Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Стрелець Т.Г., Мороз Л.Л.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області, виконавчого комітету Ямпільської міської ради, комунального підприємства "Ямпільське районне бюро технічної інвентаризації", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_2, про скасування рішень і свідоцтва про право власності, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31 грудня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області (далі - ІДАБК), виконавчого комітету Ямпільської міської ради (далі - ВК Ямпільської міської ради, відповідач 2), комунального підприємства "Ямпільське районне бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Ямпільське РБТІ", відповідач 3) з вимогами:

визнати протиправними дії ІДБК щодо проведення реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації - будівлі бару на АДРЕСА_1

скасувати реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації, виданої на ім'я ОСОБА_2, зареєстрованої ІДАБК 17 лютого 2012 року за № ВН 20212025055;

скасувати рішення ВК Ямпільської міської ради від 28 лютого 2012 року № 43 "Про затвердження декларації про готовність об'єкта до експлуатації та оформлення права приватної власності на будівлю бару гр. ОСОБА_2 на АДРЕСА_1";

скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно - будівлю бару, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 видане ВК Ямпільської міської ради на ім'я ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 від 12 березня 2012 року;

скасувати рішення реєстратора КП "Ямпільське РБТІ" від 12 березня 2012 року про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно - будівлю бару, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 витяг № 33429555, реєстраційний № 36174161.

Ухвалою від 10 листопада 2015 року суд першої інстанції замінив первинного відповідача ІДАБІ на Державну архітектурно-будівельну інспекцію України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області (далі - Департамент ДАБІ, відповідач 1). У зв'язку із заміною відповідача представник позивача заявив клопотання про відкликання позовних вимог в частині визнання протиправними дій ІДБК щодо проведення реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації - будівлі бару на АДРЕСА_1. За наслідками розгляду цього клопотання суд першої інстанції постановив ухвалу від 10 листопада 2014 року про залишення позовних вимог в цій частині без розгляду.

Стосовно решти позовних вимог, то позивач просила суд задовольнити їх в повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що при реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації орган державного архітектурно-будівельного контролю безпідставно залишив поза увагою наявність у ній недостовірних відомостей, а також те, що при будівництві згаданого вище об'єкта нерухомості було допущено суттєві порушення вимог законодавства у сфері містобудування та державних будівельних норм, стандартів і правил. Зокрема позивач стверджує, що будівлю бару збудовано самочинно, оскільки земельну ділянку, на якій вона розташована, ОСОБА_2 було виділено для інших потреб - будівництва індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд. Натомість ОСОБА_2 збудував на ній "будівлю торгівлі", що, на думку позивача, суперечить цільовому призначенню цієї земельної ділянки, а відтак свідчить про незаконність цього будівництва. Факт використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, на думку позивача, свідчить і про неправомірність рішення органу місцевого самоврядування від 28 лютого 2012 року № 43.

Враховуючи те, що декларацію про готовність об'єкта до експлуатації зареєстровано, як вважає позивач, неправомірно, прийняті як наслідок рішення ВК Ямпільської міської ради про затвердження декларації, оформлення та видачу ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на будівлю бару, а також саме свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 12 березня 2012 року серії НОМЕР_2 та рішення державного реєстратора КП "Ямпільське РБТІ" про державну реєстрацію за третьою особою права власності на згаданий вище об'єкт, на думку позивача, також мають бути скасовані як протиправні. Необхідність звернення до суду з цим позовом позивач пояснила тим, що з огляду на істотні порушення вимог законодавства при будівництві будівлі магазину-бару існує загроза заподіяння шкоди її будинку і земельній ділянці, які розташовані поруч із земельною діяльною ОСОБА_2 Зокрема стверджує, що у зв'язку з відкриттям магазину-бару її земельна ділянка забруднюється побутовим сміттям та стічними водами, а надмірний шум негативно впливає на її здоров'я та здоров'я членів її сім'ї.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 31 грудня 2015 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовив повністю.

Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 березня 2016 року залишив без змін постанову суду першої інстанції.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі договору купівлі-продажу від 28 листопада 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Ямпільського районного округу Катрук М.В. за реєстровим № 1447, ОСОБА_2 набув право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1

Рішенням від 2 квітня 2009 року № 197 ВК Ямпільської міської ради надав ОСОБА_2 дозвіл на знесення житлового будинку за вказаною вище адресою та будівництво на цьому ж місці нового житлового будинку, літньої кухні з гаражем.

