СУДОВА ПАЛАТА З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                     ВІЙСЬКОВА СУДОВА КОЛЕГІЯ

                           У Х В А Л А

                            30.05.2005

                             (Витяг)

     Липоводолинський районний  суд  Сумської  області вироком від
16 липня 2002 р.  засудив М.  за ч.  3 ст.  365 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
          із
застосуванням  ст.  69  КК  до  позбавлення  волі  на  три  роки з
позбавленням  права  обіймати  посади,  пов'язані   з   виконанням
організаційно-розпорядчих     та     адміністративно-господарських
обов'язків,  строком на два роки,  за ст.  246 КК -  до  штрафу  в
розмірі 850 грн.  і відповідно до ст. 70 КК за сукупністю злочинів
остаточно визначив йому покарання у виді трьох  років  позбавлення
волі  й  штрафу  в розмірі 850 грн.  з позбавленням права обіймати
зазначені посади строком на два роки.  На підставі ст.  75  КК  М.
звільнено  від  відбування  покарання  з випробуванням з іспитовим
строком два роки.

     Апеляційний суд  Сумської  області  ухвалою  від  17  вересня
2002 р.   вирок   щодо   М.   змінив:  пом'якшив  йому  покарання,
застосувавши принцип  поглинення  менш  суворого  покарання  більш
суворим  та  ст.  69  КК   ( 2341-14 ) (2341-14)
         і в частині,  що стосується
додаткового покарання,  та постановив вважати його  засудженим  за
сукупністю злочинів,  передбачених ч. 3 ст. 365 КК, ст. 246 КК, до
позбавлення волі на три роки.  На підставі ст.  75 КК М. звільнено
від  відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один
рік.

     Колегія суддів  Судової   палати   у   кримінальних   справах
Верховного Суду України ухвалою від 5 серпня 2003 р. у задоволенні
касаційної скарги М. відмовила.

     М. визнано винним у  перевищенні  службових  повноважень,  що
спричинило  тяжкі  наслідки,  та  незаконній порубці лісу за таких
обставин.

     Із грудня 2000 р.  по січень 2001 р.  за вказівкою  М.,  який
працював директором товариства з обмеженою відповідальністю та був
службовою особою,  без відповідного дозволу  сільської  ради  було
спиляно  для господарських потреб зазначеного товариства 43 тополі
й заподіяно таким чином сільській раді матеріальну шкоду в розмірі
60 тис. 660 грн.

     Із жовтня  по  листопад 2001 р.  за вказівкою М.  без дозволу
аграрно-лісового господарства та без оформлення лісорубного квитка
було  спиляно  з тією ж метою 34 тополі й заподіяно у такий спосіб
цьому господарству матеріальну шкоду в розмірі 52 тис. 360 грн.

     У клопотанні про перегляд у  порядку  виключного  провадження
зазначених судових рішень М.  просив їх скасувати і закрити справу
за відсутністю в його діях складу злочину.

     У поданні,  підписаному  п'ятьма  суддями   Верховного   Суду
України,  порушено питання про скасування ухвали апеляційного суду
та колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного
Суду  України  щодо  М.  і направлення справи на новий апеляційний
розгляд.

     Перевіривши матеріали  справи  та  викладені   у   клопотанні
доводи,  Судова  палата у кримінальних справах та Військова судова
колегія Верховного Суду України частково його задовольнили з таких
підстав.

     Із матеріалів справи вбачається,  що М., який не визнав своєї
вини,  та його захисник подали на  зазначений  вирок  апеляції,  в
яких,  вважаючи вирок необгрунтованим, просили його скасувати. При
цьому в апеляції захисника засудженого  були  наведені  доводи  на
обґрунтування того, в чому саме полягає незаконність вироку.

     Відповідно до  ст.  377 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
         в ухвалі апеляційного
суду мають бути наведені докладні мотиви прийнятого  рішення,  усі
доводи, що містяться в апеляції, мають бути проаналізовані і жоден
із них не повинен залишатися без відповіді. При залишенні апеляції
без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави,  через які
апеляцію визнано необгрунтованою.

     Однак апеляційний суд,  як убачається зі змісту  ухвали,  цих
вимог закону не дотримався.  Змінюючи вирок районного суду щодо М.
лише в частині,  що стосувалася призначеного покарання (про  це  в
апеляціях  не  зазначалося),  суд  апеляційної  інстанції  в своїй
ухвалі відповідей на доводи,  наведені в апеляціях,  по  суті,  не
дав,   мотивів   залишення  апеляцій  без  задоволення  не  навів,
обмежився лише  посиланням  на  те,  що  доводи  необгрунтовані  і
спростовані   дослідженими   судом  доказами  та  що  викладені  в
апеляціях заперечення проти пред'явленого  обвинувачення  детально
розглянув суд першої інстанції, який обґрунтовано засудив М.

     За таких  обставин  Судова  палата  у кримінальних справах та
Військова  судова  колегія  Верховного  Суду  України   клопотання
частково  задовольнили:  ухвалу апеляційного суду Сумської області
від 17 вересня 2002 р.  та ухвалу колегії суддів Судової палати  у
кримінальних  справах Верховного Суду України від 5 серпня 2003 р.

щодо М. скасували, справу направили на новий апеляційний розгляд.