Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 20 січня 2011 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, потерпілих ОСОБА_7 й ОСОБА_8, засудженого ОСОБА_9, захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на вирок Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 3 вересня 2010 року.

Цим вироком засуджено:

ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця й мешканця АДРЕСА_2, працюючого в ПП "Оріон-Крим", судимості не має,

за ч. 1 ст. 115 КК України на вісім років позбавлення волі, ч. 3 ст. 296 КК України на два роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_11 остаточно призначено вісім років позбавлення волі;

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця та мешканця

АДРЕСА_1, працюючого докером Севастопольського морського рибного порту, судимості не має,

за ч. 1 ст. 115 КК України на дев’ять років позбавлення волі;

ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця м. Тюмені Російської Федерації, зареєстрованого в АДРЕСА_3, працюючого в ПП "Гришакін", судимості не має,

за ч. 3 ст. 296 КК України на два роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_12 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік;

ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженця м. Севастополя, зареєстрованого там же по АДРЕСА_4, працюючого в ПП "Новотен", судимості не має,

за ч. 3 ст. 296 КК України на три роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_13 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.

Відповідно до ст. 76 КК України на ОСОБА_12 та ОСОБА_13 покладено обов’язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти цей орган про зміну місця проживання та роботи.

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_7 задоволено частково.

Постановлено стягнути із ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на користь ОСОБА_8 солідарно 18000 грн. на відшкодування моральної шкоди; із ОСОБА_11 та ОСОБА_9 солідарно на користь ОСОБА_7 24000 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 200000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов директора ПП "Зет" ОСОБА_14 залишено без розгляду.

Постановлено стягнути із ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у дохід держави по 340 грн. 17 коп. судових витрат.

Указаних осіб засуджено за вчинення умисних злочинів за таких обставин.

13 лютого 2010 року о 1 годині ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_15 ОСОБА_16 і ОСОБА_17 автомобілями Volkswagen Bora і BMW-Х5, що належать ОСОБА_18 і ОСОБА_19, приїхали в м. Сімферополь у клуб "Зет", розташований по пр. Кірова/вул. Горького, 30/2, де приблизно о 2 годині між ОСОБА_16 (щодо якого у порушенні кримінальної справи відмовлено за відсутністю в його діях складу злочину) та відвідувачами клуба ОСОБА_20 та ОСОБА_21 виник конфлікт, до якого приєднались у нетверезому стані ОСОБА_11 та ОСОБА_12 Діючи з особливою зухвалістю та групою осіб, проявляючи явну неповагу до суспільства, ОСОБА_11 кинув у ОСОБА_20 та ОСОБА_21 із барної стійки скляний посуд. При цьому ОСОБА_11 та ОСОБА_12 висловлювались нецензурною лайкою.

Відвідувач клуба "Зет" ОСОБА_8 зажадав від них припинити хуліганські дії, але ОСОБА_12 та ОСОБА_11, до яких приєднався і ОСОБА_13, продовжуючи висловлюватись нецензурною лайкою, чинячи опір, умисно завдали йому удари руками і ногами по голові й тулубу, заподіявши середньої тяжкості тілесне ушкодження у виді закритого двостороннього перелому нижньої щелепи, а також синець і садна, що відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Окрім того, була порушена робота клуба "Зет", зірвано відпочинок відвідувачів клуба, а також у результаті псування майна заподіяно шкоду клубу на суму 950 грн.

Продовжуючи хуліганські дії, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 попрямували до виходу із клуба й, проходячи через зал, збили з ніг на танцювальному полі невстановлену особу, спричинивши йому тілесні ушкодження, після чого разом з іншими своїми знайомими, з якими прибули в клуб, прослідували до автомобілів, щоб поїхати з міста.

