Вироком Хорольського районного суду Полтавської області від 19 листопада 2002 р. О. засуджено за ч.2 ст. 286 КК (2341-14) на п'ять років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на два роки і на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки. Цим же вироком постановлено стягнути з О. на користь потерпілих М. та Л. по 5 тис. грн. моральної шкоди кожному.

За апеляціями потерпілого М. і прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області вироком від 28 лютого 2003 р. вирок суду першої інстанції у частині звільнення засудженого від відбування основного покарання з випробуванням та вирішення цивільного позову потерпілого М. скасувала і призначила О. покарання у виді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки. Цивільний позов М. задоволено частково і постановлено стягнути на його користь з О. 20 тис. грн.

О. визнано винним у тому, що 28 жовтня 2001 р. приблизно о 17-й годині він, керуючи легковим автомобілем, порушив пункти 1.4, 2.9, 19.1 Правил дорожнього руху (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. N 1306 (1306-2001-п) ), внаслідок чого вчинив наїзд на велосипедиста М.В. і з місця події втік. Від отриманих тілесних ушкоджень потерпілий помер.

У касаційній скарзі засуджений О. просив вирок апеляційного суду скасувати у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та призначенням надто суворого покарання, яке не відповідає його особі. Своє прохання засуджений мотивував тим, що апеляційний суд порушив його право на захист, оскільки розглянув справу у відсутності його та захисника. О. стверджував, що висновок апеляційного суду про те, що під час вчинення злочину він перебував у стані алкогольного сп'яніння, не відповідає фактичним обставинам справи і суд безпідставно визнав це обставиною, яка обтяжує покарання. Засуджений вважав, що суд при призначенні покарання не врахував пом'якшуючі обставини, а саме: щире каяття, добровільне відшкодування матеріальної шкоди, те, що він засуджений уперше, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні малолітню дитину.

Захисник засудженого порушив питання про скасування вироку апеляційного суду з аналогічних підстав і одночасно зазначив, що цей суд неправильно вирішив цивільний позов М., оскільки причинного зв'язку між хворобою і смертю батька потерпілого - М.В. - не встановлено.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що вони підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 358 КПК (1003-05) засуджений чи виправданий підлягає обов'язковому виклику в апеляційний суд, якщо в апеляції порушується питання про погіршення його становища. Розглядаючи справу О., апеляційний суд не додержав цієї вимоги закону.

Як свідчать матеріали справи, Хорольський районний суд призначив її до апеляційного розгляду на 28 лютого 2003 р., про що заінтересовані особи були повідомлені в установленому законом порядку.

27 лютого 2003 р. до Апеляційного суду Полтавської області від О. та його захисника Л. надійшли телеграми з клопотанням про перенесення розгляду справи на інший день у зв'язку з хворобою адвоката. Остання обставина підтверджена листком непрацездатності. Проте зазначене клопотання апеляційний суд до уваги не взяв і в установленому законом порядку не вирішив.

Скасовуючи вирок місцевого суду, яким О. було засуджено за ч.2 ст. 286 КК (2341-14) до п'яти років позбавлення волі з випробуванням, та постановляючи свій вирок із призначенням реальної міри покарання у відсутності засудженого та його захисника, апеляційний суд допустив істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, яке полягало в позбавленні засудженого права на захист у цій стадії судочинства, що є безумовною підставою для скасування постановленого у справі рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Апеляційного суду Полтавської області від 28 лютого 2003 р. скасувала і направила справу на новий апеляційний розгляд.