Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого

Косарєва В.І.,

суддів

Коротких О.А. та Школярова В.Ф.,

за участю прокурора Сенюк В.О.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 15 лютого 2011 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Харківської області на судове рішення щодо ОСОБА_4,

вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 16 лютого 2010 року

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше судимого:

- 14 березня 1985 року за ст. 17, ч.1 ст.117, ч.1 ст.118, КК України 1960 (2001-05) року до позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців;

- 19 червня 1992 року за ч.1 ст. 83, ч.2 ст. 140 КК України 1960 року до позбавлення волі на строк

2 роки 6 місяців;

- 20 травня 1996 року за ч.3 ст. 140 КК України до позбавлення волі на строк 5 років;

- 13 квітня 2004 року за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 125 КК України до позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців,

постановою від 06 квітня 2006 року невідбуту частину покарання замінено на 2 роки виправних робіт,

засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до

позбавлення волі на строк 4 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 1935 грн. матеріальної шкоди.

В апеляційному порядку зазначене судове рішення не переглядалося.

Як визнав доведеним суд, ОСОБА_4 26 жовтня 2009 року, приблизно о 18 годині 25 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, в квартирі АДРЕСА_1 під час сварки на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, умисно завдав ОСОБА_5 удар ножем у живіт, чим спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

У касаційному поданні прокурор посилається на неправильне застосування судом кримінального закону при призначенні ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. 69 КК України та на неврахування судом обставин, що обтяжують покарання. Вказує, що судом не було з’ясовано питання чи відбув засуджений покарання у виді виправних робіт, визначене йому постановою суду від 06 квітня 2006 року. Просить скасувати вирок у зв’язку з м’якістю призначеного засудженому покарання, а справу направити на новий судовий розгляд.

У своїх запереченнях на касаційне подання, захисник ОСОБА_7 просить вирок щодо ОСОБА_4 залишити без змін. Зазначає, що ОСОБА_4 щиро розкаявся у вчиненні злочину, частково відшкодував заподіяну шкоду, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, має на утриманні хвору матір похилого віку та сам страждає тяжким захворюванням. Вважає, що призначене ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. 69 КК України є обґрунтованим. Вказує на те, що ОСОБА_4 відбув покарання у виді 2 років виправних робіт з утриманням 20% заробітку в доход держави, визначеного постановою Червоногвардійського районного суду м. Макєєвки Донецької області від 06 квітня 2006 року.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у поданні доводи, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують й обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як встановлено вивченням справи, суд неналежно виконав зазначені вимоги закону.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м’якого виду основного покарання, або непризначення обов’язкового додаткового покарання (ст. 69 КК України) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Матеріалами справи з’ясовано, що при вирішенні питання про призначення ОСОБА_4 більш м’якого покарання, ніж це передбачено санкцією

ч. 1 ст. 121 КК України, за якою його засуджено, суд першої інстанції, хоча і послався у вироку, проте в достатній мірі не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України належить до категорії тяжких.

Крім того, суд у вироку обмежився фактичним перерахуванням даних про особу засудженого ОСОБА_4, які визнав такими, що пом’якшують покарання останнього, однак докладних та переконливих мотивів, з яких саме підстав ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину, у вироку не навів. При призначенні ОСОБА_4 покарання, судом не були враховані обставини, що його обтяжують. Зокрема, як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 раніше був неодноразово судимий, що негативно характеризує його особу, а також те, що злочин він учинив, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння.

Отже, призначене ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. 69 КК України не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу внаслідок м’якості.

З урахуванням викладеного, вирок щодо ОСОБА_4 підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно врахувати наведене і у випадку підтвердження обвинувачення у тому ж обсязі, покарання ОСОБА_4 необхідно призначити з дотриманням вимог закону.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України та п. 2 Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07 липня 2010 року (2453-17) колегія суддів

касаційне подання першого заступника прокурора Харківської області задовольнити.

Вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 16 лютого 2010 року щодо ОСОБА_4 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.