СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
17.08.2003
(Витяг)
Суворовський районний суд м. Одеси вироком від 11 серпня
2003 р. засудив Ч. за ч. 1 ст. 309 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
на один рік
позбавлення волі. На підставі ст. 75 цього Кодексу його звільнено
від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один
рік і зобов'язано повідомляти органи кримінально-виконавчої
системи про зміну місця проживання.
Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 21 жовтня
2003 р. вирок щодо Ч. залишив без зміни.
Ч. визнано винним у тому, що він 15 травня 2003 р. на вулиці
приблизно о 17-й годині 30 хвилин незаконно придбав у
невстановленої особи особливо небезпечний наркотичний засіб -
3 мілілітри розчину опію, який перевіз у своє помешкання і
незаконно зберігав для власного вживання без мети збуту.
У касаційній скарзі адвокат Р. просив судові рішення щодо Ч.
скасувати, а справу закрити на підставі ст. 44 та ч. 4 ст. 309 КК
( 2341-14 ) (2341-14)
, посилаючись на те, що засуджений підлягає звільненню
від кримінальної відповідальності, оскільки добровільно звернувся
до лікувального закладу і розпочав лікування від наркоманії.
Заслухавши суддю-доповідача, адвоката Р., думку прокурора про
відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія
суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду
України дійшла висновку, що касаційна скарга адвоката підлягає
задоволенню.
Відповідно до ч. 4 ст. 309 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
особа, яка
добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала
лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної
відповідальності за незаконне виробництво, виготовлення,
придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних
засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту.
Районний суд установив, що Ч. добровільно проходив курс
лікування від наркоманії в Одеській обласній психіатричній лікарні
з 19 червня по 22 липня 2003 р., однак постановою від 8 серпня
2003 р. відмовив у задоволенні клопотання адвоката Р. про закриття
кримінальної справи щодо Ч., оскільки останній звернувся по
медичну допомогу вже після порушення щодо нього справи. На цю ж
обставину послався й апеляційний суд Одеської області, відмовивши
у задоволенні апеляції адвоката Р. щодо закриття кримінальної
справи відносно Ч. на підставі ч. 4 ст. 309 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Наведені висновки місцевого та апеляційного судів не
відповідають вимогам кримінального закону, який не пов'язує
звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ч.
4 ст. 309 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
з моментом порушення кримінальної справи.
Згідно з п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від
26 квітня 2002 р. N 4 ( v0004700-02 ) (v0004700-02)
"Про судову практику в
справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів,
психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів" особа може бути
звільнена від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 309 КК
( 2341-14 ) (2341-14)
незалежно від того, коли вона вчинила дії, які дають
для цього підстави, але до закінчення судового слідства.
У зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону
щодо засудженого колегія суддів Судової палати у кримінальних
справах Верховного Суду України касаційну скаргу адвоката Р.
задовольнила: вирок Суворовського районного суду м. Одеси від
11 серпня 2003 р. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від
21 жовтня 2003 р. щодо Ч. скасувала і справу закрила.
Вісник Верховного суду України, рік 2004, Листопад 2004 р., N 11