КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.12.2003
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого,
суддів,
за участю прокурора
та адвокатів
розглянувши в судовому засіданні 11 грудня 2003 року у
м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який
брав участь у розгляді справи в суді, на постанову апеляційного
суду Житомирської області від 25 вересня 2003 року щодо К.О.А.,
Л.К.Г. та Я.І.Ю., В С Т А Н О В И Л А:
Зазначеною постановою задоволено скаргу К.О.А., Л.К.Г. і
Я.І.Ю.: постанова слідчого в особливо важливих справах Генеральної
прокуратури України від 22 травня 2003 року, якою порушено
кримінальну справу за ст. 366 ч. 2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за
фактом службового підроблення ухвали, постановленої
13 травня 2003 року службовими особами апеляційного суду Київської
області, - скасована.
У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді
справи в апеляційному суді Житомирської області, просить скасувати
постанову суду і прийняти рішення про залишення скарги без
розгляду.
Прокурор вважає, що постанова є незаконною, оскільки винесена
з грубим порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства
і суперечить рішенню Конституційного Суду України від
30 січня 2003 року N 3-рп/2003 ( v003p710-03 ) (v003p710-03)
у справі за
конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
(конституційності) положень
частини третьої статті 120 ( 1002-05 ) (1002-05)
, частини шостої статті 234,
частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу
України.
В обгрунтування подання прокурор стверджує, що на момент
порушення кримінальної справи у зв'язку з розбіжностями в двох
копіях ухвали, постановленої колегією суддів судової палати в
кримінальних справах апеляційного суду Київської області
13 травня 2003 року, Генеральна прокуратура України не мала
достатніх підстав для порушення кримінальної справи стосовно
конкретних службових осіб, причетних до виготовлення ухвали.
У зв'язку з цим кримінальна справа була порушена по факту.
Виходячи з рішення Конституційного Суду України від
30 січня 2003 року N 3-рп/2003 ( v003p710-03 ) (v003p710-03)
, розгляду в судах
першої інстанції на стадії досудового слідства підлягають скарги
на постанови про порушення кримінальної справи щодо певної особи.
Отже, як йдеться у поданні, скасувавши постанову слідчого про
порушення кримінальної справи за фактом злочину, суддя вийшов за
межі наданих йому законом повноважень, втрутившись у такий спосіб
у діяльність правоохоронних органів.
У запереченнях на касаційне подання К.О.А., Л.К.Г, і Я.І.Ю.
вважають подання необгрунтованим і просять залишити його без
задоволення.
Заслухавши доповідь судді, виступи прокурорів, які підтримали
касаційне подання, пояснення захисників, які просили залишити його
без задоволення, перевіривши матеріали справи, колегія суддів
вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню.
Висновок суду, що К.О.А., Л.К.Г. та Я.І.Ю. мають право на
оскарження постанови слідчого від 23 травня 2003 року про
порушення кримінальної справи, є обгрунтованим і відповідає
фактичним обставинам справи.
Частина 2 ст. 98 КПК України ( 1002-05 ) (1002-05)
передбачає, що у
випадку встановлення особи, яка вчинила злочин, на момент
порушення кримінальної справи, - кримінальну справу повинно бути
порушено щодо цієї особи.
Колегія суддів вважає, що дану норму закону слід вважати
імперативною у контексті з ч. 2 ст. 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, оскільки вона тісно пов'язана з можливістю
реалізації конкретними особами права на захист, передбаченого
ст. 55 Конституції України і, зокрема, рішенням Конституційного
Суду України N 3-рп ( v003p710-03 ) (v003p710-03)
від 30 січня 2003 року, яким,
згідно п. 2, визначено, що постанова слідчого про порушення
кримінальної справи щодо певної особи підлягає оскарженню.
Як свідчать матеріали справи, приводом до порушення
кримінальної справи слідчим в особливо важливих справах
Генеральної прокуратури України послужило виявлення органом
досудового слідства розбіжностей між двома копіями ухвали від
13 травня 2003 року, постановленої у складі суддів апеляційного
суду Київської області К.О.А., Л.К.Г. і Я.І.Ю., перша з яких
надіслана до Генеральної прокуратури України 20 травня, а друга -
21 травня 2003 року.
В обох випадках у вступній частині ухвали значився один і той
же склад суду і обидві копії були завірені однією й тією ж
службовою особою: суддею-доповідачем (він же головуючий у справі)
К.О.А.
Таким чином, виходячи з концептуальних принципів щодо
наслідків колегіального розгляду справ у судах, слідчий
Генеральної прокуратури мав достатні підстави визнати, що коло
осіб, причетних до можливого скоєння злочину, зводиться до складу
колегії суддів, яка розглядала справу і виносила ухвалу, і, таким
чином, мав порушити справу щодо цих осіб.