ОСОБА_13, ОСОБА_22 та ОСОБА_12 стали сідати в автомобіль BMW-X5, а ОСОБА_17, ОСОБА_11 і ОСОБА_18 пішли до автомашини Volkswagen Bora. ОСОБА_9 пробіг уперед, маючи намір сісти в автомашину до ОСОБА_13

У цей час, приблизно о 2 годині 8 хвилин, із клуба "Зет" вийшов його засновник ОСОБА_23, взяв зі свого автомобіля, що знаходився в районі перехрестя пр. Кірова та вул. Горького, 30/2, пістолет травматичної дії й на ґрунті неприязних відносин, що виникли в нього у зв'язку с подіями в клубі, став переслідувати вказаних чоловіків.

Коли ОСОБА_17, ОСОБА_18 і ОСОБА_11 підходили до автомобіля Volkswagen Bora, ОСОБА_23 почав здійснювати в них постріли з травматичної зброї. Зазначені особи сіли в автомобіль і намагались поїхати, однак той заглох. У цей момент ОСОБА_23 підійшов до автомобіля на відстань не більше одного метра й став стріляти в його бік, у тому числі й у бокове пасажирське скло, розбивши його. Тоді ж ОСОБА_9, почувши звуки пострілів і побачивши зупинений автомобіль, підбіг до ОСОБА_23, у якого заклинило пістолет, і з метою припинення його протиправних дій щодо його друзів, які знаходились в автомобілі Volkswagen Bora, з метою вибити з рук зброю завдав йому удар в область тулуба, збивши ОСОБА_23 з ніг.

Після того, як ОСОБА_23 і ОСОБА_9 упали й постріли зі зброї припинилися, з автомобіля вискочили ОСОБА_17 і ОСОБА_18 (у порушенні кримінальної справи щодо яких за ст. 115 КК України відмовлено за відсутністю в їх діях складу злочину), а також ОСОБА_11, і направились до ОСОБА_9 й ОСОБА_23

ОСОБА_11, побачивши в руках ОСОБА_23 зброю, завдав йому удари ногою по руці, внаслідок чого вибив пістолет й відкинув ногою вбік. В результаті таких дій ОСОБА_11 протиправні дії ОСОБА_23 були припинені і зазначеним особам нічого не загрожувало. ОСОБА_9, а потім і ОСОБА_11 з метою умисного вбивства ОСОБА_23 завдали йому ногами по кілька ударів у область голови й зникли з місця події, а ОСОБА_23, отримавши внутрішньочерепну травму з крововиливами під м'яку мозкову оболонку півкуль головного мозку і мозочка, множинними переломами кісток лицьового черепа (лобової, верхніх, нижніх і медіальних стінок обох очниць), кісток носа, сошника, виличних кісток праворуч і ліворуч, що ускладнилися травматичним шоком тяжкого ступеня й аспірацією крові, помер.

За змістом касаційних скарг:

прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, зазначає, що вирок в частині юридичної оцінки дій ОСОБА_11 та ОСОБА_9 по епізоду умисного вбивства ОСОБА_23 не відповідає фактичним обставинам справи та дослідженим судом доказам, зокрема, даним відеозапису з камер зовнішнього спостереження поблизу клуба "Зет", у зв’язку з чим дії зазначених осіб судом безпідставно кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК України, тоді як ці дані підтверджують обгрунтованість кваліфікації їх досудовим слідством за п. п. 8, 12 ч. 2 ст. 115 КК України. З підстав неправильного застосування закону та м’якості призначеного покарання за даним епізодом обвинувачення прокурор просить вирок щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_9 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд;

потерпілий ОСОБА_7 посилається на м’якість покарання, призначеного ОСОБА_13 за ч. 3 ст. 296 КК України й ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 115 КК України, та неправильність висновку суду про те, що ОСОБА_9 вбивство ОСОБА_23 вчинив з непрямим умислом. У зв’язку з цим просить вирок щодо вказаних осіб скасувати та постановити свій вирок, яким призначити вказаним засудженим більш суворе покарання. Окрім того, вважає, що по справі не доведена участь ОСОБА_11 у вбивстві його брата, через що вирок щодо нього в частині засудження за ч. 1 ст. 115 КК України підлягає скасуванню, а справа закриттю;

