Вироком Залізничного районного суду м. Сімферополя від 12 травня 1996 р. М. засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 142 і ч. 2 ст. 194 КК (2001-05, 2002-05) на сім років позбавлення волі. Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного суду Автономної Республіки Крим від 9 липня 1996 р. цей вирок залишено без зміни.

М. визнано винним у тому, що він за попереднім зговором з В. та іншою особою, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження у зв'язку з розшуком, 11 листопада 1995 р. о 19-й годині вчинив розбійний напад на Т., заподіявши йому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я, після чого вони заволоділи грошима потерпілого в сумі 300 тис. крб. Інша особа, не повідомивши М. і В. про свій злочинний намір, заволоділа також службовим посвідченням потерпілого, виданим йому як співробітнику СБУ, та вкладишем до нього, які передала В. Останній згодом вклеїв у службове посвідчення свою фотографію та використовував його для безплатного проїзду в громадському транспорті. М. з тією ж метою використовував вкладиш до посвідчення співробітника СБУ, завідомо знаючи, що він підроблений.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування судових рішень у частині засудження М. за ч. 2 ст. 194 КК (2002-05) і закриття справи в цій частині за відсутністю в його діях складу злочину. Розглянувши доводи протесту та матеріали справи, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України задовольнила його з таких підстав.

Висновки суду про доведеність вини М. у вчиненні розбою за встановлених судом і викладених у вироку обставин підтверджені показаннями потерпілого Т., засудженого В., висновками судово-медичної експертизи, даними протоколів вилучення посвідчення у В. і вкладиша до нього у М. Належно оцінивши зібрані у справі докази, суд вірно кваліфікував дії М. за ч. 2 ст. 142 КК (2001-05) . Разом із тим за ч. 2 ст. 194 цього Кодексу (2002-05) його засуджено безпідставно.

Як вбачається із матеріалів справи, М. ні під час її попереднього розслідування, ні в судовому засіданні не показував, що 25 січня 1996 р. з метою безплатного проїзду в міському транспорті використав завідомо підроблений документ - вкладиш до посвідчення співробітника СБУ. Він визнав, що бачив, як особа, справу щодо якої виділено в окреме провадження, передала В. це посвідчення і той 25 січня 1996 р. пред'явив останнє контролерові як підставу для безплатного проїзду в тролейбусі. Тоді ж він попросив у В. вкладиш до посвідчення і пред'явив контролерові з тією ж метою. Показання М. підтвердив засуджений В. Крім того, останній пояснив, що підробив лише посвідчення співробітника СБУ. З висновків судово-криміналістичної експертизи також видно, що підроблено тільки посвідчення співробітника СБУ на прізвище Т.

Таким чином, висновок суду про те, що М. завідомо знав про підроблення використаного ним вкладиша, не грунтується на наявних у матеріалах справи доказах.

Суд також неправильно визнав вкладиш до посвідчення співробітника СБУ документом, який надає певні права або звільняє від обов'язків, пославшись на те, що він має встановлену форму, інший, ніж у службовому посвідченні, номер, іменну приналежність та засвідчується печаткою державної установи. Таким документом є належно оформлене посвідчення співробітника СБУ. У вкладиші ж до посвідчення лише перераховуються встановлені законом права та обов'язки володільця останнього, і пред'явлення самого вкладиша не може бути підставою для реалізації цих прав чи обов'язків, а тому його не можна визнати документом.

Отже, використання М. вкладиша до зазначеного посвідчення з метою безплатного проїзду в міському транспорті не може тягти кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 194 КК (2002-05) .

У зв'язку з наведеним судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України протест задовольнила, вирок Залізничного районного суду м. Сімферополя від 12 травня 1996 р. та ухвалу судової колегії в кримінальних справах Верховного суду Автономної Республіки Крим від 9 липня 1996 р. у частині засудження М. за ч. 2 ст. 194 КК (2002-05) скасувала, а справу в зазначеній частині на підставі п. 2 ст. 6 КПК (1001-05) закрила за відсутністю в його діях складу злочину, визначивши йому за ч. 2 ст. 142 КК (2001-05) шість років і шість місяців позбавлення волі.