На підставі рішення 42 сесії 5 скликання Ямпільської міської ради від 20 квітня 2010 року ОСОБА_2 18 листопада 2010 року видано державний акт серії НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

17 лютого 2012 року на підставі відповідної заяви ОСОБА_2 і доданих до неї документів ІДАБК зареєструвала подану ним декларацію № ВН 20212025055 про готовність до експлуатації об'єкта - будівлі бару, що побудована за адресою: АДРЕСА_1

Рішенням від 28 лютого 2012 року № 43 ВК Ямпільської міської ради вирішив: затвердив декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № ВН 20212025055 від 17 лютого 2012 року; оформити право власності ОСОБА_2 та видати свідоцтво про право власності на будівлю бару, що розташована на АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_2 зареєструвати свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомого майна.

На підставі рішення ВК Ямпільської міської ради від 28 лютого 2012 року № 43 ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на будівлю бару серії НОМЕР_4 від 12 березня 2012 року.

12 березня 2012 року реєстратор КП "Ямпільське РБТІ" прийняв рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об'єкт нерухомості - будівлю бару, що розташована на АДРЕСА_1

Як з'ясовано у справі, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки і житлового будинку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 тобто проживає по сусідству з ОСОБА_2 Розташування поруч з її будинком магазину-бару створює їй певні незручності і, як вона стверджує, загрозу заподіяння шкоди її майну. Судячи зі встановлених у цій справі обставин, це й спонукало її звернутися з цим позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що обґрунтованих підстав для скасування декларації про готовність об'єкта до експлуатації немає, що своєю чергою свідчить і про відсутність підстав для скасування рішення органу місцевого самоврядування про затвердження цієї декларації і видачу свідоцтва про право власності, а також рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності третьої особи на згаданий вище об'єкт нерухомості. Крім того суд першої інстанції звернув увагу на те, що реєстрація декларації про готовність об'єкта до експлуатації, як і інші оскаржені рішення, є актами індивідуальної дії, які не створюють для позивача жодних юридичних наслідків. З огляду на це суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач, звертаючись до суду з тами позовом, обрав неправильний спосіб захисту своїх прав.

Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначені висновки судів попередніх інстанцій вважає обґрунтованими і такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального права.

Правові та організаційні основи містобудування регулює Закон України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) (далі - Закон № 3038-VI (3038-17) (тут - в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних відносин).

Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 3038-VI прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I - III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Форма декларації про готовність об'єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 39 Закону № 3038-VI прийняття рішення про реєстрацію (відмову у реєстрації) декларації про готовність об'єкта до експлуатації, видачу (відмову у видачі) сертифіката здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання відповідних документів.

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю відмовляють у реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, якщо така декларація подана чи оформлена з порушенням встановлених вимог.

Відповідно до частини десятої статті 39 Закону № 3038-VI замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об'єкта до експлуатації, та за експлуатацію об'єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката.

Згідно з пунктом 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку; будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 червня 2011 року № 91 (z0830-11) (чинного у період виникнення спірних відносин; далі - Порядок № 91) прийняття в експлуатацію об'єктів здійснюється безоплатно Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами (далі - Інспекції) за результатами технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж та за наявності документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, шляхом реєстрації поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації (далі - декларація), яка складається за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку.

Згідно з пунктом 3.2. Порядку № 91 (z0830-11) замовник або його уповноважена особа подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення до Інспекції за місцезнаходженням об'єкта заяву про прийняття в експлуатацію об'єкта за формою, наведеною у додатку 3 до цього Порядку, до якої додаються: два примірники заповненої декларації; звіт про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об'єкта з висновком про їх відповідність вимогам надійності і безпечної експлуатації; засвідчені в установленому порядку копії: документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розміщено об'єкт; технічного паспорта, виданого бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до пунктів 3.3, 3.4 Порядку № 91 (z0830-11) Інспекція розглядає документи, зазначені у пункті 3.2 цього розділу, та приймає протягом тридцяти днів з дати їх подання рішення про реєстрацію декларації або її повернення.

Дані, зазначені у декларації, повинні узгоджуватись з документами, які подаються разом з нею.

Згідно з пунктами 3.10-3.12 Порядку № 91 (z0830-11) датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Зареєстрована декларація є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об'єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об'єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.

