляційним судом і залишена без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 377 КПК України в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено суть апеляції, короткий виклад пояснень осіб, які брали участь у засіданні, аналіз доказів, досліджених під час судового слідства, проведеного апеляційним судом, та докладні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляції без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.

Проте, апеляційний суд такі вимоги закону належним чином не виконав.

Зокрема, з огляду на зміст апеляції та доповнення до неї, захисники ОСОБА_5 і ОСОБА_6 посилались на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчинені зазначених у вироку злочинів, істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону. На обґрунтування своїх доводів захисники наводили конкретні дані щодо спростування висновків суду про те, що ОСОБА_7, працюючи у підприємця ОСОБА_8 на посаді спеціаліста зі збуту, був матеріально відповідальною особою, щодо відсутності належних доказів привласнення засудженим коштів отриманих ним від клієнтів ОСОБА_8 за поставлений товар. Крім того заперечували висновки судово-бухгалтерської експертизи, стверджуючи, що вона проведена з порушенням вимог нормативних актів, які регулюють її проведення. Твердили, що розмір шкоди визначено самою потерпілою, оскільки акт ревізії та будь-які бухгалтерські документи відсутні. Також посилались на відсутність належної оцінки судом як показань свідків, які свідчили на користь засудженого, так і показань самого ОСОБА_7 Стверджували на недоведеність винності засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Відмовляючи в задоволенні апеляції захисників, колегія суддів апеляційного суду порушила вимоги ст. 377 КПК України, а саме, зазначивши у своїй ухвалі доводи касаційної скарги, не навела переконливих мотивів, на підставі яких визнала ці доводи необґрунтованими. Так, зокрема, колегія суддів на порушення вимог зазначеного вище процесуального закону, спростовуючи доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_7 не міг бути суб’єктом привласнення чужого майна, оскільки не був матеріально відповідальною особою, обмежився лише вказівкою про те, що останній діяв відповідно до спеціального доручення, хоча в матеріалах справи відсутні будь-які дані, які б свідчили про надання останньому такого доручення.

Також не знайшли належної перевірки й доводи захисників у касаційній скарзі про те, що висновки експерта бухгалтера викликають сумніви в їх правильності, оскільки при її проведенні експертом були порушені нормативні акти, які регулюють проведення судово-бухгалтерської експертизи.

Поза увагою апеляційного суду залишилися і та обставина, що відповідно до листа Міністерства юстиції України, до експерта Прежедромирського С.А., рішенням Центральної експертноЇкваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України від 10 липня 2009 року, у зв’язку з виходом за межі компетенції судового експерта та

порушення вимог нормативних-правових актів під час складання висновку судовоЇбухгалтерської експертизи по кримінальній справі щодо ОСОБА_7 було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення дії Свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта № 616 ( т.4 а.с. 266, 284).

Крім того, ухвалою Верховного Суду України від 24 вересня 2009 року, в зв’язку з порушенням апеляційним судом вимог ст. 377 КПК України, було скасовано попередню ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 17 лютого 2009 року, а справу направлено на новий апеляційний розгляд ( т. 4 а.с. 289 291).

Проте, як убачається з матеріалів справи, вказівки, наведені в ухвалі касаційного суду судом апеляційної інстанції, у порушення вимог ст. 399 КПК України, виконано не було.

Так, розглянувши справу та залишивши без задоволення апеляцію захисників засудженого, апеляційний суд у своїй ухвалі від 29 грудня 2009 року недостатньо обґрунтував підстави, з яких відкинув наведені в скарзі доводи, обмежившись фактично дублюванням тексту попередньої ухвали Апеляційного суду Луганської області від 17 лютого 2009 року.

Отже, ухваливши рішення про залишення вироку Артемівського районного суду м. Луганська від 25 грудня 2008 року без змін, а апеляцію захисників без задоволення, апеляційний суд не виконав вказівки суду касаційної інстанції, оскільки не перевірив доводів апеляції належним чином, не навів суджень і обґрунтувань на підтвердження винності засудженого.

Також не знайшли належної перевірки й твердження апеляції про істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону.

За викладених обставин, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_7 підлягає скасуванню в зв’язку з порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а справа – направленню на новий апеляційний розгляд.

При новому розгляді кримінальної справи в апеляційному порядку суд має ретельно перевірити зібрані у справі докази, дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку, ухваливши за необхідності рішення про проведення судового слідства, перевірити доводи апеляції захисників та доводи їх касаційної скарги, й з урахуванням усіх обставин прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) та п. 2 Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07 липня 2010 року (2453-17) , колегія суддів

касаційну скаргу захисників – адвокатів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 29 грудня 2009 року щодо ОСОБА_7 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.