СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
17.06.2003
(Витяг)
Вироком Дніпропетровського обласного суду від 11 травня 1995 р. П. засуджено за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачено ч. 2 ст. 141 і ч. 1 ст. 222 КК (2001-05, 2002-05) 1960 р., до чотирьох років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Запобіжним заходом щодо засудженого до набрання вироком законної сили було залишено підписку про невиїзд. Вирок набрав законної сили 10 жовтня 1995 р., проте П. взяли під варту тільки 5 квітня 2003 р.
За клопотанням захисників засудженого апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 21 квітня 2003 р. звільнив П. від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.
Прокурор у касаційному поданні порушив питання про скасування цієї ухвали і направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального та неправильним застосуванням кримінального законів.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України подання задовольнила з таких підстав.
У поданні обгрунтовано зазначено, що при вирішенні судом питання про звільнення П. від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку не були з'ясовані з достатньою повнотою причини невиконання вироку.
Суд не дав оцінки наявним у матеріалах справи документам, відповідно до яких вирок щодо П. його захисник оскаржив у касаційному порядку. Про день слухання справи П. був повідомлений, справа розглянута і 10 жовтня 1995 р. вирок набрав законної сили. Проте згідно з довідкою підприємства, що знаходиться в м. Володимирі (Російська Федерація), П. працював там з вересня 1995 р., тобто ще до розгляду справи у касаційному порядку.
Статтею 80 КК (2001-05) як одну з трьох умов звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку передбачено неухилення засудженого від відбування покарання. Тому суду слід було точно з'ясувати обставини вибуття П. з місця постійного проживання до набрання вироком законної сили і дати їм належну оцінку.
З огляду на наведене колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання прокурора задовольнила: ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2003 р. скасувала, а справу направила у той же суд на новий судовий розгляд.
Рішення Верховного суду України, рік 2004, Січень 2004 р., N 1