Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 20 січня 2011 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Кіровоградської області на вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 листопада 2009 року щодо ОСОБА_5

Цим вироком засуджено

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, судимості не має,

за ч. 1 ст. 190 КК України на три роки обмеження волі, ч. 3 ст. 357 КК України на два роки обмеження волі, ч. 3 ст. 358 КК України на один рік обмеження волі.

Відповідно до ст. 70 КК України ОСОБА_5 призначено остаточно три роки обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки й на неї покладено обов’язки, передбачені ст. 76 КК України.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

ОСОБА_5 засуджено за заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, незаконне заволодіння паспортом та використання завідомо підробленого документа за наступних обставин.

21 вересня 2007 року ОСОБА_5 у приміщенні АДРЕСА_1 незаконно заволоділа паспортом на ім’я ОСОБА_6 із метою подальшого його використання у власних інтересах.

Того ж дня, маючи умисел на незаконне отримання кредиту, з корисливих мотивів надала в КОУ ВАТ "Ощадбанк" у м. Кіровограді завідомо підроблену довідку на ім’я ОСОБА_6, ознайомивши з її змістом інших осіб та видаючи дану довідку за дійсну, уклала з указаною установою банку від імені ОСОБА_6 кредитний договір № 589 від 21 вересня 2007 року на отримання кредиту у розмірі 10 000 грн.

В подальшому шляхом обману та зловживання довірою ОСОБА_5, пред’явивши паспорт на ім’я ОСОБА_6, незаконно заволоділа грошовими коштами у сумі 10 000 грн. й розпорядилася ними на власний розсуд, спричинивши КОУ ВАТ "Ощадбанк" у м. Кіровоград матеріальну шкоду на вказану суму.

У касаційному поданні прокурор, посилаючись на необґрунтованість звільнення ОСОБА_5 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, а також недотримання судом вимог ст. ст. 334, 335 КПК України, який при призначенні засудженій покарання допустив в мотивувальній та резолютивній частині вироку суперечності, просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, яка підтримала касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає частковому задоволенню.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на належним чином оцінених та перевірених у судовому засіданні доказах. Кваліфікація дій ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 357, ч. 3 ст. 358 КК України є правильною та у касаційному поданні не оспорюється.

Призначений ОСОБА_5 розмір та вид покарання, а також звільнення засудженої від його відбування з випробуванням відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Доводи про те, що звільнення ОСОБА_5 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням не відповідає ступені тяжкості вчинених засудженою злочинів та її особі внаслідок м’якості, є непереконливими.

Стверджуючи про можливість виправлення ОСОБА_5 без відбування покарання, суд виходив із того, що засуджена вчинила злочини невеликої тяжкості, вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання та за попереднім місцем роботи, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні неповнолітню дитину, заборгованість по кредиту почала частково відшкодовувати. Обставинами, що пом'якшують покарання, судом визнано визнання ОСОБА_5 своєї винуватості та її щире каяття. Обтяжуючих покарання обставин не встановлено.

За таких обставин суд зробив правильний висновок про можливість звільнення засудженої на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.

Наведені у касаційному поданні доводи щодо м’якості призначеного ОСОБА_5 покарання не є достатніми для визнання неможливими виправлення засудженої в межах призначеного судом строку обмеження волі та без відбування покарання.

Окрім того, про застосування до ОСОБА_5 ст. 75 КК України просив прокурор у судових дебатах.

Разом із тим, доводи у касаційному поданні про порушення судом вимог ст. ст. 334, 335 КПК України заслуговують на увагу.

Так, наводячи у мотивувальній частині вироку аргументи щодо призначення ОСОБА_7 покарання, суд зазначив, що вважає можливим виправлення та перевиховання засудженої без ізоляції від суспільства та призначає покарання в межах санкції статті у виді позбавлення волі із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України та додаткового покарання.

Натомість, в резолютивній частині вироку суд призначив ОСОБА_5 за кожен із злочинів, за який її засудив, основне покарання у виді обмеження волі та без додаткового покарання. З урахуванням того, що санкції ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 357, ч. 3 ст. 358 КК України не передбачають покарання у виді позбавлення волі та додаткових покарань, таке рішення суду є правомірним.

Проте допущені судом суперечності у мотивувальній та резолютивній частині вироку не ставлять під сумнів доведеність винуватості ОСОБА_5 в інкримінованих їй злочинах або справедливість призначеної їй міри покарання та можуть бути усунуті шляхом зміни вироку.

Керуючись статтями 395 і 396 КПК України та ч. 1 ст. 2 Розділу ХІІІ Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року (2453-17) , колегія суддів

касаційне подання першого заступника прокурора Кіровоградської області задовольнити частково.

Вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 листопада 2009 року щодо ОСОБА_5 змінити, виключити з мотивувальної частини вказівку про призначення ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі та додаткового покарання.