Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого

Косарєва В.І.,

суддів

Коротких О.А. та Школярова В.Ф.,

за участю прокурора

Тилика Т.М.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 15 лютого 2011 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Автономної Республіки Крим на судові рішення щодо ОСОБА_5,

вироком Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 08 грудня 2009 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки та з покладенням на нього, відповідно до ст. 76 КК України, обов’язків: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; повідомляти ці органи про зміну місця проживання та періодично з’являтися до них для реєстрації.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 23 лютого 2010 року зазначений вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 28 серпня 2005 року, приблизно о 21 годині 25 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем ДЕУ Ї

Нексія та рухаючись зі швидкістю 120,6 км/год. по автотрасі Сімферополь – Євпаторія, в районі с. Скворцове порушив п.п. 1.5, 2.3 (б), 12.3 і 12.4 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6, яка перетинала проїжджу частину справа наліво по ходу руху автомобіля, внаслідок чого потерпілій було спричинено тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційному поданні прокурор посилається на неправильне застосування судом кримінального закону, оскільки суд звільнив ОСОБА_5 від відбування як основного, так і додаткового покарання, а також на м’якість призначеного засудженому покарання внаслідок безпідставного звільнення його від відбування покарання з випробуванням. Враховуючи наведене, просить скасувати судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в поданні доводи, колегія суддів вважає, що воно підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно зі ст. ст. 75, 77 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Як убачається з вироку, суд, визнавши ОСОБА_5 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, призначив йому основне покарання у виді позбавлення волі та додаткове покарання Ї позбавлення права керувати транспортними засобами і звільнив його від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Проте з таким рішенням суду в повній мірі не можна погодитися.

Відповідно до роз’яснень, що містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , від 24 жовтня 2003 року, звільнення від відбування покарання з випробуванням передбачено тільки щодо осіб, які засуджуються до основних покарань, передбачених у ч. 1 ст. 75 КК України, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою закону не допускається і вони підлягають реальному виконанню, про що суд зазначає в резолютивній частині вироку.

Призначаючи покарання ОСОБА_5, суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, послався у вироку на те, що він учинив злочин з необережності, визнав свою винність і щиро розкаявся, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, характеризується позитивно, добровільно частково відшкодував завдану шкоду, а також судом враховано порушення Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) під час дорожньо-транспортної пригоди самою потерпілою ОСОБА_6

Отже, рішення суду про звільнення ОСОБА_5 від відбування основного покарання з випробуванням, колегія суддів вважає обґрунтованим та належно вмотивованим у вироку, а тому касаційне подання в цій частині задоволенню не підлягає.

Разом з тим, при прийнятті рішення про звільнення ОСОБА_5 від відбування основного покарання з випробуванням, судом було допущено неправильне застосування кримінального закону в частині звільнення його від відбування додаткового покарання на підставі ст. 75 КК України.

Так, звільняючи ОСОБА_5 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням, суд, хоча й зазначив у мотивувальній частині, що засуджений підлягає звільненню від основного покарання, проте в резолютивній частині вироку не зазначив від якого саме покарання його було звільнено, звільнивши таким чином ОСОБА_5 від відбування як основного, так і додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Апеляційний суд, при розгляді справи за апеляцією потерпілої ОСОБА_6, вказане порушення вимог кримінального закону не усунув, а тому вирок та ухвала суду підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно врахувати наведене та постановити законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) та п. 2 Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07 липня 2010 року (2453-17) , колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Вирок Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 08 грудня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 23 лютого 2010 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.