Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 27 січня 2011 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та захисника ОСОБА_6 на вирок апеляційного суду м. Севастополя від 14 вересня 2010 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_5,

Вироком Ленінського районного суду м. Севастополя Автономної Республіки Крим від 18 січня 2008 року

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не cудимого,

засуджено за ч.5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати в державних підприємствах керівні посади пов’язані з організаційно-розпорядчими функціями строком на 1 рік, а на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік та покладено обов’язки, передбачені ст. 76 КК України.

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

не судимого,

виправдано за ч.5 ст. 27, ч.5 ст. 191 КК України за відсутністю доказів вчинення даного злочину.

Вироком апеляційного суду м. Севастополя від 14 вересня 2010 року зазначений вирок місцевого суду скасовано.

Засуджено ОСОБА_7 за ч.5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати в державних підприємствах керівні посади пов’язані з організаційно-розпорядчими функціями строком на 1 рік, а на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік та покладено обов’язки, передбачені ст. 76 КК України.

Звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання, як такого, що відбув його.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_5 з ч.5 ст. 27, ч.5 ст. 191 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати в державних підприємствах керівні посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими функціями строком на 1 рік, а на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік та покладено обов’язки, передбачені ст. 76 КК України.

Згідно з вироком ОСОБА_7 та ОСОБА_5 засуджено за те, що ОСОБА_7 будучи директором підприємства "Статус–Союз", а ОСОБА_5 головним інженером вказаного підприємства, тобто будучи службовими особами, 21 грудня 2002 року за попередньою змовою, останній вчинив пособництво в незаконному привласненні ОСОБА_7 належного підприємству автомобіля "Мерседес-Бенц – 300D" д.н. НОМЕР_1, вартістю 12364,24 грн. за таких обставин.

ОСОБА_7 завідомо знаючи, що з моменту придбання підприємством "Статус-Союз" вказаного автомобіля, він не був переоформлений в МРЕО ВДАІ УМВС України у м. Севастополі з попереднього власника ОСОБА_8 на підприємство, а лише знаходився на його балансі, за попередньою змовою з ОСОБА_5 скористався довіреністю для продажу автомобіля, виданою попереднім володільцем останньому, і заключивши фіктивний договір купівлі-продажу ОСОБА_7 став власником автомобілю без передачі за нього грошових коштів. В подальшому ОСОБА_7 переоформив вказаний автомобіль у МРЕО ВДАІ на своє ім’я та продав його.

У касаційних скаргах:

прокурор зазначає, що суд при призначенні покарання ОСОБА_5 нижчого від найнижчої межі, встановленої санкцією статті за якою його засуджено не вказав в резолютивній частині вироку на застосування ст. 69 КК України. У зв’язку з цим, просить вирок змінити і вказати в резолютивній частині вироку при призначенні покарання ОСОБА_5 на застосування ст. 69 КК України.

захисник ОСОБА_6 вказує на те, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину не доведена матеріалами справи, суд у вироку не конкретизував, які саме службові повноваження використали засуджені для привласнення ОСОБА_7 чужого майна. Також зазначає, що у засуджених не було попередньої змови на вчинення інкримінованого їм злочину і у вироку не зазначено мотиву вчиненого ОСОБА_5 злочину. Просить вирок в частині засудження ОСОБА_5 скасувати і закрити справу.

Заслухавши доповідача, засудженого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_6, які підтримали касаційну скаргу захисника, прокурора, який підтримав касаційну скаргу прокурора і заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 слід залишити без задоволення за таких підстав.

Висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 та ОСОБА_5 у вчиненні злочинних дій, вчинених ними за обставин викладених у вироку, доведений зібраними по справі доказами і такими доказами є, зокрема, показання засудженого ОСОБА_7, який, як під час досудового слідства так і в судовому засіданні стверджував, що він будучи директором підприємства "Статус-Союз" і достовірно знаючи, що автомобіль "Мерседес-Бенц – 300D" не переоформлений в МРЕО ВДАІ, не маючи грошей на купівлю цього автомобіля вирішив використати довіреність на ім’я ОСОБА_5, яка зберігалася на підприємстві, для привласнення вказаного автомобіля шляхом зловживання службовим становищем.