потерпілий ОСОБА_8 зазначає, що призначене ОСОБА_11 та ОСОБА_12 покарання за ч. 3 ст. 296 КК України внаслідок суворості не відповідає ступені їх участі у цьому злочині, а тому просить змінити вирок та звільнити ОСОБА_12 від відповідальності з передачею на поруки трудовому колективу, а щодо ОСОБА_11 застосувати ст. 69 КК України. Одночасно стверджує про м’якість покарання, призначеного ОСОБА_13, з огляду на часткове визнання ним винуватості, відсутність щирого каяття, його роль у вчиненні хуліганських дій щодо нього й ставить питання про скасування вироку та постановлення свого вироку, яким призначити ОСОБА_13 більш тривалий строк позбавлення волі без застосування ст. 75 КК України. Також просить виключити з числа цивільних відповідачів ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які відшкодували йому завдані збитки;

адвокат ОСОБА_5 – захисник засудженого ОСОБА_11 вказує, що, визнавши, що на початковому етапі конфлікту із ОСОБА_23 дії ОСОБА_11 та ОСОБА_9 були направлені на припинення суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого, а наступні вчинені на грунті раптово виниклих неприязних стосунків, суд не врахував короткочасність події, особливий емоційний стан засудженого, викликаний протиправними діями потерпілого, не встановив достовірно, що тілесні ушкодження, внаслідок яких ОСОБА_23 заподіяна смерть, спричинені саме після припинення стану необхідної оборони, а тому безпідставно визнав наявність у ОСОБА_11 умислу на вбивство ОСОБА_23 й кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК України. Стверджує, що в діях останнього відсутній склад злочину відповідно до положень ч. 4 ст. 36 КК України, з огляду на що вважає, що вирок у цій частині підлягає скасуванню, а справа закриттю. Одночасно захисник не виключає наявності в діях його підзахисного складу злочину, передбаченого ст. 124 КК України, й просить змінити вирок та правильно кваліфікувати дії ОСОБА_11;

адвокат ОСОБА_6 – захисник засудженого ОСОБА_9 ставить питання про скасування вироку щодо останнього та закриття справи за відсутністю в його діях складу злочину з тих підстав, що вони викликані необхідністю припинення збройного нападу з боку потерпілого ОСОБА_23 Зокрема, ОСОБА_9, намагаючись вибити з рук ОСОБА_23 зброю, завдав йому лише один удар по тулубу, іншого насильства, направленого на позбавлення життя потерпілого, він не застосовував і після того, як ОСОБА_11 вибив у ОСОБА_23 пістолет, ударів йому не завдавав.

Окрім того, захисник звертає увагу на порушення вимог кримінально-процесуального закону судом, яким неналежно оцінено висновок судово-психологічної експертизи щодо особливого емоційного стану ОСОБА_9 під час події та безпідставно визнано, що засуджений знаходився у стані алкогольного сп’яніння. Також зазначає про неправильне вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_7, який не довів розмір заподіяної йому матеріальної шкоди та заподіяння йому особисто моральної шкоди;

засуджений ОСОБА_9 наводить аналогічні касаційній скарзі його захисника доводи щодо відсутності в його діях складу злочину внаслідок наявності у нього стану необхідної оборони й просить вирок щодо нього скасувати, а справу закрити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України Кузьменко О.Т., прокурора Шевченко О.О., яка частково підтримала касаційну скаргу прокурора та вважала, що частковому задоволенню підлягають касаційні скарги захисника ОСОБА_6, засудженого ОСОБА_9 і потерпілого ОСОБА_7 та не підлягають задоволенню касаційні скарги захисника ОСОБА_5 й потерпілого ОСОБА_8; захисника ОСОБА_24, який підтримав свою та засудженого скаргу, а також частково скаргу захисника ОСОБА_5 і заперечував проти задоволення інших скарг; захисника ОСОБА_5, який, підтримавши свою й потерпілого ОСОБА_7 скарги та частково скарги захисника ОСОБА_6, засудженого ОСОБА_9 і потерпілого ОСОБА_8, заперечував проти задоволення скарги прокурора, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги прокурора, потерпілих, захисника ОСОБА_5 та засудженого ОСОБА_9 задоволенню не підлягають, а касаційна скарга захисника ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню.

