КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            08.02.2005

                             (Витяг)

     Хмельницький міський  суд  вироком  від  2  березня  2004  р.
засудив Б.  за ч.  2 ст.  15,  ч.  1 ст. 115 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
         на сім
років позбавлення волі і на  підставі  ст.  71  КК  за  сукупністю
вироків   остаточно   визначив   йому   сім  років  шість  місяців
позбавлення волі.

     Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою  від  20  квітня
2004 р. залишив вирок без зміни.

     Згідно з  вироком  Б.  визнано  винним  у тому,  що 21 лютого
2003 р.  він під час сварки на ґрунті неприязних стосунків умисно,
свідомо  допускаючи  можливість настання смерті С.,  завдав йому в
ліву частину грудної клітки удар ножем,  заподіявши тяжкі  тілесні
ушкодження.

     У касаційній   скарзі  захисник  порушив  питання  про  зміну
судових рішень щодо засудженого,  а саме  -  про  перекваліфікацію
його дій на ч.  1 ст. 121 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
         і призначення покарання в
межах санкції цієї норми.  Захисник посилався на те,  що Б. не мав
умислу  на вбивство С.  і що це підтверджено дослідженими у справі
доказами.

     Заслухавши доповідь   судді,   пояснення   захисника,   думку
прокурора   про   залишення  касаційної  скарги  без  задоволення,
перевіривши матеріали справи  та  обговоривши  наведені  у  скарзі
доводи,  колегія  суддів  Судової  палати  у  кримінальних справах
Верховного Суду України визнала,  що  скарга  підлягає  частковому
задоволенню з таких підстав.

     Як убачається  з  матеріалів  справи,  суд  першої  інстанції
правильно встановив фактичні обставини вчинення  Б.  злочину,  але
дав їм неправильну юридичну оцінку.

     Відповідно до ст. 15 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
         та п. 4 постанови Пленуму
Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р.  N 2 ( v0002700-03  ) (v0002700-03)
        
"Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я
особи" закінчений замах на умисне вбивство особи може бути вчинено
лише  з  прямим  умислом,  тобто  коли  винна  особа усвідомлювала
суспільно небезпечний  характер  свого  діяння,  передбачала  його
суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

     Суд же  визнав  засудженого Б.  винним у вчиненні закінченого
замаху на вбивство потерпілого С.  з непрямим умислом.  Цю помилку
апеляційний суд не виправив.

     Проте замах на умисне вбивство потерпілого з непрямим умислом
неможливий.  Тому злочинні дії Б. підлягають перекваліфікації з ч.
2 ст.  15,  ч.  1 ст. 115 на ч. 1 ст. 121 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
        , оскільки
внаслідок завданого ним удару ножем потерпілому С.  було заподіяно
тяжке   тілесне   ушкодження,   небезпечне   для  життя  в  момент
заподіяння.  При цьому покарання має бути призначено відповідно до
вимог ст.  65 КК з урахуванням тяжкості злочину, особи засудженого
та обставин,  що пом'якшують покарання, в межах санкції закону, за
яким Б. визнано винним.

     Враховуючи те,  що  в  касаційній  скарзі  захисника порушено
питання саме про перекваліфікацію дій засудженого Б.,  хоча  й  за
іншими  підставами,  колегія  суддів Судової палати у кримінальних
справах  Верховного  Суду  України  касаційну   скаргу   захисника
задовольнила частково:   вирок  Хмельницького  міського  суду  від
2 березня 2004 р. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області
від 20 квітня 2004 р. щодо Б. змінила, перекваліфікувавши його дії
з ч.  2 ст.  15,  ч.  1 ст.  115 на ч.  1 ст. 121 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
         і
призначивши йому за цим законом покарання у виді шести років шести
місяців позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК до цього покарання
частково приєднано покарання, не відбуте Б. за попереднім вироком,
і остаточно йому визначено за сукупністю вироків покарання у  виді

семи років позбавлення волі.