Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 11 січня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_6 на судові рішення щодо ОСОБА_7,

вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 січня 2010 року

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Стебника Львівської області, мешканця міста Львова, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до позбавлення волі на строк 4 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь: ОСОБА_6 – 19 450 гривень на відшкодування матеріальної шкоди та 30 000 гривень на відшкодування моральної шкоди; експертної установи – судові витрати в сумі 1 109 гривень.

ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він, будучи в стані алкогольного сп’яніння, 24 січня 2009 року приблизно о 22-ій годині 30 хвилин, керуючи автомобілем "ВАЗ-2101" на вулиці Грушевського села Станеля Дрогобицького району Львівської області, не дотримався вимог пунктів 11.2, 12.1, 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) – не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керування, внаслідок чого виїхав на ліве узбіччя і в’їхав у дерево.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8, який знаходився на місці пасажира, помер на місці події, а ОСОБА_7 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 червня 2010 року вирок змінено і на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України, не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти цю інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично з’являтися туди для реєстрації. У решті вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд у зв’язку з призначенням засудженому невиправдано м’якого покарання. Уважає, що суд не врахував фактичних обставин справи, що передували злочину, характер дій засудженого, який не маючи посвідчення водія і будучи у стані алкогольного сп’яніння, керував транспортним засобом. Звертає увагу на суб’єктивне ставлення ОСОБА_7 до злочину, його протидію встановленню істини у справі шляхом давання неправдивих показань стосовно обставин дорожньо-транспортної пригоди, на штучне створення обставин, які позитивно мають характеризувати його особу, а також на небажання відшкодувати моральну шкоду. Посилається на те, що апеляційний суд, звільняючи засудженого від відбування покарання з випробуванням, належним чином не мотивував свого рішення.

Заслухавши доповідача, потерпілого ОСОБА_6 про скасування ухвали апеляційного суду й направлення справи на новий апеляційний розгляд із наведених у касаційній скарзі підстав, прокурора Сенюк В.О., яка частково погодилася з доводами касаційної скарги й просила справу направити на новий апеляційний розгляд, захисника ОСОБА_5 про залишення судових рішень без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів уважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, доведеність винності ОСОБА_7 та кримінально-правову оцінку діяння за ч. 2 ст. 286 КК України, розмір присудженого відшкодування, ніхто з учасників процесу не оспорює, у тому числі потерпілий у своїй касаційній скарзі.

Апеляційний суд, мотивуючи можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням в основному послався на відомості про особу, особливо про стан його стан здоров'я, та обставини, що пом’якшують покарання. Але разом з тим, хоча й зазначив у своїй ухвалі, що приймає до уваги, однак фактично не зважив на ступінь тяжкості вчиненого діяння та обставини, що впливають на покарання.

Зокрема, не врахував, що ОСОБА_7 було засуджено за скоєння тяжкого злочину. Під час перегляду не отримали належної оцінки дані про те, що ОСОБА_7 лише навчався на курсах водіїв і, не маючи посвідчення на право керування транспортним засобом, у стані алкогольного сп’яніння скоїв дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої з життя пішла людина молодого віку.

Як на ознаку, що позитивно характеризує особу засудженого, апеляційний суд послався на оцінку його особи за місцем навчання. Однак при цьому не звернув уваги і не перевірив зазначені в апеляції потерпілого ОСОБА_6 доводи про те, що ОСОБА_7 відраховано з вищого навчального закладу у зв’язку з тим, що він не склав іспитів.

Не отримали належної оцінки й твердження потерпілого про відсутність у справі належних документальних даних про отримання ОСОБА_7 інвалідності, утримування ним малолітньої дитини.

Крім того, у справі немає однозначних даних, які б свідчили про те, що засуджений має намір відшкодувати потерпілому вартість надгробного пам’ятника. Зокрема, ОСОБА_7 запевнив, що готовий відшкодувати потерпілому вартість цього пам’ятника в сумі 19 450 гривень, але поряд з тим, як видно із протоколу судового засідання, подає через свого захисника документи, які вказують на готовність її відшкодувати у значно меншому розмірі.

Наведене дає підстави вважати, що рішення суду апеляційної інстанції про пом’якшення покарання ухвалено без з’ясування та врахування зазначених обставин справи і даних про особу, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд, за наслідками якого необхідно прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Якщо апеляційний суд дійде висновку про доведеність обвинувачення ОСОБА_7 у злочині, поставленому йому у провину, погодиться з обставинами його скоєння та обґрунтуванням, наведеним на його підтвердження, і не встановить нових позитивних даних про особу чи обставин, що пом’якшують покарання, то рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням слід визнати неправильним, а, отже, й покарання ? явно несправедливим внаслідок м’якості .

Порушені в касаційні скарзі питання можливо з’ясувати під час апеляційного перегляду без втручання у вирок суду першої інстанції, тому доводи потерпілого про скасування з цією метою ще й вироку задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , пунктом 2 розділу XIII Перехідних положень Закону України від 07 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , колегія суддів

касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 червня 2010 року щодо ОСОБА_7 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд до того ж суду.