Висновок суду про винуватість вказаних осіб у вчиненні інкримінованих злочинів за обставин, встановлених судом, є правильним, відповідає фактичним обставинам справи, обґрунтований сукупністю розглянутих у судовому засіданні доказів, які судом ретельно досліджені, належно оцінені та детально викладені у вироку.

У касаційних скаргах не заперечується винуватість ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у вчиненні групою осіб хуліганських дій, що супроводжувались особливою зухвалістю, пов’язаних з опором громадянину, який припиняв їх, та юридична кваліфікація скоєного за ч. 3 ст. 296 КК України.

Перевіряючи доводи касаційних скарг про суперечливість та невідповідність вимогам закону висновків суду щодо обставин вбивства ОСОБА_23 та кваліфікації дій засуджених, неналежну оцінку ним доказів по даному епізоду обвинувачення, колегія суддів вважає їх хибними.

Участь ОСОБА_11 та ОСОБА_9 у застосуванні насильства до ОСОБА_23 визнавали як самі засуджені, так і підтверджували свідки ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_12, ОСОБА_27 При цьому свідки вказували, що ОСОБА_11 та ОСОБА_9 завдавали удари потерпілому ногами у верхню частину тіла та в область голови, в тому числі ОСОБА_11 два останні удари ногою зверху вниз.

Згідно з висновками судово-медичних експертиз у ОСОБА_23 серед інших ушкоджень виявлено внутрішньочерепну травму з крововиливами під м'яку мозкову оболонку півкуль головного мозку і мозочка, множинними переломами кісток лицьового черепа, кісток носа, сошника, виличних кісток праворуч і ліворуч, що ускладнилися травматичним шоком тяжкого ступеня й аспірацією крові. Саме зазначена травма призвела до смерті ОСОБА_23

Наведене свідчить про правомірність висновку суду про те, що смерть ОСОБА_23 настала від дій обох засуджених і спростовує твердження захисника ОСОБА_6 та ОСОБА_9 у касаційних скаргах про те, що останній лише відштовхнув ОСОБА_23, а інших ударів йому не завдавав, та потерпілого ОСОБА_7 про недоведеність участі ОСОБА_11 у позбавленні життя його брата.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи скарги прокурора про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_9 й ОСОБА_11 з огляду на те, що вбивство ОСОБА_23 вони вчинили за попередньою змовою у зв’язку з виконанням ним громадського обов’язку по їх затриманню до прибуття співробітників міліції за скоєні в приміщенні клубу хуліганські дії, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи.

Зокрема, зібраними досудовим слідством доказами не встановлено, що ОСОБА_23, який є засновником клубу "Зет", вживав заходи для виклику співробітників міліції під час хуліганських дій з боку ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13

Останні, як і інші особи, з якими вони приїхали в клуб, безперешкодно залишили його за власною ініціативою і направились до своїх автомобілів, щоб їхати за місцем свого проживання.

Ніхто із допитаних свідків не вказував про намір ОСОБА_23 затримати учасників бійки у клубі саме у зв’язку із такою їх поведінкою. По справі не встановлено, що ОСОБА_23 намагався їх зупинити чи попередити про необхідність дочекатись прибуття співробітників міліції.

Більше того, свідки ОСОБА_25 та ОСОБА_28 стверджували, що поведінка зазначених осіб у клубі розгнівала ОСОБА_23, який, вийшовши за ними на вулицю, взяв у своєму автомобілі пістолет і, не зважаючи на їх спроби зупинити його, став переслідувати та стріляти в чоловіків, які сідали в автомобілі, а далі й по автомобілю.

Наведене підтверджує висновки суду першої інстанції про те, що поведінка ОСОБА_23 була зумовлена неприязними стосунками, які виникли у нього у зв’язку з подіями у клубі, а не намаганням затримати учасників хуліганських дій.

