Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 15 лютого 2011 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Херсонської області на судові рішення щодо ОСОБА_5,

вироком Генічеського районного суду Херсонської області від 17 вересня 2009 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

такого, що немає судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до позбавлення волі на строк три роки.

На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки з покладенням обов’язків повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 20 квітня 2010 року вирок залишено без зміни.

ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 15 листопада 2008 року близько 18-ї год., керуючи технічно справним автомобілем "ВАЗ-2106", на автошляху "Іванівка - Генічеськ", який проходить через с. Подорожнє Генічеського району Херсонської області, порушив п. 19.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , унаслідок чого вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_6, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий помер на місці пригоди.

У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, оскільки, суд безпідставно не призначив ОСОБА_5 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Заслухавши доповідача, думку прокурора Парусова А.М., який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд має враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з матеріалів справи, на вирок Генічеського районного суду Херсонської області від 17 вересня 2009 року прокурором, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, була подана апеляція, у якій, не оспорюючи правильність кваліфікації дій ОСОБА_5 та звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням, зазначалося про необхідність скасування вироку місцевого суду та постановлення апеляційним судом свого вироку з призначенням засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Апеляційний суд, залишаючи вирок щодо ОСОБА_5 без зміни, в ухвалі зазначив, що відповідно до санкції ч. 2 ст. 286 КК України позбавлення права керувати транспортними засобами, згідно зі ст. 55 КК України, є факультативним додатковим покаранням, і питання про його призначення повинно вирішуватися судом. Крім того, апеляційний суд вказав на те, що звільняючи засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд першої інстанції може не обговорювати питання про призначення чи не призначення додаткового покарання.

Проте, правильно вказавши на необхідність обговорення місцевим судом можливості застосування чи не застосування додаткового покарання при постановлення вироку за ч. 2 ст. 286 КК України, апеляційний суд дійшов неправильного висновку про те, що при звільненні особи від відбування призначеного покарання з випробуванням згідно ст. 75 КК України обговорення цього питання є необов’язковим. Оскільки, відповідно до ст. 77 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Крім того, відповідно до роз’яснень, які містяться в п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 січня 2005 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" (v0014700-05) , у кожному випадку призначення покарання за ч. 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання – позбавлення права керувати транспортними засобами.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд, залишаючи апеляцію прокурора без задоволення, належним чином не врахував суспільну небезпечність вчиненого злочину, а також те, що цей злочин, відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких.

Оскільки, в апеляції прокурора на вирок місцевого суду порушувалося аналогічне питання, яке було вирішено апеляційним судом з порушенням вимог чинного законодавства, що відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК України, є підставою для скасування ухвали апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд, а тому касаційне подання підлягає задоволенню частково.

При новому апеляційному розгляді необхідно розглянути справу з дотриманням чинного законодавства і, якщо суд дійде висновку про винність ОСОБА_5 у вчиненому злочині, за який його притягнуто до кримінальної відповідальності, то не призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, є м’яким.

Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України (у редакції Законів України № 2533-III від 21 червня 2001 р. (2533-14) і № 3323-IY від 12 січня 2006 р. (3323-15) ), колегія суддів, -

касаційне подання заступника прокурора Херсонської області задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 20 квітня 2010 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд у той же апеляційний суд в іншому складі суддів.