При наявності правовстановлюючих документів щодо об'єкта, який вводиться в експлуатацію, зареєстрована декларація є також підставою для внесення змін до технічного паспорта об'єкта, виготовленого бюро технічної інвентаризації.

Замовник зобов'язаний протягом семи календарних днів з дня прийняття в експлуатацію об'єкта подати копію декларації місцевому органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням об'єкта для подання такими органами інформації про прийнятий в експлуатацію об'єкт до органу державної статистики за формами, передбаченими звітно-статистичною документацією.

Згідно з пунктом 1.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (z0157-02) (чинного у період реєстрації права власності третьої особи на новостворений об'єкт нерухомості; далі - Тимчасове положення) державна реєстрація прав проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць, обслуговування на території яких здійснюється БТІ, створеними до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" (1878-17) та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

За змістом підпункту "а" пункту 8.1 Тимчасового положення оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно органами місцевого самоврядування - фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Відповідно до пунктів 8.2., 8.3 Тимчасового положення до заяви про оформлення права власності на нерухоме майно додаються матеріали технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, а також інші документи, визначені Положенням. Підготовку документів для видачі свідоцтва про право власності за дорученням органів місцевого самоврядування та інших органів відповідно до законодавства можуть проводити БТІ.

Предметом оскарження у справі, що розглядається є, зокрема, рішення ІДАБК про державну реєстрацію декларації про готовність об'єкта ("будівля бару") до експлуатації. Зважаючи на правове регулювання цих відносин (станом на дату їх виникнення) суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що при прийнятті рішення про реєстрацію декларації орган державного архітектурно-будівельного контролю лише перевіряє правильність її заповнення і не може перевіряти достовірності даних, зазначених в цій декларації, оскільки відповідальним за ці відомості є замовник будівництва. Відтак за встановлених у цій справі обставин обґрунтованим є висновок судів про безпідставність позовних вимог в цій частині.

Що стосується рішення ВК Ямпільської міської ради від 28 лютого 2012 року № 43, а також рішення реєстратора КП "Ямпільське РБТІ" про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірний об'єкт нерухомості, то як встановили суди попередніх інстанцій доводи позивача про їх неправомірність ґрунтуються на тому, що земельну ділянку використано не за цільовим призначенням, а самі ці рішення прийнято на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, реєстрація якої, на переконання позивача, була неправомірною.

Як з'ясовано у справі, цей об'єкт нерухомості ("будівля бару"), що розташований за адресою: АДРЕСА_3 належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 12 березня 2012 року, а також Витягом з Реєстру прав від 12 березня 2012 року, виданого реєстратором КП "Ямпільське РБТІ" по факту державної реєстрації цього права. Земельна ділянка, на якій розташована згадана будівля також належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, свідченням чого є державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5.

Тобто станом на дату звернення позивача до суду ОСОБА_2 вже набув право власності на спірну нерухомість, і судячи зі встановлених у цій справі обставин, подання цього позову зумовлено функціонуванням поруч із будинком позивача магазину-бару. У контексті спірних правовідносин суди попередніх інстанцій правильно звернули увагу на ефективність обраного позивачем способу захисту свого права.

Завданням адміністративного судочинства України, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, '…' при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, '…' шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За змістом статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України і конкретизоване в інших законах, передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Тобто завдання адміністративного судочинства обумовлено необхідністю захисту прав, свобод та інтересів осіб у публічно-правових відносинах, у яких суб'єкт владних повноважень реалізує свої владні управлінські функції. При цьому вибір конкретного способу захисту права залежить від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, а також від характеру його порушення з боку суб'єкта владних повноважень. Тобто звертаючись до суду позивач, з-поміж іншого, повинен обґрунтувати наявність порушення у спірних правовідносинах саме його охоронюваних законом прав та інтересів.

Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, позивач не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникли у зв'язку із реєстрацією декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Дії органу контролю щодо реєстрації декларації є актом індивідуальної дії, який породжує права та обов'язки тільки для того суб'єкта, якого вони стосуються, у даному випадку - для третьої особи. Для позивача такі дії відповідача 1 безпосередньо не створили жодних юридичних наслідків. Відсутність у позивача прав та/або обов'язків у зв'язку із оскаржуваними діями відповідача щодо реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації не породжує для нього і права на їх захист у той спосіб, про яких зазначено в позовній заяві.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Беручи до уваги наведене вище, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31 грудня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2016 року у цій справі - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.