Відсутні в матеріалах справи і дані про наявність у ОСОБА_11 та ОСОБА_9 попередньої змови про вчинення вбивства ОСОБА_23

Органи досудового слідства не встановили, що ОСОБА_11 та ОСОБА_9 сідали в один автомобіль і до початку застосування насильства до ОСОБА_23 якимось чином домовились чи узгодили між собою подальші дії.

Натомість, з показань ОСОБА_11 та ОСОБА_9, свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_16 вбачається, що, коли ОСОБА_23 розпочав стріляти по автомобілю, в якому вони знаходились, ОСОБА_9 з ними не було, останній за власною ініціативою підійшов до ОСОБА_23, а ОСОБА_11 підбіг до них тоді, коли ОСОБА_9 ударив ОСОБА_23 і останній з пістолетом в руці впав на землю.

Наведене підтверджує висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_11 та ОСОБА_9 не узгоджували між собою зумовлені поведінкою потерпілого дії, кожен із них діяв спонтанно й самостійно.

Колегія суддів не може погодитись й із доводами касаційних скарг захисників та засудженого ОСОБА_9 про те, що останній та ОСОБА_11, застосовуючи до ОСОБА_23 насильство, внаслідок якого йому заподіяна смерть, перебували у стані необхідної оборони.

Як убачається з показань учасників і свідків події, початкові дії засуджених, пов’язані із спробою вибити у ОСОБА_23 з рук зброю, яку він використовував, мали правомірний характер. Однак, в подальшому, після того, як ОСОБА_9 повалив ОСОБА_23 на землю і зброю з його рук вибив ОСОБА_11, небезпечні дії з боку потерпілого були припинені. Проте, ОСОБА_11 та ОСОБА_9, продовжуючи насильство, завдали лежачому ОСОБА_23 неодноразові удари в область голови, внаслідок яких спричинили йому черепно-мозкову травму, від якої він помер.

Про те, що наступні дії засуджених не мали характеру захисту свідчать і показання свідків ОСОБА_26, ОСОБА_17, ОСОБА_16, дані відеозйомки камер зовнішнього спостереження про те, що під час побиття оточуючі відтягували ОСОБА_11 і ОСОБА_9 від потерпілого, намагаючись припинити насильство з їх боку. Останні два удари ногою по голові ОСОБА_23 ОСОБА_11 завдав, повернувшись від автомобіля, коли всі насильницькі дії щодо потерпілого були припинені.

Належно судом оцінені і висновки судово-психологічних експертиз щодо психічного і емоційного стану ОСОБА_9 та ОСОБА_11 внаслідок дій ОСОБА_23 по обстрілу автомобіля.

З урахуванням конкретних обставин справи, з яких убачається, що після того, як ОСОБА_23 був обеззброєний що, як пояснювали ОСОБА_9 та ОСОБА_11, ними усвідомлювалось, вони в присутності значної кількості громадян продовжили, не зважаючи на спроби припинити їх дії, завдавати удари потерпілому, який ніякого опору не чинив і не становив для них та інших небезпеки, суд правильно розцінив, що дії засуджених, що призвели до загибелі потерпілого, викликані неприязними стосунками внаслідок попередньої поведінки потерпілого, а не необхідністю захищатись від збройного нападу потерпілого та результатом неналежної оцінки із-за їх особливого емоційного стану відповідності заподіяної ними шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Посилання в касаційній скарзі захисника ОСОБА_5 на те, що суд не розмежував характер застосованого засудженими насильства у стані необхідної оборони і поза межами цього стану, безпідставні. Згідно з вироком, суд встановив, що з метою припинення протиправних дій ОСОБА_23 ОСОБА_9 з метою вибити зброю, завдав йому удар в область тулуба й збив з ніг, а ОСОБА_11, який приєднався до нього, ногою вибив з рук потерпілого пістолет та відкинув ногою в бік. Що ж стосується ударів в область голови, вони завдані засудженими після того, як протиправна поведінка потерпілого була припинена.