Аналіз наявних у даній справі копій процесуальних документів,
одержаних з Генеральної прокуратури України, дає підстави колегії
суддів погодитися з висновком апеляційного суду Житомирської
області, що це усвідомлювали як слідчий у даній справі, так і
Генеральний прокурор України, котрий, пропонуючи
27 травня 2003 року Вищій раді юстиції України звільнити К., Л. і
Я. із займаних посад, як на підставу такого звільнення
покликається на порушення кримінальної справи N 49-1151, надаючи,
таким чином, саме цим особам фактично статусу підозрюваних.
При цьому суд обгрунтовано врахував, що ще до винесення
постанови про порушення кримінальної справи слідчий в особливо
важливих справах Генеральної прокуратури України Г.С.С. звернувся
до суду з поданням про проведення обшуку у службовому приміщенні
саме суддів апеляційного суду Л.К.Г., К.О.А. і Я.І.Ю. і на
підставі постанов судді Печерського районного суду м. Києва від
22 травня 2003 року такий обшук у цих суддів був проведений.
У постанові про відібрання зразків почерку у судді Л.К.Г. від
28 травня 2003 року слідчий Г.С.С. констатує встановленим факт
виготовлення мотивованої ухвали судом у складі К.О.А., Л.К.Г. і
Я.І.Ю.
На підставі наведеного суд дійшов обґрунтованого висновку, що
за таких обставин кримінальна справа, згідно ч. 2 ст. 98 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
, мала бути порушена не по факту, а щодо
конкретних осіб, оскільки порушення кримінальної справи по факту в
цьому випадку є порушенням конституційних прав на захист осіб,
які, фактично як підозрювані, були піддані обшуку і відібранню
зразків почерку.
За висновком колегії, порушення слідчим Генеральної
прокуратури України кримінальної справи з недотриманням вимог ч. 2
ст. 98 КПК України є штучним створенням процесуальних перешкод для
послідуючого оскарження постанови про порушення кримінальної
справи в судовому порядку, згідно рішення Конституційного Суду
України N 3/рп ( v003p710-03 ) (v003p710-03)
від 30 січня 2003 року.
Отже, висновок апеляційного суду, що К.О.А., Л.К.Г. і Я.І.Ю.
за викладених обставин мали право оскаржити постанову про
порушення кримінальної справи, є обгрунтованим.
Що ж стосується доводів касаційного подання прокурора в цій
частині, то слід визнати, що вони зводяться до звужувального
тлумачення рішення Конституційного Суду України від
30 січня 2003 року N 3-рп/2003 ( v003p710-03 ) (v003p710-03)
, тоді як випливає з
його змісту, що це рішення зобов'язує суд перевірити дотримання
слідчим або прокурором порядку порушення кримінальної справи.
Зокрема, обґрунтовуючи свій висновок щодо неконституційності
положень ч. 6 ст. 234, ч. 3 ст. 236 КПК України ( 1002-05 ) (1002-05)
,
Конституційний Суд України зазначив, що постанова про порушення
кримінальної справи, винесена з недодержанням вимог КПК України,
зокрема, передбачених ст. ст. 94-98, може породити наслідки, які
виходять за межі кримінально-процесуальних відносин, і завдати
такої шкоди конституційним правам і свободам внаслідок
несвоєчасного судового контролю, що поновити їх буде
нездійсненним.
Ці висновки рішення залишені поза увагою автора касаційного
подання, як і положення ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 55
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Іншим рішенням Конституційного Суду України від
25 грудня 1997 року визнано, що ч. 1 ст. 55 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у
випадку відсутності у законі спеціального положення про судовий
захист. Відмова суду у прийнятті скарг, які відповідають
встановленим законом, є порушення права на судовий захист, яке,
відповідно до ст. 64 Конституції України, не може бути обмежене.
Аналіз матеріалів справи за скаргами К.О.А., Л.К.Г. і Я.І.Ю.
дають підстави погодитися з висновком апеляційного суду
Житомирської області на наявність у зазначених осіб права на
оскарження даної постанови, оскільки саме їх прав і свобод вона
торкається.
Необгрунтованими є і доводи подання щодо наявності у
постанові судді суперечливих висновків, які полягають у тому, що в
одному випадку зазначено про необхідність порушення справи
стосовно конкретних осіб: К.О.А., Л.К.Г. і Я.І.Ю., в іншому
випадку в тій же постанові суддя визнав, що підстав для порушення
кримінальної справи щодо певних службових осіб апеляційного суду
Київської області немає хоча справа стосовно конкретних осіб і не
порушувалася.