З цією метою він повідомив ОСОБА_5, який працював на посаді головного інженера і начальника автосервіса на вищезазначеному підприємстві, про свій умисел на привласнення транспортного засобу і отримав згоду від нього. В подальшому ОСОБА_5 використовуючи наявну на підприємстві довіреність уклав з ним фіктивний договір купівлі-продажу автомобіля, грошові кошти він підприємству за автомобіль не заплатив, а звільнившись з підприємства використовував його у власних цілях і в подальшому продав.

Аналогічні показання в судовому засіданні дав засуджений ОСОБА_5

Вказані показання засуджених в яких вони повністю викривали себе у вчиненні інкримінованого їм злочину, підтверджуються договором купівлі-продажу автомобіля "Мерседес-Бенц – 300D" від 12 грудня 2002 року, згідно якого вказаний автомобіль перейшов у власність ОСОБА_7 Згідно цього договору продавець ОСОБА_5 на підставі довіреності ОСОБА_8 продав ОСОБА_7 автомобіль, який на момент продажу вже належав і являвся власністю підприємства "Статус-Союз" (т.2, а.с. 214).

Оскільки ОСОБА_7 та ОСОБА_5 діяли спільно та узгоджено, були взаємно інформовані про спільний характер своїх дій і про роль кожного з них у вчиненому злочині, суд обгрунтовано визнав, що між ними мала місце попередня змова на привласнення чужого майна.

Твердження захисника ОСОБА_6 про те, що у вироку не зазначено мотиву вчиненого ОСОБА_5 злочину, є недоречними.

Судом встановлено, що злочин ОСОБА_7 та ОСОБА_5 вчинили у співучасті. З суб’єктивної сторони співучасть характеризується наявністю умисної вини. Спільна діяльність співучасників об’єднується умислом, спрямованим на досягнення одного і того ж результату Лише за наявності умислу співучасник підлягає відповідальності не тільки за дії, які сам вчинив, але й за результат дій всіх співучасників. Співучасть передбачає наявність у кожного із співучасників прямого умислу стосовно спільних дій і прямого або непрямого умислу щодо злочинного результату.

Таким чином, оскільки ОСОБА_7 вчинив злочин з корисливих мотивів то і дії ОСОБА_5 слід розуміти, як вчинені з корисливих мотивів.

Та обставина, що суд у вироку не конкретизував, які саме службові повноваження використали засуджені для привласнення ОСОБА_7 чужого майна не є істотним порушенням закону, оскільки суд встановив наявність у вказаних осіб службових повноважень, як обов’язкового елементу інкримінованого їм злочину, а тому відсутність конкретизації не ставить під сумнів доведеність їх винуватості.

Таким чином дії засудженого ОСОБА_7 за ч.5 ст. 191 КК України, як привласнення чужого майна, яке було ввірене йому шляхом зловживання службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб вчинене в особливо-великих розмірах та ОСОБА_5 за ч.5 ст. 27, ч.5 ст. 191 КК України, як пособництво в привласненні чужого майна, яке було ввірене йому шляхом зловживання службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб вчинене в особливо-великих розмірах, судом кваліфіковано правильно, а покарання призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами прокурора про те, що в резолютивній частині вироку суд не вказав на застосування ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_5 покарання.

Зі змісту ст. 335 КПК України вбачається, що коли призначається покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, у резолютивній частині вироку робиться посилання на ст. 69 Кримінального кодексу України.

Однак, зазначивши в мотивувальній частині вироку про призначення покарання ОСОБА_7 та ОСОБА_5 із застосуванням положень ст. 69 КК України, суд в порушення зазначених вимог закону не зробив посилання в резолютивній частині вироку на застосування ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_5 покарання, а тому така помилка суду підлягає виправленню судом касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, ч.1 ст. 2 Розділу ХIII Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року (2453-17) , колегія суддів

касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити.

Вирок апеляційного суду м. Севастополя від 14 вересня 2010 року в частині засудження ОСОБА_5 змінити. Вважати його засудженим з ч.5 ст. 27, ч.5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати в державних підприємствах керівні посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими функціями строком на 1 рік, а на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік та покладено обов’язки, передбачені п.п. 2,3,4 ст. 76 КК України.

Цей же вирок в частині засудження ОСОБА_7 залишити без зміни.