КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            21.10.2003

     Заволодіння майном громадян шляхом зловживання довір'ям

        має кваліфікуватися не як грабіж, а як шахрайство

                             (Витяг)

     Вироком Оболонського  районного  суду м.  Києва від 10 жовтня
2002 р. С. засуджено за ч. 2 ст. 141 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
         1960 р. на два
роки позбавлення волі.

     Ухвалою Апеляційного  суду  м.  Києва  від 18 березня 2003 р.
вирок залишено без зміни.

     С. визнано винним у пограбуванні Р.  за таких об  ставин.  23
червня   2001   р.   приблизно  о  21-й  годині  він  підійшов  до
неповнолітнього Р.  і попросив покататися на його  велосипеді.  Р.
погодився за умови,  що той не від'їжджатиме від нього на відстань
більше 10 метрів.  Здійснюючи свій злочинний намір, спрямований на
відкрите  викрадення чужого майна,  С.  сів на велосипед і з місця
вчинення злочину  втік.  Потерпілому  було  заподіяно  матеріальну
шкоду на суму 1 тис. 100 грн.

     У касаційній   скарзі  захисник  засудженого  просив  змінити
зазначені судові рішення і перекваліфікувати дії С.  на ч.  1  ст.
143  КК  1960  р.  ( 2001-05  ) (2001-05)
          з пом'якшенням призначеного йому
покарання.

     Колегія суддів  Судової   палати   у   кримінальних   справах
Верховного  Суду  України  визнала,  що  касаційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.

     Як убачається з матеріалів справи,  суд  правильно  встановив
обставини вчинення злочину,  але дав діям С.  неправильну юридичну
оцінку.

     Так, С.  визнав, що, побачивши у незнайомого хлопця велосипед
"Форестер",  він попросив покататися, пообіцявши тільки проїхатися
по двору.  Хлопець дав велосипед за умови,  що С. не від'їжджатиме
від  нього  далі  ніж  на  15  метрів.  Проїхавши навколо будинку,
зловмисник поїхав до свого знайомого,  де залишив велосипед,  який
наступного  дня  продав  на ринку за 200 грн.,  а гроші витратив у
комп'ютерному клубі.

     За показаннями потерпілого Р., коли він катався на велосипеді
у дворі  свого  будинку,  до  нього  підійшов  малознайомий  С.  і
попросив  покататися,  при  цьому  запропонував  залишити  щось  у
заставу.  У такий спосіб С.  увійшов до нього в довір'я, і він дав
тому велосипед, але попросив не від'їжджати далі ніж на 10 метрів.
Сівши на велосипед, С. поїхав з двору і не повернувся.

     Таким чином,   під  час  судового  слідства  встановлено,  що
потерпілий  Р.  добровільно  передав  свій  велосипед   С.,   який
скористався  його довір'ям,  а тому висновок суду першої інстанції
про те,  що С.  заволодів велосипедом відкрито,  шляхом грабежу, є
безпідставним.

     Апеляційна інстанція,   дійшовши   висновку  про  те,  що  С.
заволодів  велосипедом  потерпілого  шляхом  обману,  безпідставно
погодилася  з висновком суду першої інстанції про наявність у діях
засудженого складу злочину,  відповідальність за який  передбачено
ч. 2 ст. 141 КК 1960 р. ( 2001-05 ) (2001-05)
        .

     Враховуючи наведене,   колегія   суддів   Судової   палати  у
кримінальних справах Верховного Суду України вирішила,  що дії  С.
підлягають перекваліфікації  на ч.  2 ст.  143 зазначеного Кодексу
( 2001-05 ) (2001-05)
        .  Але оскільки засудженому на  момент  вчинення  цього
діяння виповнилося лише 15 років, він відповідно до ч. 2 ст. 10 КК
1960  р.  не  є  суб'єктом  злочину,  відповідальність   за   який
передбачено ст. 143 КК 1960 р.

     За таких обставин судові рішення скасовано,  а справу щодо С.
закрито за відсутністю в його діях складу злочину на підставі п. 2
ст. 6 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
        .

 "Вісник Верховного Суду України",

 N 1, 2004 р.