СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 18.01.2000
(Витяг)
Вироком судової колегії в кримінальних справах
Дніпропетровського обласного суду від 16 липня 1999 р. Г.
засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 222, ст.
190-1, а також ч. 2 ст. 17, пунктами "г", "ж" ст. 93 КК
( 2001-05, 2002-05 ) (2001-05, 2002-05)
, на 14 років позбавлення волі з відбуванням
перших п'яти років у тюрмі, а решти - у виправно-трудовій колонії
посиленого режиму.
Г. визнано винним у вчиненні злочинів за таких обставин.
2 грудня 1998 р. на подвір'ї універмагу зібрались особи, які
раніше вчиняли злочини. Разом із ними був і Г., який мав при собі
пістолет "Браунінг" з глушником. У багажнику його автомобіля
"Мерседес-200" знаходились автомат "АК-74" та боєприпаси до нього.
До зазначеного місця з метою затримання осіб, які
підозрювались у вчиненні злочинів, було направлено оперативну
групу УКР УМВС у Дніпропетровській області, до складу якої входили
працівники міліції М., Ф., К. та інші. Не бажаючи бути затриманим
за це, Г., який без відповідного дозволу носив при собі пістолет,
а в автомобілі зберігав автомат, з метою умисного вбивства
здійснив п'ять пострілів із пістолета у працівників міліції М., Ф.
і К. Внаслідок таких дій їм було заподіяно тяжкі тілесні
ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння. Умисел,
спрямований на позбавлення життя працівників міліції, Г. до кінця
не довів з незалежних від нього причин.
У касаційних скаргах засуджений та його захисник зазначили,
що Г. перебував у стані необхідної оборони, тому суд неправильно
кваліфікував його дії за ст. 190-1, ч. 2 ст. 17, пунктами "г", "ж"
ст. 93 КК ( 2001-05, 2002-05 ) (2001-05, 2002-05)
, і просили скасувати вирок та
направити справу на додаткове розслідування.
Потерпілі Ф., К. і М., посилаючись на м'якість призначеного
засудженому покарання, оскільки суд неповною мірою врахував, що Г.
вчинив посягання на життя трьох працівників міліції при виконанні
ними службових обов'язків, просили вирок скасувати, а справу
направити на новий судовий розгляд.
У касаційному поданні прокурор Дніпропетровської області
порушив питання про скасування вироку щодо Г., оскільки суд
безпідставно кваліфікував його дії ще й за статтями 17, 93 КК
( 2001-05 ) (2001-05)
, хоча вони повністю охоплюються диспозицією ст. 190-1
КК ( 2002-05 ) (2002-05)
, за якою суд призначив Г. надмірно м'яке покарання.
Перевіривши доводи, наведені в касаційному поданні і
касаційних скаргах, судова колегія в кримінальних справах
Верховного Суду України задовольнила те й інші частково з таких
підстав.
Відповідно до вимог закону суд має оцінити всі зібрані у
справі й досліджені в судовому засіданні докази, вирішити питання,
пов'язані з наявністю злочину, винністю підсудного у його
вчиненні, та призначити відповідне покарання. Зазначені вимоги
закону суд першої інстанції при розгляді справи щодо Г. у повному
обсязі не виконав, внаслідок чого при постановленні вироку
допустив істотні суперечності у юридичній оцінці вчинених
засудженим діянь.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 28 постанови
Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. N 1
( v0001700-94 ) (v0001700-94)
"Про судову практику в справах про злочини проти
життя і здоров'я людини", посягання на життя працівників
правоохоронних органів при виконанні ними службових обов'язків
слід кваліфікувати за ст. 190-1 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
, і додаткової
кваліфікації за п. "в" ст. 93 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
воно не потребує.
Проте із протоколу судового засідання та вироку вбачається,
що суд кваліфікував одні й ті самі дії Г. як за ст. 190-1 КК
( 2002-05 ) (2002-05)
, так і за ст. 93 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
, призначивши при цьому
за першою більш м'яке покарання, ніж за другою.
У касаційних скаргах потерпілих і касаційному поданні
прокурора зазначено, що засудженому Г. призначено надмірно м'яке
покарання, в тому числі й за ст. 190-1 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
. Ці доводи
заслуговують на увагу.
Враховуючи це, судова колегія в кримінальних справах
Верховного Суду України визнала, що вирок у частині засудження Г.
за ст. 190-1 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
підлягає скасуванню за м'якістю
призначеного покарання. Оскільки ж це обвинувачення тісно
пов'язане з обвинуваченням Г. за ст. 93 ( 2001-05 ) (2001-05)
та ч. 1 ст.
222 КК, то вирок підлягає скасуванню у повному обсязі, а справа -
направленню на новий судовий розгляд.
При новому розгляді справи суду належить більш ретельно
дослідити обставини злочину, звернувши особливу увагу на його
суб'єктивну сторону, а саме: на з'ясування питань, на кого ж було
здійснено посягання - на працівників правоохоронних органів чи на
членів угруповання, як стверджує Г., - і залежно від установленого
кваліфікувати його дії.
Перевірці при новому розгляді справи підлягають і наведені у
касаційних скаргах адвоката і засудженого твердження про
перебування останнього у стані необхідної оборони. Якщо при цьому
буде встановлено, що Г. вчинив злочин, передбачений ст. 190-1 КК
( 2002-05 ) (2002-05)
, то призначене йому за цією статтею покарання слід
визнати таким, що не відповідає вимогам ст. 39 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
і є
явно несправедливим внаслідок м'якості.
"Рішення Верховного Суду України", 2001 р.