КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
28.10.2003
Розбійний напад, поєднаний з умисним убивством
із корисливих мотивів, помилково кваліфіковано
ще й за ч. 2 ст. 185 КК України як крадіжку майна
потерпілого
(Витяг)
Вироком Апеляційного суду Сумської області від 23 липня
2003 р. П.І., раніше засудженого за ч. 2 ст. 229-1, ч. 2 ст.
229-5, ч. 1 ст. 229-6 КК 1960 р. ( 2002-05 ) (2002-05)
на три роки
позбавлення волі умовно з іспитовим строком два роки, засуджено за
ч. 2 ст. 115 (пункти 2, 6), ч. 4 ст. 187, частинами 2, 3 ст. 185,
ч. 2 ст. 309 і ст. 304 КК 2001 р. ( 2341-14 ) (2341-14)
(далі - КК) за
сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК на 14 років шість
місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, а остаточно
за сукупністю вироків згідно зі ст. 71 КК - на 16 років
позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Згідно з вироком П.І. визнано винним у тому, що до закінчення
іспитового строку за попереднім вироком він втягнув малолітнього
П.А., 1989 р. н., у злочинну діяльність. За пропозицією
засудженого 11 серпня 2002 р. вони разом проникли на подвір'я
громадянки Я. та викрали алюмінієвий посуд вартістю 198 грн.
Для того щоб про вчинене не дізналися батьки П.А., П.І.
запропонував йому поїхати разом до своїх родичів, для чого сказав
узяти в батьків гроші та коштовності, що П.А. і зробив. Після того
як П.А. в присутності своїх знайомих К. та І. показав П.І. гроші й
золоті вироби, які таємно викрав із квартири своїх батьків, у того
виник умисел на вбивство хлопчика та заволодіння його майном.
Здійснюючи свій злочинний намір, він узяв із собою кухонний ніж і
запропонував П.А. піти до безлюдного місця на територію недіючого
цегельного заводу. По дорозі вони за пропозицією П.І. зайшли в
нежилий будинок, де сховали сумку з особистими речами П.А. На
території заводу П.І попросив хлопчика зачекати, а сам сходив
додому, де взяв самогон, лопату та мотузку. Повернувшись,
пригостив малолітнього спиртним, після чого напав на нього,
зв'язав і умисно вбив, завдавши кілька ударів ножем у груди й шию.
П.І. забрав із кишені потерпілого гроші й золоті вироби, зняв
у нього з руки годинник, а труп закопав. Позбувшись знарядь
учинення злочину, він повернувся до нежилого будинку й забрав
сумку. Таким чином, П.І. внаслідок розбійного нападу і вбивства
П.А. заволодів його майном на загальну суму 3 тис. грн.
Після вчинення цих злочинів П.І. виїхав у м. Харків до своєї
тітки Г., де 24 листопада 2002 р. на станції "Моторна" він знайшов
кущ коноплі, яку, порушуючи закон, перевіз до місця проживання,
виготовив із неї особливо небезпечний наркотичний засіб каннабіс
вагою 12,51 грама, який зберігав у квартирі родичів.
Того ж дня у зазначеній квартирі П.І., зламавши замок, проник
у металевий сейф і викрав із нього золоті вироби вартістю 1 тис.
440 грн., які належали А. - сину Г.
У касаційному поданні прокурор порушив питання про зміну
вироку й виключення з нього кваліфікації дій засудженого за ч. 2
ст. 185 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
як зайвої.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав
подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у
поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних
справах Верховного Суду України визнала, що воно підлягає
задоволенню з таких підстав.
У касаційному поданні не оскаржуються висновки суду щодо
доведеності вини П.І. у вчиненні умисного вбивства П.А. та інших
злочинів за зазначених у вироку обставин. Ці висновки грунтуються
на зібраних у справі й досліджених у судовому засіданні доказах,
зокрема на показаннях самого засудженого, свідків, протоколі
огляду місця захоронення трупа, висновках судово-медичної
експертизи та інших.
Дії П.І, за ч. 2 ст. 115 (пункти 2, 6), ч. 4 ст. 187, ч. 3
ст. 185, ч. 2 ст. 309, ст. 304 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
кваліфіковано
правильно. Водночас кваліфікація дій засудженого за ч. 2 ст. 185
КК є зайвою.
Як убачається з матеріалів справи, П.І. вчинив напад на
малолітнього та його вбивство з корисливих мотивів і з метою
заволодіння майном потерпілого. Вбивши П.А. й забравши цінності з
його кишені, П.І. одразу ж повернувся за сумкою, в якій
зберігались особисті речі потерпілого, заволодів і цим майном та
розпорядився ним за власним розсудом.
Залишаючи сумку з речами П.А. в нежилому будинку, П.І. був
переконаний, що вона збережеться і він зможе заволодіти нею після
вбивства потерпілого. Його суперечливі показання про відсутність
такого наміру не відповідають дійсним обставинам справи. Між
убивством і заволодінням майном потерпілого практично не було
розриву в часі. Усі дії П.І. були продиктовані єдиним умислом і
спрямовані на вчинення розбійного нападу та вбивства П.А. з метою
заволодіння його майном.
За таких обставин дії П.І., які полягали у вчиненні
розбійного нападу й убивства з корисливих мотивів малолітнього
П.А. та заволодінні внаслідок цього його майном на суму 3 тис.
грн., правильно кваліфіковані органами досудового слідства за ч. 4
ст. 187, ч. 2 ст. 115 (пункти 2, 6) КК ( 2341-14 ) (2341-14)
, а суд
безпідставно додатково кваліфікував їх ще й за ч. 2 ст. 185 КК.
Виходячи з наведеного колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання
прокурора задовольнила і вирок Апеляційного суду Сумської області
від 23 липня 2003 р. щодо П.І. змінила, виключивши з нього
кваліфікацію дій засудженого за ч. 2 ст. 185 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
як
зайву; у решті вирок залишено без зміни.
"Вісник Верховного Суду України",
N 2 (42), 2004 р.