Ці доводи не відповідають змісту і суті оспорюваної
постанови, якою вирішено два домінуючих питання:
щодо наявності чи відсутності у К.О.А., Л.К.Г. і Я.І.Ю. права
на оскарження постанови слідчого про порушення кримінальної
справи;
щодо наявності приводів і підстав для порушення криміналі
справи.
Обґрунтовуючи свій висновок щодо права К.О.А., Л.К.Г. і
Я.І.Ю. на оскарження постанови органу досудового слідства, суддя
зазначив у постанові буквально наступне: "Тому, відповідно до ч. 2
ст. 98 КПК України ( 1002-05 ) (1002-05)
, кримінальна справа могла бути
порушена не по факту підроблення ухвали від 13 травня 2003 року
службовими особами апеляційного суду Київської області, а щодо
конкретних осіб, обґрунтовуючи в такий спосіб висновок про
порушення органами досудового слідства вимог ч. 2 ст. 98 КПК
України, гіпотетично, таким чином, допускаючи наявність у їх діях
ознак складу злочину. Але водночас суд дійшов принципового
висновку про відсутність в органів попереднього слідства достатніх
даних, які б вказували на наявність у діях К.О.А., Л.К.Г. і Я.І.Ю.
ознак злочину, як того вимагає ст. 94 КПК України.
Суд взяв до уваги, що на момент порушення кримінальної справи
органи досудового слідства мали дві копії мотивованої ухвали,
постановленої 13 травня 2003 року, які мали розбіжності.
Як свідчать матеріали справи, оригінал мотивованого тексту
ухвали був оголошений 19 травня 2003 року і ніхто з представників
прокуратури при цьому не був присутнім.
З'ясувавши розбіжності у текстах ухвал, суддя-доповідач
К.О.А. 21 травня 2003 року надіслав Генеральній прокуратурі
України іншу копію ухвали від 13 травня 2003 року, зіславшись на
те, що в раніше надісланій копії (20 травня 2003 року) секретарем
при роздрукуванні допущені помилки.
Як видно з матеріалів справи, Генеральна прокуратура України,
незважаючи на ці обставини, не проводячи попередньої перевірки, і
не переконавшись, чи були внесені виправлення, зміни і доповнення
в оригінал ухвали, наступного дня - 22 травня 2003 року порушила
кримінальну справу.
Приводом до її порушення став рапорт начальника Головного
управління з питань підтримання державного обвинувачення,
представництва у судах та нагляду за виконанням судових рішень
К.І.М., котрий також жодної участі у справі не брав.
Зі змісту постанови про порушення кримінальної справи
випливає, що в мотивувальній частині постанови слідчий посилається
на невідповідність двох копій ухвал, визнаючи копію ухвали,
одержаної 21 травня 2003 року підробленою, в той же час порушуючи,
як випливає з резолютивної частини ухвали, справу за фактом
підроблення ухвали від 13 травня 2003 року, не маючи в своєму
розпорядженні оригіналу ухвали від 13 травня 2003 року та даних
про її зміст.
За викладених обставин колегія суддів погоджується з
висновком апеляційного суду, що на момент порушення кримінальної
справи Генеральна прокуратура України не мала достатніх даних, які
вказують на наявність ознак злочину і які дають підстави до
порушення кримінальної справи, як того вимагає ст. 94 КПК
України ( 1002-05 ) (1002-05)
.
Не грунтуються на матеріалах справи і доводи касаційного
подання прокурора в тій частині, нібито суд дав правову оцінку
доказам і обставинам і цим порушив конституційні засади
правосуддя, оскільки суд дав оцінку лише тим матеріалам, на
підставі аналізу яких орган досудового слідства дійшов висновку
про факт вчинення злочину і на які містяться посилання у тексті
постанови про порушення кримінальної справи, визнавши, що цього
недостатньо для порушення кримінальної справи. Інші матеріали
органом досудового слідства не були надані.
Не відповідають змісту і суті постанови і доводи касаційного
подання про наявність у постанові апеляційного суду висновку про
відсутність у К.О.А., Л.К.Г. і Я.І.Ю. умислу на підробку ухвали,
оскільки жодні судження з цього приводу судом не висловлені.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 395, 396 КПК
України ( 1003-05 ) (1003-05)
, колегія суддів У Х В А Л И Л А:
Касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді
справи в суді, залишити без задоволення, а постанову апеляційного
суду Житомирської області від 25 вересня 2003 року щодо К.О.А.,
Л.К.Г. і Я.І.Ю. залишити без змін.