СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
18.12.2003
(Витяг)
Вироком апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня
2003 р. Л. та А. засуджено за ст. 15, ч. 3 ст. 28, пунктами 6, 11,
12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 28, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК
( 2341-14 ) (2341-14)
і за сукупністю злочинів відповідно на 15 та 12 років
позбавлення волі з конфіскацією всього майна, а Є. - ще й за ч. 1
ст. 263 цього Кодексу і за сукупністю злочинів - на 15 років
позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Суд визнав, що Л. у першій половині вересня 2002 р. замовив
А. та Є. за 2 тис. доларів США вбивство свого вітчима М. Останні
погодилися, і вони втрьох, розподіливши функції, зорганізувались у
стійке об'єднання - організовану групу.
17 вересня 2002 р. вони заманили М. до гранітного кар'єру, де
Є. із засідки двічі вистрелив у потерпілого з мисливської рушниці,
але поранений М. зумів утекти. 25 жовтня 2002 р. Є. виготовив із
цієї рушниці обріз, який зберігав і носив при собі. Наступного дня
А. та Є. за попередньою змовою, на виконання замовлення Л.,
під'їхали до будинку М., де Є. двома пострілами з обрізу вбив
потерпілого.
У касаційних скаргах засуджені та їх захисники, заперечуючи
існування організованої групи, просили вирок скасувати у зв'язку з
неповнотою досудового і судового слідства.
Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені
у касаційних скаргах, колегія суддів Судової палати у кримінальних
справах Верховного Суду України частково задовольнила ці скарги з
таких підстав.
Висновки суду про те, що Л. замовив убивство М., а Є. з А.
після невдалої спроби вбили потерпілого, грунтуються на доказах,
які належно перевірені й детально викладені у вироку.
З'ясовуючи зміст і спрямованість умислу засуджених, суд, як
видно з вироку, врахував усі дані, які характеризували стосунки Л.
із потерпілим, а так само поведінку всіх засуджених до, під час та
після вчинення злочинних дій.
Привертає увагу те, що впродовж досудового слідства на
неодноразових допитах і під час відтворення обстановки й обставин
події кожен із засуджених, по-своєму відтворюючи деталі вчиненого,
наводив такі дані щодо своєї участі, якими, по суті, доповнював
інших і в такий спосіб викривав співучасників та одночасно самого
себе у вчиненні злочину.
Враховуючи наведене й те, що показання Л., Є. та А.
відзначалися послідовністю і відповідали іншим об'єктивним
доказам, рішення суду про покладення зазначених показань в основу
вироку є обгрунтованим.
Показання засуджених зводилися до того, що саме Л. замовив Є.
й А. вбивство М. і пообіцяв їм винагороду в розмірі 2 тис. доларів
США. Був розроблений відповідний план з урахуванням інформації Л.
щодо характеру роботи потерпілого та маршруту його пересування. Є.
придбав рушницю, на А. покладалося забезпечення транспортом. Після
замаху на М. на території кар'єру вони план змінили і розправу над
потерпілим вчинили неподалік від його будинку. В той момент, коли
М. вийшов на подвір'я і прямував до свого автомобіля, Є. з
близької відстані декілька разів вистрелив у нього з обрізу й убив
його.
Достовірність цих показань підтверджується даними, які
містяться у протоколах огляду місць подій, відтворення обстановки
й обставин подій на території кар'єру і біля будинку потерпілого,
а також у висновках судово-медичної експертизи щодо кількості,
характеру та локалізації тілесних ушкоджень, виявлених на трупі
потерпілого.
Таким чином, наведені у скаргах твердження про те, що
показання Л., Є. та А. під час досудового слідства не відповідають
дійсності, оскільки засуджені змушені були обмовити себе й інших
підтиском працівників органів слідства, є необгрунтованими.
Ці доводи засуджених та їх захисників, аналогічні їх
показанням у судовому засіданні, були предметом перевірки, але
свого підтвердження не знайшли. При цьому суд звернув увагу на те,
що викривальні показання засуджені давали і на допитах за участю
своїх захисників, і під час відтворення обстановки й обставин
події в присутності понятих, тобто в умовах, які виключали
будь-який тиск на них з боку працівників органів досудового
слідства.
Оцінюючи суб'єктивну сторону складів злочинів, суд послався
на те, що Л., будучи зацікавленим у смерті М., доручив Є. й А.
вбити потерпілого за винагороду, а ті, погодившись із пропозицією
замовника, після невдалої спроби позбавили М. життя. Отже, суд мав
підстави для висновку про наявність угоди між цими особами, яка й
визначала їх злочинну поведінку.
Що ж стосується висновку суду про те, що засуджені
зорганізувалися в організовану групу для вчинення цього злочину і
діяли в її складі, то з ним погодитись не можна.
Судом установлено, що Л. дійсно давав Є. й А. гроші на
виконання злочину, інформував їх про характер роботи потерпілого і
маршрути його пересування, а також розробив план виконання
замовлення. Проте зазначені обставини самі по собі не можуть бути
ознаками такої форми співучасті, як організована група. У цьому
випадку вони лише характеризують угоду як форму попереднього
порозуміння між замовником і виконавцями умисного вбивства,
передбаченого п. 11 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Відповідно до ч. 3 ст. 28 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
злочин визнається
вчиненим організованою групою, якщо її учасники зорганізувались у
стійке об'єднання попередньо, тобто ще до моменту виконання
об'єктивної сторони конкретного злочину. Суд же таких даних у
вироку не навів. Немає їх і в матеріалах справи.
Суд установив, що саме Є. й А., давши згоду на виконання
вбивства потерпілого за винагороду, попередньо узгоджували один з
одним свої дії і в такий спосіб в обох випадках діяли вдвох; роль
же Л. обмежувалася замовленням убивства та розробленням плану його
виконання.
За таких обставин злочинні дії Є. й А. як співвиконавців
убивства слід кваліфікувати за пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК
( 2341-14 ) (2341-14)
, а Є. - ще й за ч. 1 ст. 263 цього Кодексу; дії ж Л.
(замовника) потрібно розцінювати як організацію вчинення злочинів
і кваліфікувати за ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115
КК.
Жодних даних, які б давали підстави для висновку про вчинення
цих злочинів у складі організованої групи, суд не мав. Тому його
посилання на ч. 3 ст. 28 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
безпідставне і підлягає
виключенню з вироку.
Призначені Л., Є. та А. покарання повною мірою відповідають
вимогам закону. Суд урахував характер і ступінь суспільної
небезпечності дій кожного із засуджених, усі обставини, які
обтяжують та пом'якшують покарання. Вважати, що зазначені у
резолютивній частині вироку покарання є надмірно суворими, навіть
за умови зміни кваліфікації їхніх злочинних дій, підстав немає.
Не виявлено у справі й будь-яких даних, які б свідчили про
порушення органами досудового слідства чи судом норм
кримінально-процесуального закону і були б підставою для
скасування вироку.
За таких обставин колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги
засуджених та їх захисників задовольнила частково, вирок змінила,
виключивши з нього висновок суду про те, що засуджені вчинили
злочини у складі організованої групи, та кваліфікацію їх дій за
ч. 3 ст. 28 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
, і визнала, що Є. й А. засуджені за
ч. 2 ст. 15, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 і пунктами 6, 11, 12
ч. 2 ст. 115 КК, а Є. - ще й за ч. 1 ст. 263 цього Кодексу; Л. -
за ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 і
ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК та за сукупністю
злочинів до раніше призначених судом покарань.
Рішення Верховного суду України, рік 2004, Січень 2004 р., N 1