Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України

у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 18 січня 2011 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_4, представника потерпілих ОСОБА_5 та потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7 й ОСОБА_8 на судові рішення щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_9, встановила:вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24 березня 2010 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м. Запоріжжя, в силу

ст. 89 КК України такого, що не має

судимості,

засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

ОСОБА_9,

ІНФОРМАЦІЯ_3,

уродженця Російської Федерації, жителя м. Запоріжжя, раніше не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Згідно з вироком суду ОСОБА_4 та ОСОБА_9 визнано винуватими та засуджено за умисне вбивство потерпілого ОСОБА_10, вчинене ними без попередньої змови за таких обставин.

Близько 18-ї години 25 вересня 2005 року неповнолітній ОСОБА_11 прийшов до дому й поскаржився своєму батьку – ОСОБА_4 на те, що його побив ОСОБА_10

Довідавшись про це, ОСОБА_4 та ОСОБА_9 вирішили помститися ОСОБА_10 З цією метою вони вдалися до пошуків останнього і близько 18-ї години 45 хвилин знайшли його поблизу магазину "Люкс кераміка", що по бульвару Шевченка у м. Запоріжжі.

Після цього ОСОБА_4 та ОСОБА_9 з метою умисного вбивства ОСОБА_10 завдали йому численних ударів у голову та по тулубу. Зокрема, ОСОБА_9 завдав дерев’яною палицею удари у ліву скроню, а ОСОБА_4 кулаком у праву скроню та щелепу.

Унаслідок цього ОСОБА_10 було заподіяно закриту внутрішньочерепну травму з крововиливами під м’які оболонки, що призвело до набряку головного мозку та настання смерті потерпілого на місці вчинення злочину.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 21 липня 2010 року вирок щодо засуджених залишено без зміни.

У касаційних скаргах:

- засуджений ОСОБА_4 вважає, що досудове слідство та судовий розгляд справи проведено однобічно, необ’єктивно, неповно, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Посилається на відсутність умислу на вчинення вбивства ОСОБА_10, стверджуючи, що він тільки намагався з’ясувати причину побиття потерпілим його сина ОСОБА_12 У зв’язку з цим порушує питання про зміну судових рішень щодо нього та просить його дії перекваліфікувати із ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України, пом’якшивши йому покарання;

- потерпілі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та їх представник ОСОБА_5 просять судові рішення щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_9 скасувати, а справу направити на нове розслідування, оскільки вважають, що в діях засуджених є склад більш тяжкого злочину, а саме ч. 2 ст. 115 КК України. Також вказують, що внаслідок неправильного застосування кримінального закону засудженим призначено невиправдано м’яке покарання.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 та ОСОБА_9 у вчиненні злочину, за який їх засуджено, підтверджується дослідженими судом доказами, і є обґрунтованими.

Зокрема, показаннями свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_17 підтверджується, що ОСОБА_4 завдав удари кулаком у щелепу потерпілого та у праву скроню, а ОСОБА_9 дерев’яною палицею – у ліву скроню та в ділянку попереку.

Ці показання свідків узгоджуються з даними, що містяться у висновку судово-медичної експертизи та показаннями експерта ОСОБА_18, згідно з якими вказаний свідками механізм заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень не суперечить судово-медичним даним щодо характеру та локалізації виявлених на трупі ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, які перебували в прямому зв’язку з настанням його смерті безпосередньо на місці вчинення злочину.

За таких обставин колегія суддів вважає, що в даному випадку мало місце саме умисне вбивство, оскільки засуджені завдавали ОСОБА_10 удари в голову, тобто життєво важливий орган людини, що свідчить про умисел ОСОБА_4 й ОСОБА_9 на позбавлення життя потерпілого.

Ці та інші наведені у вироку суду докази переконливо свідчать про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_9 винуваті у вчиненні злочину, за який їх засуджено.

У процесі досудового слідства та при розгляді справи в суді були встановлені і досліджені всі обставини, з’ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення справи, належним чином перевірені обставини, що характеризують об’єктивну сторону злочину, допитані всі особи, показання яких мають істотне значення для справи. Тому колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_4 про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність та неповноту досудового і судового слідства є безпідставними.

За встановлених судом фактичних обставин справи дії ОСОБА_4 та ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 115 КК України кваліфіковано правильно. При таких обставинах немає підстав вважати, що суд допустив неправильне застосування кримінального закону.

При призначенні ОСОБА_4 та ОСОБА_9 покарання суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засуджених, і призначив їм покарання, яке є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів. Підстав для пом’якшення покарання, про що просить у своїй скарзі засуджений ОСОБА_4, колегія суддів не вбачає.

Апеляційним судом при перевірці даної кримінальної справи в апеляційному порядку правильно прийнято рішення. Свої висновки із цього питання суд належним чином умотивував. Вони підтверджені доказами, які суд апеляційної інстанції ретельно перевірив і належним чином оцінив.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, що тягнуть скасування чи зміну судових рішень, не встановлено.

Що стосується доводів касаційних скарг потерпілих та їх представника, то відповідно до вимог ст. ст. 348, 384 КПК України потерпілий та його представник мають право подати касаційні скарги на судові рішення у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями, передбаченими ст. 275 КПК України, розгляд справи судом проводиться тільки в межах пред’явленого обвинувачення. Суд не вправі за результатами судового розгляду справи змінити обвинувачення підсудного на більш тяжке, а також за власною ініціативою в будь-який спосіб поставити питання про таку зміну обвинувачення.

При цьому, з урахуванням вимог, що містяться у ч. 2 ст. 246 КПК України, без відповідного клопотання прокурора чи потерпілого або його представника суд першої інстанції позбавлений можливості повернути справу на додаткове розслідування у випадку наявності підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею Кримінального кодексу (2341-14) , яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин.

Як убачається із матеріалів кримінальної справи, органами досудового слідства ОСОБА_4 та ОСОБА_9 було пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. Погоджуючись з таким обвинуваченням ОСОБА_4 та ОСОБА_9, представник потерпілих ОСОБА_16, потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не заявляли ніяких клопотань ні під час попереднього розгляду справи, ні у ході судового розгляду про необхідність додаткового дослідження будь-яких обставини справи з метою збільшення обсягу обвинувачення та висловили думку про можливість закінчити судове слідство і перейти до судових дебатів, під час яких, вони також погоджувалися із кваліфікацією дій засуджених за ч. 1 ст. 115 КК України.

З апеляції представника потерпілих - ОСОБА_16, із доводами якої погоджувалися й потерпілі, також видно, що вони не оспорювали фактичні обставини справи, винуватість засуджених та кваліфікацію їх дії за вказаним законом, а порушували питання тільки щодо м’якості призначеного ОСОБА_4 та ОСОБА_9 покарання ( т. 8 а.с.276-278, 280).

Таку ж позицію потерпілі та їх представник підтримували і в засіданні суду апеляційної інстанції.

За наведених обставин доводи касаційних скарг потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7 й ОСОБА_8 та їх представника ОСОБА_5 щодо необхідності скасування судових рішень відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_9 із направленням справи на нове розслідування для збільшення обсягу їх обвинувачення не підлягають задоволенню, оскільки виходять за межі вимог, які вправі порушувати потерпілі та їх представники перед судом касаційної інстанції.

На підставі наведеного та керуючись ст. 394 КПК України (у редакції Законів України № 2533-ІІІ від 21 червня 2001 р. (2533-14) і № 3323-ІУ від 12 січня 2006 р. (3323-15) ), колегія суддів

відмовити в задоволенні касаційних скарг засудженого ОСОБА_4 та представника потерпілих ОСОБА_5 та потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7 й ОСОБА_8