Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 11 січня 2011 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Закарпатської області на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2009 року,

цим вироком

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Івано-Франківська, мешканця міста Ужгорода, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до позбавлення волі на строк 2 роки;

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця міста Тбілісі (Республіка Грузія), мешканця міста Ужгорода, громадянина Грузії, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до позбавлення волі на строк 2 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, не змінювати без дозволу кримінальної-виконавчої інспекції місце роботи та повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 солідарно на користь ОСОБА_8 1 500 гривень на відшкодування матеріальної шкоди.

У порядку апеляційного провадження справа не розглядалася.

ОСОБА_5 і ОСОБА_7 визнано винними у тому, що вони за попередньою змовою між собою та невстановленою особою 02 грудня 2007 року приблизно о 17 годині 40 хвилин, у крамниці "Діамант", розташованій на вулиці Туряниці, 1 у місті Чопі Ужгородської області, скориставшись тимчасовою відсутністю продавця, таємно викрали із картонної коробки, що знаходилась за прилавком, належні потерпілій ОСОБА_8 гроші в сумі 1 500 гривень.

У касаційному поданні прокурор просить скасувати вирок і направити справу на новий судовий розгляд. Вважає, що всупереч ст. 257 КПК України суд не допитав безпосередньо в судовому засіданні свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які були очевидцями злочину, неправильно витлумачив показання цих свідків у сукупності з іншими доказами, у зв’язку із чим дійшов хибного висновку про наявність у діях засуджених ознак крадіжки чужого майна, а не грабежу, які їм поставили в провину органи досудового слідства. Неправильне застосування кримінального закону, на думку прокурора, призвело до призначення покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину та даним про особу засуджених. Посилається також на неврахування обставини, що обтяжує покарання, скоєння злочину в стані алкогольного сп’яніння.

На касаційне подання засуджений ОСОБА_5 подав заперечення, в якому погоджуючись з висновками суду, просить відмовити в його задоволенні.

Заслухавши доповідача, прокурора Сенюк В.О., яка підтримала касаційне подання з наведених у ньому підстав, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, органи досудового слідства поставили в провину ОСОБА_5 та ОСОБА_7 обвинувачення в тому, що вони у приміщенні крамниці відкрито заволоділи грошима потерпілої ОСОБА_8 При цьому кваліфікували ці дії за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, виходячи з того, що викрадення майна відбувалося у присутності сторонніх осіб, які усвідомлювали протиправний характер дій винних осіб, а останні розуміли, що їх дії помічені і оцінюються як викрадення.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 185 КК України заволодіння чужим майном вважається таємним (крадіжкою) у разі, коли таке заволодіння здійснюється у відсутність власника майна чи інших осіб, або у присутності осіб, але за обставин, які дають обґрунтовані підстави вважати, що винна особа в момент заволодіння чужим майном вважала, що ці дії є непомітними для таких осіб, або розраховувала на їх неуважність чи байдужість, або усвідомлювала, що робить це приховано від них.

Якщо ж заволодіння майном, що планувалося й було розпочате як таємне, але потім було викрито й продовжувалося, зокрема, як відкрите, то такі дії підпадають під ознаки грабежу, тобто злочину, передбаченого ч. 1

ст. 186 КК України (за відсутності обтяжуючих кримінальну відповідальність кваліфікуючих ознак). Про те, що за таких обставин діяння належить кваліфікувати як грабіж, зазначено в роз’ясненнях, які містяться в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності" (v0010700-09) , згідно з якими дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж.

Як убачається з матеріалів справи, суд не побачив у діях ОСОБА_5 та ОСОБА_7 ознак інкримінованого їм грабежу, а тому перекваліфікував їх дії на ч. 2 ст. 185 КК України. Своє рішення мотивував тим, що у справі відсутні докази, які б свідчили про те, що свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 бачили сам предмет викрадення, правильно зрозуміли жест ОСОБА_5 після викрадення грошей, а також того, що засуджені чули крики свідка ОСОБА_9 і сприйняли їх як викриття злочинних дій.

Однак таку мотивацію суду не можна визнати обґрунтованою.

Зі змісту вироку видно, що суд, заперечуючи відкрите викрадення майна, з посиланням на докази не обґрунтував цей висновок, а лише констатував, що гроші було викрадено непомітно для інших осіб. Також не навів мотивів незгоди з доказами, якими органи досудового слідства обґрунтували наявність в діях засуджених ознак злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Зокрема, свідок ОСОБА_9 та ОСОБА_10 пояснили, що у момент заволодіння грошима у відділі магазину було троє осіб, які роздивлялися навкруги, а тоді один з них нахилився через прилавок і швидко взяв пакет, який поклав собі під одяг. Після цього останній подивився на свідків і жестом руки наказав мовчати. Тоді свідок ОСОБА_9 сказав їм повернути викрадене, але засуджені швидко залишили приміщення магазину.

Те, що у момент заволодіння грошима дії ОСОБА_5 убезпечував ОСОБА_7, який собою закривав його від сторонніх осіб, оскільки на той момент в крамниці було людно, убачається із даних протоколу покадрової роздруківки відеозапису події. З цих же кадрів убачається також, що у безпосередній близькості до засуджених знаходяться свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які відразу викрили дії ОСОБА_5 та ОСОБА_7

Аналіз наведених доказів, їх сукупність та зіставлення з нормами матеріального закону дають підстави вважати, що в оцінці дій ОСОБА_5 та ОСОБА_7 суд не врахував ряд істотних обставин, які мають значення для правильного встановлення фактичних і юридичних підстав кваліфікації їх дій. Без їх розгляду та надання їм відповідної кримінально-правової оцінки вирок не можна визнати законним та обґрунтованим, зокрема, й у питанні правильного застосування кримінального закону. У зв’язку із цим доводи прокурора про необхідність скасування вироку з цих підстав є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Після встановлення фактичної і правової природи цих обставин буде вирішено питання про міру покарання та з’ясовані інші питання, зазначені в касаційному поданні прокурора.

Керуючись ст.ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , абзацом 1 пункту 2 розділу XIII Перехідних положень Закону України від 07 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , колегія суддів

касаційне подання першого заступника прокурора задовольнити частково.

Вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2009 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_7 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд.