КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            13.01.2005

                             (Витяг)

     Бердичівський районний суд Житомирської області  вироком  від
5 березня 2004 р. засудив П. за ч. 2 ст. 212 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
         на два
роки  обмеження  волі  з  позбавленням  права   обіймати   посади,
пов'язані    з    виконанням    адміністративно-господарських   та
організаційно-розпорядчих обов'язків, строком на один рік, за ч. 2
ст.  364 КК - на п'ять років позбавлення волі з позбавленням права
обіймати зазначені посади строком на один рік.  На підставі  ч.  1
ст.  70  КК за сукупністю злочинів засудженому остаточно визначено
покарання у виді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права
обіймати        посади,        пов'язані        з       виконанням
адміністративно-господарських     та     організаційно-розпорядчих
обов'язків,  строком на один рік,  і відповідно до ст.  75 КК його
звільнено  від  відбування  цього  покарання  з  випробуванням   з
іспитовим строком два роки.

     П. визнано   винним  у  тому,  що  він,  працюючи  директором
приватного підприємства і будучи  службовою  особою,  яка  обіймає
посаду,  пов'язану  з  виконанням адміністративно-господарських та
організаційно-розпорядчих  обов'язків,  протягом   2002-2003   рр.
умисно   ухилився   від  сплати  податків  та  інших  обов'язкових
платежів,  що призвело до ненадходження в бюджет коштів у  великих
розмірах  - на суму 55 тис.  16 грн.  Крім того,  він,  достовірно
знаючи про поточну податкову заборгованість підприємства зі сплати
податків  та  інших  обов'язкових платежів,  а також про те,  що у
зв'язку з  нею  все  майно  підприємства  перебуває  у  податковій
заставі,  з метою ухилення від сплати податків у великих розмірах,
не отримавши дозволу державної податкової інспекції на  відчуження
цього  майна,  протягом  червня  2002 р.-лютого 2003 р.  незаконно
реалізував його.

     В апеляційному порядку справа не розглядалася.

     У касаційному поданні перший заступник прокурора Житомирської
області порушив питання про скасування вироку і направлення справи
на новий судовий розгляд у зв'язку  з  неправильним  застосуванням
кримінального   закону   та   м'якістю   призначеного  засудженому
покарання.

     Заслухавши доповідь судді  думку  прокурора,  який  підтримав
подання,  перевіривши  матеріали  справи та обговоривши наведені у
поданні доводи,  колегія  суддів  Судової  палати  у  кримінальних
справах   Верховного   Суду  України  визнала,  що  воно  підлягає
частковому задоволенню з таких підстав.

     Визначення засудженому остаточного додаткового  покарання  за
сукупністю  злочинів  відповідно  до  ч.  1 ст.  70 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
        
шляхом  поглинення  менш  суворого  покарання  більш  суворим   не
відповідає роз'ясненню,  даному Пленумом Верховного Суду України у
п.  21 постанови від 24 жовтня 2003 р.  N 7 ( v0007700-03  ) (v0007700-03)
          "Про
практику  призначення  судами  кримінального покарання",  згідно з
яким однакові за видом і розміром покарання (основні чи додаткові)
поглиненню  не  підлягають.  Застосовуючи  принцип поглинення менш
суворого покарання більш суворим,  суд повинен зазначити у вироку,
про яке саме покарання йдеться - основне чи додаткове.

     У цій  справі  суд мав застосувати щодо П.  принцип складання
покарань - часткового або повного.

     Як зазначено у п.  9 названої вище постанови,  при звільненні
особи  від  відбування  основного  покарання  з  випробуванням суд
відповідно до ст.  77 КК ( 2341-14  ) (2341-14)
          може  призначити  додаткові
покарання,  зокрема,  позбавлення  права обіймати певні посади або
займатися  певною  діяльністю.  Додаткові  покарання   виконуються
реально, про що суд зазначає у резолютивній частині вироку.

     Суд, звільняючи  П.  від відбування покарання з випробуванням
згідно зі ст.  75 КК ( 2341-14  ) (2341-14)
        ,  не  зазначив  у  вироку,  від
відбування  якого  саме  покарання звільняється особа,  тому в цій
частині вирок підлягає скасуванню.

     Що ж стосується призначеного засудженому основного покарання,
то  колегія  суддів  не  погодилася  з доводами прокурора про його
м'якість,  оскільки суд першої інстанції призначив його відповідно
до вимог ст. 65 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
        .

     На підставі  викладеного  колегія  суддів  Судової  палати  у
кримінальних справах Верховного  Суду  України  касаційне  подання
першого  заступника  прокурора  Житомирської  області задовольнила
частково: вирок Бердичівського районного суду Житомирської області
від  5  березня  2004 р.  щодо П.  скасувала в частині призначення
додаткового  покарання  у  зв'язку  з  неправильним  застосуванням
кримінального  закону  і  направила  справу  в той же суд на новий

судовий розгляд.