Свідченнями ОСОБА_25 спростовуються твердження в касаційній скарзі захисника ОСОБА_29 про те, що ОСОБА_23, лежачи на землі, продовжував стріляти з пістолета в ОСОБА_9

Таким чином, дії засуджених не підпадають під ознаки, передбачені ч. ч. 4 та 5 ст. 36 КК України, як про це стверджується в касаційних скаргах захисників.

Враховуючи характер вчинених дій засудженими, суд прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у них непрямого умислу на вбивство ОСОБА_23, у зв’язку з чим доводи скарги потерпілого ОСОБА_7 про вчинення ОСОБА_9 цього злочину з прямим умислом, а також скарги захисника ОСОБА_5 про відсутність у ОСОБА_11 умислу на вбивство є помилковими.

Отже, розгляд справи судом в частині, що стосується обставин вбивства ОСОБА_23, проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, об’єктивно, зібрані докази досліджені всебічно та повно й належно оцінені, а злочинні дії ОСОБА_11 та ОСОБА_9 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 КК України.

Призначене ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_13 та ОСОБА_12 покарання за скоєні ними злочини відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Суд правомірно врахував при призначенні покарання ОСОБА_9 обтяжуючу обставину – вчинення ним злочину у стані алкогольного сп’яніння, оскільки зазначене підтверджується показаннями як ОСОБА_9, так і ОСОБА_17 та ОСОБА_12 про те, що вони напередодні подій вдома у ОСОБА_13 та в клубі "86" вживали алкогольні напої.

З урахуванням визнання ОСОБА_13 винуватості в хуліганстві та спричиненні ним ОСОБА_8 середньої тяжкості тілесного ушкодження, позитивних даних про його особу, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційних скарг потерпілих про неправомірність висновку суду щодо розміру призначеного засудженому строку позбавлення волі та можливість виправлення засудженого без відбування цього покарання з випробуванням.

Окрім того, прохання потерпілих про призначення ОСОБА_9 і ОСОБА_13 більш суворого покарання при касаційній перевірці їх скарг не узгоджуються з вимогами ст. ст. 396, 397 КПК України, оскільки касаційний суд не вправі погіршити становище засудженого чи виправданого.

Підстав для пом’якшення покарання ОСОБА_11 за ч. 3 ст. 296 КК України та звільнення ОСОБА_12 від відповідальності з передачею на поруки не вбачається.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 вирішено судом правильно.

Як передбачено ст. 1190 ЦК України, у разі заподіяння шкоди спільними діями кількох осіб останні несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Оскільки суд визнав винуватими у вчиненні хуліганських дій щодо ОСОБА_8 ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_12, його рішення про стягнення з усіх засуджених шкоди в солідарному порядку відповідає вимогам закону та сприятиме якнайшвидшому відшкодуванню завданої потерпілому шкоди.

Разом з тим, доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 про неправильне вирішенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_7 є обгрунтованими.

Так, встановлюючи розмір матеріальної шкоди, заподіяної потерпілому внаслідок убивства його брата, пов’язаної з переміщенням тіла останнього в Республіку Дагестан, суд послався на розписки про надані йому транспортні послуги на ці цілі в розмірі 24000 грн. Однак вони в установленому законом порядку не завірені, одна з розписок є ксерокопією. Суд же достовірність розписок не перевірив.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам, (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю.

Задовольняючи частково позов про стягнення із засуджених моральної шкоди на користь брата ОСОБА_23 – ОСОБА_7, суд не з’ясував, чи проживали вони однією сім’єю, що ставить під сумнів обґрунтованість стягнення на користь останнього моральної шкоди.

Таким чином, суд при вирішенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_7 допустив неповноту дослідження обставин справи, у зв’язку з чим вирок у цій частині підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 395, 396 КПК України та ч. 1 ст. 2 Розділу ХІІІ Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року (2453-17) , колегія суддів

касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, потерпілих ОСОБА_23 та ОСОБА_8, захисника ОСОБА_5 та засудженого ОСОБА_9 залишити без задоволення, касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 3 вересня 2010 року в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_7 скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

У решті цей вирок щодо ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 залишити без змін.