СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
18.11.2003
(Витяг)
Вироком Радомишльського районного суду Житомирської області
від 29 травня 2003 р. К.І. засуджено: за ч.1 ст. 382 КК
( 2341-14 ) (2341-14)
із застосуванням ст. 69 цього Кодексу - на один рік
позбавлення волі; за ч.2 ст. 364 КК - на два роки позбавлення
волі, а за сукупністю злочинів призначено покарання у вигляді двох
років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК засудженого
звільнено від відбуття призначеного покарання з випробуванням з
іспитовим строком один рік.
К.І. визнано винним у тому, що він, працюючи директором ПСП і
будучи службовою особою, 4 жовтня 2002 р. умисно перешкоджав
виконанню рішень суду про стягнення невиплаченої заробітної плати
на користь К.В. і К.Л. та вчинив зловживання посадовим становищем,
що спричинило тяжкі наслідки. Зокрема, на порушення ст. 6 Закону
від 24 березня 1998 р. N 202/98-ВР ( 202/98-ВР ) (202/98-ВР)
"Про державну
виконавчу службу" умисно відмовився виконувати законні вимоги
державних виконавців про пред'явлення майна, на яке було накладено
стягнення, та заставленого майна, що належало відділенню банку
"Аваль", не дав доступу до місць зберігання цього майна.
Апеляційний суд Житомирської області ухвалою від 29 липня
2003 р. зазначений вирок змінив, виключивши з нього рішення про
засудження К.І. за ч.2 ст. 364 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
та вказівку суду про
те, що засуджений умисно не виконав рішення суду і вчинив
зловживання службовим становищем. У решті вирок залишено без
зміни.
У касаційній скарзі К.І. просив скасувати постановлені у
справі судові рішення у зв'язку з їх необгрунтованістю, а справу
закрити за відсутністю в його діях складу злочину.
Заслухавши доповідача, вислухавши міркування прокурора про
необхідність скасування судових рішень у зв'язку з порушенням
вимог ст. 97 КПК ( 1002-05 ) (1002-05)
, перевіривши матеріали справи та
обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів
Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України
визнала, що скарга підлягає частковому задоволенню, а судові
рішення - скасуванню у зв'язку з істотним порушенням вимог
кримінально-процесуального закону.
Із матеріалів справи вбачається, що кримінальна справа щодо
К.І. за ознаками вчинення ним злочину, відповідальність за який
передбачено ч.1 ст. 382 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
, була порушена суддею
Радомишльського районного суду Житомирської області всупереч
статтям 97, 98 КПК ( 1002-05 ) (1002-05)
, якими визначено, що суддя має
право порушити кримінальну справи лише у випадках, передбачених
ч.1 ст. 27 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
. У переліку, який міститься в
зазначеній нормі, не передбачено право судді порушувати
кримінальні справи за ч.1 ст. 382 КК, а тому ця обставина є
істотним порушенням кримінально-процесуального закону, оскільки
перешкоджала суду постановити законний вирок.
Порушення місцевим судом кримінально-процесуального закону не
виправила й апеляційна інстанція, допустивши аналогічне
недодержання закону, а тому колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України названі судові
рішення скасувала, а матеріали справи направила прокурору для
вирішення питання про порушення кримінальної справи щодо К.І., з
урахуванням доводів, викладених ним у касаційній скарзі.
Вісник Верховного суду України, рік 2004, N 4, стор.26